WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Підручник з літератури в східній діаспорі - Реферат

Підручник з літератури в східній діаспорі - Реферат


Так, у 1994 р., відомий кубанський літературознавець В.Чумаченко видав антологію кубанської літератури кінця ХVIII - поч. ХХ ст. "Курінь" [71], до якої включено короткі нариси про українських кубанських письменників та їхні найважливіші твори у перекладі на російську мову.
Необхідним матеріалом для вивчення здобутків українського письменства Кубані стала черга видань матеріалів Кухаренківських читань, конференцій, присвячених Василеві Барці та іншим українським письменникам, публікації з історії українського письменства Кубані в періодичному виданні "Кубань. Проблемы культуры и информатизации", в кубанських періодичних виданнях, окремі літературознавчі дослідження кубанців В.Орла і М.Веленгуріна [72].
Отже, на Кубані починають складатися сприятливі умови щодо пропаганди і вивчення творчості українських письменників. Саме завдяки таким позитивним змінам у ційчастині східної української діаспори стало можливим видання для українських дітей краю посібника з української літератури "Козака Мамая" [84], що побудований на психолого-педагогічних засадах навчання українських дітей в умовах іншомовного (російського) оточення.
Враховуючи відсутність на Кубані шкіл із українською мовою навчання, автори-укладачі "Козака Мамая" [73] пішли таким методичним шляхом: для вивчення пропонуються твори різних жанрів відомих українських кубанських письменників Я.Мішковського, Я.Кухаренка, В.Мови (Лиманського), Я.Жарка, О.Півня, Н.Щербини, І.Варавви, Дмитра Чуба, а також видатних українських письменників, які черпали з кубанського життя теми й образи для свого художнього слова, з любов'ю відгукувалися про цей чудовий козацький край.
Тут нариси про життєвий і творчий шлях письменників та методичний апарат подаються російською мовою, а тексти художніх творів - українською. Явище це нове в методиці української літератури. Його специфіка обумовлена в основному двома чинниками: одним, уже згадуваним, - відсутністю у регіоні шкіл із українською мовою навчання, другим - це тим, що українська мова для основної маси школярів козацького краю стала другою і для багатьох дітей нерідною мовою.
Крім того, учням пропонуються короткі відомості про особливості української граматики, деякі рекомендації щодо правильного читання художніх текстів. До кожного твору подається тлумачення окремих важких для розуміння українських слів.
Отже, процес створення програм із літератури, підручників і посібників на Кубані, де компактно проживає українське населення, пішов шляхом насичення навчального процесу місцевим, регіональним матеріалом, який покликаний активізувати увагу учнів до рідного краю і, що відрадно для українства, - формувати в дітях національну й історичну свідомість, поглиблювати знання про українську літературу, про землю своїх предків.
Аналогічний підхід може бути продуктивним прикладом для створення підручників із української літератури для інших регіонів Росії - Східної Слобожанщини, Поволжя, Сірого та Зеленого Клину, для Берестейщини, де здавна існують українські літературні традиції, а окрасою великої української літератури стали імена вихідців або мешканців із цих регіонів - І.Горленка, М.Костомарова, Д.Мордовця, І.Дикарева, А.Животка, В.Єрошенка, Є.Плужника, К.Буре-вія, А. Паніва, Г.Михайличенка та інших маловідомих і досі не досліджених літературною наукою творців української літератури в діаспорі.
Очевидно, що літературна історія східної української діаспори не вичерпується лише названими вище регіонами Росії і зазначеним переліком творців українського художнього слова.
Відомі з давніх часів імена берестейця-полеміста І.Потія та А.Пилиповича - ченця, патріота; автора віршів і відомого "Діаріуша", численних слів, повчань і послань К.Туровського. З пізніших історичних епох до нас дійшли твори берестейця, представника нової української літератури О.Стороженка. ХХ ст. дало українських поетів поліщуків-берестейців Д.Фальківського, О.Лейтеса, С.Семе-нюка, В.Китаєвського, І.Хмеля, О.Лапського, прозаїка Ф.Одрача і публіциста В.Ольхівського.
На пильну увагу вчених-методистів та вчених-філологів чекають дослідження українських літературних процесів на землях Зеленого Клину та Сірого Клину, Уралу, літературних традицій українців Москви і Петербурга. Дослідження вчених могли б дати життя не одному шкільному посібнику з літератури для сьогоднішніх дітей - нащадків переселенців із України. Адже в цих регіонах компактних українських поселень проблема навчання українських дітей рідною мовою стає все гострішою.
Слід також враховувати історичні факти, які свідчать про зв'язок видатних українських письменників України з тим чи іншим краєм компактного поселення українців за межами батьківщини. Ці зв'язки відтворені у спадщині багатьох українських письменників у вигляді художніх творів, образи та картини яких навіяні враженнями від відвіданих місць компактного проживання українців, у щоденниках та в епістолярній спадщині. Такі матеріали, використані в підручниках, підсилюватимуть уявлення дітей про українську літературу, в якій би частині світу вона не створювалася, як про цілісне явище української культури, її невід'ємну та органічну частину.
Так, наприклад, відомі стосунки Т.Шевченка, Василя Барки з Кубанню, Марка Вовчка з Північним Кавказом, Г.Сковороди з Вороніжчиною та Курщиною, О.Афанас'єва-Чужбинського та М.Дикарєва з Воронежчиною, В.Єрошен-ка, Івана Багряного та М.Трублаїні з Далеким Сходом, В.Сосюри, П.Тичини та М.Рильського з Поволжям тощо.
Слід пам'ятати, що творчість багатьох українських письменників мала пряме або опосередковане відношення до українства, яке проживає у Москві та Петербурзі, в інших містах Росії. Там сьогодні в складних суспільних обставинах постає українська освіта, формується, зокрема, теорія новітніх підручників літератури.
На дослідників ще чекають нерозкриті сторінки українського літературного відродження, що охопило десятки міст Росії в 20-х - поч. 30-х рр. ХХ ст. Тоді утворювалися філії письменницької організації "Село і місто" (Москва, очолював К.Буревій), видавались українські художньо-публіцистичні журнали, виходили книжки українських письменників.
Словом, українські літературні традиції, що розвивалися і розвиваються у східній діаспорі, можуть стати важливою складовою частиною підручників і посібників із української літератури. Ці та західнодіаспорні традиції свідчать про світовий характер української культури, універсальність українського літературного процесу, необхідність формування на цьому матеріалі уявлень школярів у діаспорі і в метрополії про багатство рідного художнього слова, його важливість для виховання національно свідомої української людини.
Loading...

 
 

Цікаве