WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Підручники з літератури 20-40-х рр. XX ст. і в часи німецької окупації - Реферат

Підручники з літератури 20-40-х рр. XX ст. і в часи німецької окупації - Реферат

правило існувало і для письменників: їхні герої втрачали життєвість, право вибору у складних ситуаціях; це були люди з наперед визначеними характеристиками позитивних і негативних рис.
Важливим, але ще повністю не осмисленим і майже не висвітленим в історії методики літератури є період 1941-1944 рр., пов'язаний із 2-ю світовою війною. Про цю добу надзвичайно мало і скупо написано українцями в метрополії і в діаспорі.
Загальна картина освіти в період німецької окупації, а також деякі відомості про підручникотвірний процес все ж збереглися в різних періодичних виданнях та у спогадах свідків.
Відзначимо, що під час 2-ї світової війни навчання у школах України не припинилося, незважаючи на те, що вся її територія опинилися під німцями. Інша справа, що воєнне лихоліття не давало можливості вчитись усім дітям, а пріоритетом для німецької влади стала початкова та деякі види середньої освіти. Вища школа за німецької окупації не існувала зовсім.
Якщо взяти дві протилежні точки української землі - Львівщину на заході і Донеччину на сході, побачимо таку спільну картину. На заході з початком вторгнення німців в Україну стан освіти мав такий вигляд: "Восени 1941, - писав відомий в Галичині та в діаспорі політичний діяч Кость Паньківський, - відкрито відповідно до національного населення школи українські і польські. Українських шкіл відкрили майже три тисячі. Треба було негайно 7 тисяч учителів…" [14, 119].
На всю Галичину діяло на той час 10 українських гімназій.Видавався журнал "Українська школа" (з вересня 1942 р.).
На сході України - на Донеччині - ситуація склалася приблизно така ж: з перших відносно мирних днів, коли фронт відкотився далеко на схід, активно почали відкриватися школи та спеціальні навчальні заклади. Наприклад, у Бахмутському районі "30 червня 1942 року кінець навчального року відзначили 5 бахмутських шкіл. До старших класів у цих закладах було переведено 877 учнів 1-3 класів, а з 4-х класів, які налічували 135 школярів, було випущено з атестатами 113 учнів. У грудні 1942 р. у Бахмуті діяло вже 6 шкіл (з них 3 семирічки), у яких налічувалося 2500 дітей" [15, 61]. Аналогічна ситуація складалася в містах Маріуполі, Краматорську, Горлівці та в інших населених пунктах Донеччини. Зокрема в Маріуполі в цей же час діяло 19 початкових і середніх шкіл.
В одній із маріупольських газет, що виходила під час окупації, друкувалася навіть концепція української національної школи: "Виховання молодого покоління повинне бути націоналістичним, - писалося в окупаційній газеті, - метою якого є виплекати гармонійний вольовий тип українця, здатного до активного творчого життя. В такій людині має гармонійно поєднатися воля, характер, розум. Основною рисою національного виховання є національність і змістом, і формою. Виховання повинно йти напрямом героїчної національної культури. Прагнення до героїзму (прометеївська самопожертва в ім'я нації) - ось провідний напрям нашого національного виховання. В школі в усьому повинен панувати національний дух, національна культура" [16].
Зауважимо, що німецька влада не мала відношення до цих концептуальних формулювань. Як виявив сучасний автор дослідження про даний період розвитку української освіти П.Мазур, продуцентами цих думок був колишній член уряду УНР М.Стасюк, що редагував одну з маріупольських газет, та провідники українського антифашистського підпілля, яке на Донеччині очолював Є.Стахів. Всі члени маріупольського підпілля, як і М.Стасюк, були згодом знищені німцями. Фашистській владі, як і радянській, не потрібні були свідомі патріоти України.
Патріотичні уявлення про українську школу не були винятковими в часи окупації. У "Краматорській газеті" того ж часу знаходимо аналогічні погляди на українську шкільну справу: "Не може бути жодних сумнівів в тім, - пишеться в одному з матеріалів офіційної міської газети краматорської районної управи за підписом якогось В.Кириченка, - що школа мусить бути суто українською, національною школою. Крім того, що все навчання в ній провадитиметься тільки українською мовою, в процесі роботи дітям послідовно й невпинно повинна прищеплюватись любов до всього українського - до українських борців за визволення своєї батьківщини від більшовизму, до української літератури, мистецтва, українського слова і фольклору" [17].
Зрозуміло, що німецька влада не дала цим ідеям розвитку. Не для того німці прийшли в Україну, щоб відроджувати українську духовність, яку перед тим жорстко нищила інша тоталітарна влада, радянська.
Аналіз легальної української преси в окупованій Східній Галичині провів молодий історик Василь Офіцинський у своїй праці "Політичний розвиток Східної Галичини у складі Німеччини у 1941-1944 рр. (За матеріалами періодичних видань)". Серед багатьох аспектів дослідження автор зупинився і на проблемах української освіти того періоду (Розділ І. "Політико-правова ситуація у Східній Галичині").
В.Офіцинський, зокрема, виявив ряд цікавих фактів, які стосуються процесу підручникотворення цього періоду. Він з'ясував, що, "як не парадоксально, але саме з початком нацистської окупації східногалицьких земель спостерігається швидкий і широкий розвиток української освіти. Так, за повідомленням преси, в Галичині на кінець 1941-1942 навчального року діяло 3105 українських народних шкіл, в яких було 13000 класів, навчалось 495000 учнів, працювало 7700 вчителів. Правда, зазначалось у часописі "Станіславівське слово", для забезпечення повноцінного навчання бракувало 2000 вчителів. У 1942-1943 навчальному році кількість українських шкіл дещо зменшилася. У краї функціонувало 3032 українські школи з 7098 вчителями, які навчали 484730 учнів" [20].
Та деякі "справні цифри" щодо кількісного характеру у відновленні шкільництва дозволили В. Офіцинському в процесі аналізу тогочасної преси прийти до сумних висновків про дійсний стан української освіти. Це, зокрема, висновок про те, що "пріоритетний розвиток в освітній політиці окупаційного режиму на окупованих територіях отримували, як відомо, початкова та професійна освіта" [там само].
Отже, для німців важливою була початкова елементарна освіта, а не середня і вища, тому що їм потрібна була перш за все кваліфікована робоча сила.
Дослідження виявило й такі тенденції освіти в Галичині, як поміркований характер національно-культурної політика Німеччини в цьому регіоні та тільки до певної міри відповідність її національним інтересам українців. Майже така ж сама ситуація, як ми з'ясували, мала місце й у перший період окупації на сході України.
Як же стояла справа в окупованій Україні з підручниками? Чи видавались у той час книжки для
Loading...

 
 

Цікаве