WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Підручники з літератури 20-40-х рр. XX ст. і в часи німецької окупації - Реферат

Підручники з літератури 20-40-х рр. XX ст. і в часи німецької окупації - Реферат

підкорюється тоталітарному режиму і його ідеології. Він стає виключно класовим. На перший план висуваються теми класової боротьби, побудови комуністичного суспільства.
Про становлення у 30-х рр. радянських ідеалів в уніфікованому українському літературознавстві й самій літературі гостро критично говорив очевидець тих трагічних подій вчений В.Петров: "Писати і саме писати за директивними вказівками центральних органів партії стало обов'язком письменника, ухилитися від якого він не міг. "Хочу" не існувало. Існувало тільки "мусиш". Праця письменника стала суспільно обов'язковою, чи, краще сказати, партійно або ж державно обов'язковою, підпорядкованою центру справою" [9, 67].
У тій літературі провідними стають образи партії, Сталіна, Кірова, передовиків виробництва тощо. "Гімн, ода, акафіст, - зауважує В.Петров, - стали основними формами уніфікованої радянської літератури. Прославлення - основний зміст літературної творчости. Поезії Тичини "Партія веде", "Пісня про Сталіна" М.Рильського, "Поеми про Кірова" Мик. Бажана - провідні твори даного періоду, що втілили в собі основні тенденції часу" [тамсамо, 8].
Така практика нового радянського способу життя особливо страхітливо відбилася на художньому житті української інтелігенції, особливо на творчості провідних українських письменників - П.Тичини, М.Рильського, В.Сосюри, А.Головка. Ті ж письменники, які не змогли змиритись із втручанням влади у творче життя, покінчили життя самогубством (М.Скрипник, М.Хвильовий) або були репресовані (М.Куліш, В.Підмогильний, Б.Антоненко-Давидович, Іван Багряний, Остап Вишня, Г.Баглюк, В.Гайворонський та сотні інших).
Зрозуміло, що прогресивні засади підручникотворення 20-х рр. були приречені на десятки років забуття. Від підручника літератури, його змісту і форми настирно вимагали вузькокласової спрямованості, комуністичної ідеології на кремлівський кшталт. Література стає ілюстрацією до суспільно-політичних подій. Особливо яскраво такі установки можна прослідкувати в підручниках із літератури 30-х рр., коли зовсім зникає з них методичний апарат із його активними формами навчання (для чого активізувати? - учень "мусить", як і весь український народ!), а виклад історико-теоретичного матеріалу нагадує довгі і нудні промови державних вождів того часу. Учням пропонуються вивірені за законами пануючої ідеології "досягнення науки", зокрема літературної. Особистість дитини, школяра нівелюється, її рефлексії пізнання світу, науки, літератури вже не враховуються, на перший план висувається завдання пізнати "саму" науку.
Характерною за спрямованістю на навчально-виховні ідеали радянського суспільства була праця вченого-методиста А.Н.Машкіна "Методика літератури", видана в Харкові 1931 р. У ній далі поглиблено соціальні акценти аж до абсурдності, до втрати автором відчуття художності, специфіки літератури як виду мистецтва.
Свою позицію А.Машкін заявляє прямолінійно і спрощено, мабуть, під тиском обставин тодішнього життя, коли багатьом українським інтелігентам владою пропонувалося "роззброїтись" і перейти на так звані радянські позиції [10].
Вчений так говорить про рушійні чинники життя: "…за часів диктатури пролетаріату - предмет глядить вже не об'єктивно, а очима революції, а в наш період - очима соціалістичної реконструкції…" [там само, 9].
Отже, тут немає довіри до суспільних ідеалів, вироблених протягом віків. Все вирішує тільки момент! Правда, не будь-який, а "періоду соціалістичної реконструкції". Далі автор нарису прагне уконкретити цей "момент" для літературно-методичного поля, оперуючи, звичайно, вульгарно-класовою риторикою. Зокрема, про вивчення такого важливого матеріалу, як біографія письменника, проголошується: "Особа автора в значній мірі зійшла з кону, а на її місці вийшла кляса, що визначує творчість своїх художників слова" [там само, 11].
Для підручників 30-х рр. властивий жорсткий, без вагань класовий підхід до тих чи інших суспільних і художніх явищ. В одному з них дається така вульгарно-соціологічна характеристика діяльності І.Франка: "Франко в специфічних умовах галицько-міщанського болота заплямував в алегоричних образах "рідне болото і помийну яму капіталізму" [11, 11].
Статейна частина підручників наповнюється виключно марксистсько-ленінським поглядом на українську класику, з сучасного літературного життя беруться для вивчення тільки заідеологізовані комуністичні твори В.Сосюри, П.Тичини, М.Рильського, Ю. Яновського та ін. радянських письменників із яскраво вираженими рисами методу соціалістичного реалізму.
Для всієї системи радянської освіти, і для літературної зокрема, було характерним засвоєння готових істин, в яких не можна було сумніватись. Періодизація літератури радянським літературознавством услід за визначеними Леніним етапами визвольного руху в Росії була дороговказом укладачам підручників. Так, зокрема, у "Робітній хрестоматії" для державних курсів із української мови, виданій в Харкові 1929 р. [12], етапи розвитку літератури мають такий звульгаризований вигляд: до так званої "Доби торгівельного капіталізму до половини ХІХ ст. (Література перед буржуазна)" віднесено творчість І.Котляревського, П.Гулака-Артемовського, Є.Гребінки, Г.Квітки-Основ'яненка, Т.Шевченка.
Визначення наступного періоду трактується в цьому ж дусі як "Доба промислового й фінансового капіталізму до 1917 р. (Література буржуазна)". До цієї епохи віднесено творчість П.Куліша, Марка Вовчка, І.Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І.Франка, Б.Грінченка, Лесі Українки, С.Чер-касенка та інших письменників. Останній, охоплюваний хрестоматією період розвитку літератури, укладачем охрещений "Добою пролетарської диктатури". Він включав у себе найрізноманітніших авторів 17-20-х рр., зокрема І.Кулика, М.Куліша, В.Підмогильного, І.Дніпровського, О.Досвітньо-го, М.Йонгансена, М.Любченка, М.Хвильового, Г.Косинку, В.Поліщука, а також П.Тичину, М.Рильського, В.Сосюру, Ю.Яновського, А.Головка, Петра Панча та ін.
Щодо ролі і місця в навчальному процесі класичної української літератури, то офіційна точка зору вимагала ще з поч. 20-х рр. гостро класового ставлення до неї: "Їх (твори класичної літератури - В.О.) ...треба використовувати, але лише тоді, коли у підлітка на основі засвоєння зразків сучасної літератури, а також і всього педагогічного процесу в школі утворився чіткий класовий погляд. Тільки за такої умови школяр спроможеться зрозуміти їхню класову позицію, а значить і сюжет і його трактування художником" [13, 23].
Орієнтація в навчанні на готові, вивірені за ідеологічними засадами тоталітарної держави знання, ставала правилом для всієї освітньої системи. Це
Loading...

 
 

Цікаве