WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Остап Вишня - Реферат

Остап Вишня - Реферат

до НЕП-и і політики українізації. "Вишневі усмішки сільські", з одного боку, кпили з вікової селянської відсталости, темноти, анархічного егоїзму й асо-ціяльної роздрібнености, а з другого - пускали гострі сатиричні стріли на розплоджуваний Москвою паразитарний бюрократизм нової панівної верхівки імперії. Селяни відчували у Вишні свої друга і речника. Вони розуміли цього гумориста, що сам родився і виріс у сільській родині, не тільки з того, що він пише, а ще більше по тому, як він пише. За два-три роки праці гумориста Вишня став найбільш знаним після Шевченка і поруч із Леніним ім'ям. Задля того, щоб читати Вишню, не один селянин ліквідував свою неписьменність, русифіковані робітники й службовці вчились читати українською мовою. До Вишні щодня приходили сотні листів з подяками, з проханнями допомогти проти різних кривд, різних бюрократів і органів влади. Мов до президента, пробивались до нього із найдальших закутків країни на авдієнцію. Він нікому не відмовляв і надокучав представникам влади і фейлетонами, і особистими клопотаннями. Голова ВУЦВК Григорій Петровський півжартома запитував гумориста: "Хто, власне, є всеукраїнським старостою - Петровський чи Остап Вишня?" Під тиском вимог читачів значна частина газетних "усмішок" Вишні видавалась окремими збірками великими тиражами і по кілька разів. Мусимо обмежитись тут лише до статистики: на 1928 рік вийшло коло 25 збірок "Вишневих усмішок", а 1928 року було видано чотиритомове видання вибраних УСМІШОК. До початку розгрому і колективізації села (1930) тираж книжок Вишні доходив до двох мільйонів - нечуваної для тих часів цифри. Московський погром селянства і України обірвав цей розгін Остапа Вишні. Він перестав писати в газетах, зник як фейлетоніст. Його лаяли і за те, що писав, і за те, що мовчав. Зрідка лише появлявся в журналах ("Червоний перець", творцем якого був, "Літературний Ярмарок", "Пролітфронт", "Культура і побут"), пишучи на більш нейтральні чи дещо дальші від політики теми: "Мисливські усмішки" (Вишня був пристрасний мисливець і аматор природи), "Театральні усмішки", "Закордонні усмішки". Тепер він згадав, що починав свій шлях в УРСР як автор літературних пародій, що з'явилися були за підписом Павла Грунського у першому і восьмому числах журналу "Червоний шлях" 1923. Він доповнив ті початки новими пародіями й шаржами (ВИШНЕВІ УСМІШКИ ЛІТЕРАТУРНІ, ДВУ, 1927, 118 с.), які напевно остануться довше жити, ніж деякі твори, що їх він шаржував і пародіював. Частина усмішок Вишні грали ролю скорострілів у запеклій битві 20-их років проти агресивного російського імперіял-шовінізму. Пригадується, яку сенсацію вчинила на Україні і в Москві гумореска Вишні з приводу виступу наркома освіти РСФСР А. Луначарського проти українізації і за русифікацію шкіл на Кубані. У гуморесці, написаній на зразок легендарного листа запорожців до турецького султана, кубанські козаки після всіх вияснень пропонують російському наркомові зробити їм те, що й запорожці пропонували турецькому султанові. Вже Вишня давно сидів у найвіддаленішому концтаборі НКВД, а партійна преса все ще люто згадувала, як то цей "ворог народу" посмів посміятися над російським "султаном". Подібних антирусифікаторських гуморесок Вишня написав немало. Але найбільше Вишня атакував таки слабості свої, своїх земляків, вважаючи, за Гоголем, що "кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися". Особливо нещадно викпивав Вишня слабість в українців інстинкту громадської і національної єдности, їх анархічний псевдоіндивідуалізм, їхню інертність, всі ті анахронічні риси в психології і думанні українця, що так дорого обійшлись і обходяться Україні на суворому іспиті доби динамічних перемін і модернізації. Цеп нібито по-сільському "примітивний" Вишня був справжнім борцем за європеїзацію і модернізацію українця, давши своєрідну гумористичну типологію хиб українського національного характеру. Засоби Вишні були "прості". Насамперед свіжа, дотепна, багата мова, у якій Вишня (учень у цьому Кримського і Модеста Левицького!) був неперевершеним майстром. Уже через це одно його "усмішки" не можна назвати "губановськими" (московські купці Ситін і Губанов прославилися виданням лубочних "малоросійських анекдотів"). Це була мова насамперед народна, селянська, хоч Вишня показав добре володіння також мовою літературною і міськими жаргонами. Комізм Вишні не був комізмом ситуацій чи масок, а комізмом більш тонким - комізмом с л о в а, гри слів, жарту, афоризму, примовки, недомовки, натяку, каламбуру. Він умів схоплювати анекдотичні контрасти, якими кишить країна будованого і "збудованого" соціялізму. Найбільше користався нехитрим прийомом "зниження" і допік режимові нещадним "зниженням" високих і галасливих загальників, обіцянок, гасел, програм, плянів, проектів - до голої дійсности, до діла, до сущого. В "усмішках" Вишні наче наново відновлювався гумор села, що за століття своєї гіркої соціяльної і національної біографії нагромадило свій мудрий і добродушний скептицизм. Традиція ліпших творів Вишні лежить також у барокковій добі вертепу і бурлеску, коли так любили охоплювати "високе" і "низьке", анекдоту і дотеп. Майстер пародії, шаржу, травестії - Вишня залюбки маскувався під "простачка", який здебільша з усім погоджується, але від нього повівало тим казковим "дурником", перед яким пасують мудреці і королі. Такого "простака" грає він і в автобіографії (МОЯ АВТОБІОГРАФІЯ. Харків, "Книгоспілка", 1927). Одночасно Вишня володів мистецтвом "блискавичного" короткого гострого діялогу та - зовсім щось протилежне! - найтоншого ліричного нюансу. Він був проникливий психолог, умів скупими засобами вловити химерну гру в людині таких комплексів, як страх, заздрість, задавакуватість, брехливість, наївність, цікавість, жорстокість, любов... Все то будувалось у прозовій мініятюрі, творило новий, чисто Вишневий тип фейлетону - своєрідного коментаря сміхом. Вишня уважав себе спадкоємцем Котляревського, до якого ставився з найбільшим пієтизмом (з великим успіхом ішла в 20-их роках його травестія "Вія" за Гоголем-Кропивницьким). Дуже любив Гоголя і дав прекрасний переклад його "Ревізора"; перекладав також Марка Твена. Поза створеним ним своєрідним жанром "усмішки" і фейлетону Вишня почав творити з успіхом власний тип гумористичного нарису, оповідання і навіть новели ("Мисливські усмішки", "Кримські усмішки"). У "мисливському оповіданні" він дав зразок новели, несподіваний гумористичний кінець якої "знімає" весь попередній витончено-ліричний сюжет. У "Ярмарку", що не поступається відповідним описам Гоголя, Вишня засобами мовно-звукової і кольорової палітри дає поєднання килима з симфонією: барвисто-співуче море українського ярмарку. З кількох тисяч "усмішок" і фейлетонів Вишні останеться жити в літературі, може,
Loading...

 
 

Цікаве