WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Олександр Олесь - Реферат

Олександр Олесь - Реферат

круговорот природи. Привертають увагу інтонаційні засоби, якими передано рух. Ліричні твори Олеся, музикальні, часто "романсові" за формою, віддавна привертали увагу композиторів - М. Лисенка ("Сміються, плачуть солов'ї", "Айстри", "Гроза пройшла... зітхнули трави"), К. Стеценка ("Сосна"), Я. Степового ("Не беріть із зеленого лугу верби"), С. Людкевича ("Тайна") та ін. У драматичних творах Олеся ("По дорозі в Казку", "Трагедія серця", "Над Дніпром", "Ніч на полонині" тощо) ще виразніше, ніж у поезії, проявилась неоромантична концепція. Юнак, герой драматичного етюда "По дорозі в Казку", веде юрбу безвольних людей з темного лісу в напрямі сонячної країни. Він один здатен визначати дорогу по червоних маках, що виросли з крові його попередників. Розкривши груди, проламує він шлях юрбі, але за кілька кроків до мети на мить занепадає духом, піддається сумнівам щодо вірності напряму - і цього достатньо, щоб натовп розчарувався в обожнюваному героєві і повернув назад. Цей драматичний етюд, як і інші, має сюжетно-образну спільність з драматургією М. Метерлінка, Г. Гауптмана, Лесі Українки, Я. Райніса, з романтичними творами М. Горького. Відомий Олесь і як талановитий перекладач ("Пісня про Гайявату" Г. Лонгфелло, казки В. Гауфа, ліричні твори поетів багатьох країн). Творчість Олеся - визначне явище в українській літературі перших двох десятиріч XX ст. М. Рильський писав: "Нема ніякого сумніву, що поезія Олександра Олеся позначилася сильними своїми сторонами на розвитку української літератури, отже й радянської української літератури. Зі смутком визнаючи його вільні і невільні провини, хибні його кроки, в яких сам він гірко каявся, шкодуючи, що така дужа творча індивідуальність не дістала повного свого розвитку, ми повинні, проте, сказати, що поет Олександр Олесь посідає певне місце в історії нашої культури і що все краще з його спадщини повинно стати набутком нашого радянського читача". ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ (1878 - 1944) Ольшанське кладовище в Празі. Тут, на православній ділянці, - могила Олександра Олеся. (Його справжнє ім'я і прізвище - Олександр Іванович Кандиба). Ранньою весною 1988 року я вклонився його світлій пам'яті. Новий дубовий хрест; прокинулися минулорічні і з'явилися нові, посаджені кілька днів тому, квіти. Тиша і чистота, спокій і сум. Поруч поховані інші наші земляки, яких доля закинула по революції до Праги. Не відомі ні мені, ні усім нам - доктор Микола Галаган, директор тутешньої української гімназії, професор Іван Кобизський. А неподалік - могили російських письменників Євгена Чирикова, Василя Немировича-Данченка, Аркадія Аверченка, матері письменника Володимира Набокова - Гелени Набокової... Деякі могили доглянуті, інші поволі зникають у безвісті. Як і долі тих, хто в них знайшов останній притулок далеко від рідної землі. Могила Олександра Олеся не занедбана - в Празі живе його син Олесь Кандиба, який опікується посмертною долею батька. Живуть там і наші земляки - Зіна Геник-Березовська і Богдан Зілинський, які обов'язково відведуть вас на могилу славетного поета. Пам'ятають і піклуються про поетичну спадщину нашого митця і чеські літературознавці Вацлав Жидліцький, Вячеслав Сато, Ілона Славікова, приїздять із Братіслави дослідники його творчості Мікулаш Неврлі і Михайло Мольнар. Не оминаємо й ми, радянські українці, це місце, коли доводиться бувати в Чехословаччині, бо доля спадщини першорядного українського поета нас турбує. Навіть у трагічні десятиліття сталінщини в народі не забувалася його творчість, хоча 27 років - з 1930 по 1957 рік - вірші Олександра Олеся не друкувалися в нашій країні. Чому так сталося? Чим завинив майстер перед своїм народом? Переконаний: нічим він не завинив, народ його не карав осудом, не обійшов забуттям. Намагався покарати поета сталінізм, відлучаючи його творчість від історії української літератури, вилучаючи із масових бібліотек його книги і забороняючи їх друк. Олесь завинив перед своїм народом лише тим, що не розділив із ним страхіття голоду 1932 - 1933 років, жахів сталінського беззаконня, ненависної фашистської окупації. Та він себе жорстоко і покарав. Покарав тим, що 1919 року залишив рідний край і опинився на чужині. Чужина - могила, чужина - труна, Душа на чужині, як чайка сумна, - Літає і квилить в сльозах без гнізда: Навік його змила бурхлива вода. Так він писав 1927 року, коли на Радянській Україні його поезії знали, як кажуть, і старі, й малі. Адже саме тоді перевидавалися підготовлені Павлом Филиповичем "забезпечені" грунтовною його ж передмовою "Вибрані твори". Перевидавалися тричі - в 1925, 1929 і 1930 роках. Крім того, Державне видавництво України двічі - у 1925 і 1929 роках - друкувало його збірочки поезій для дітей молодшого віку. Укладачі різних репертуарних збірників, декламатори буквально вихоплювали поезії Олеся, з неофітською одержимістю пристосовуючи їх до революційних свят шляхом заміни і назв, і уточнення смислового звучання. Вірші митця стали воістину народними завдяки мелодійності, чіткій соціальній орієнтації і багатству народнопоетичної образності. Протягом 1917 - 1930 років з'явилося в нашій країні 25 окремих видань, серед них і три книжки російською мовою. І це незважаючи на те, що поет виїхав 1919 року нібито з дипломатичним завданням від буржуазно-демократичного уряду Української Народної Республіки (УНР). Та заради істини слід сьогодні нагадати: О. Олесь не був ні політичним діячем буржуазно-демократичних урядів, ні тим паче дипломатом. Саме тоді, коли С. Петлюра почав прибирати владу до своїх рук, немало української інтелігенції під приводом дипломатичних місій емігрувало з країни. Виїхав за кордон і поет. Його лякала неконтрольована стихія революційних припливів і відпливів, він вважав, що не варто свавільно експериментувати над "живим народним організмом, обезкровленим війною і революцією", боявся, що справа може повернутися фатально, що треба уважніше придивлятися до процесів, не поспішати, що Україні загрожує Антанта, а в цьому заплутаному лабіринті, яким є політика, мало кому вдається правильно зорієнтуватися, тим більше - вести за собою народні маси. Згодом він опиняється у Відні, де випустивчотири номери гумористичного журналу "Сміх", у якому сатирично висміяв українську еміграцію за її претензії на народне представництво, на формування в екзилі "українських урядів", на організацію "проводів для боротьби за визволення України" тощо. З 1923 року Олесь живе в Чехословаччині. Народну славу поетові створили і назавжи утвердили пісні та поетичні скорботи періоду революції 1905 - 1907 років і Лютневої революції 1917 року. Митець зумів з великою експресивною напругою "переплавити" народні переживання і сподівання в болісно-вразливій своїй душі і потужно, зі щирою емоційною сповідальністю вилити це в поетичних образах, символічних асоціаціях та музичних ритмах. Він пережив і світлі надії рідного народу на соціальне та національне визволення, і трагічні поразки першої російської революції, оплакав загиблих та загорівся новим, зігрітим революційними загравами гнівом супроти насильства й тиранії. Ми не зложимо зброї своєї… Дужі в нас і бажання, і гнів, Ми здобудемо землю і волю І загоїмо рани віків. 1910 року Сергій Єфремов так оцінював його творчість: "Обурення проти насильства, гніву за скривджених повно в поезіях Олеся 1905 - 1907 рр., і в них він дає такі гарні зразки громадянської, справді високої поезії, до якої після Шевченка ніхто ще так високо не підіймавсь на Україні. Олесь ще раз наочно показав, що громадянські мотиви анітрохи не зв'язують крил і не заважають справжньому поетові, не підборкують його творчого натхнення". А минуло лише п'ять років відтоді, як молодий поет дебютував в одеському альманасі "Багаття" віршем "Парубоцькі літа - то бурхливий поток", і три роки з того часу, як побачила
Loading...

 
 

Цікаве