WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Микола Куліш - Реферат

Микола Куліш - Реферат

тільки для них влаштованому перегляді вистави могли мати враження, що п'єса є не про Польщу, а Україну, що демонський збанкрутований грач - це вони самі, Маклена - український народ, поет Падура - сам Куліш, а п'єса задумана і виставлена як лебедина пісня великого драматурга великого театру. Так воно чи ні, а "Маклена Граса" після сьомої вистави спеціяльною ухвалою ЦК партії була заборонена, "Березіль" ліквідований, Курбас, а потім і Куліш заарештовані і заслані на північну російську каторгу як "вороги народу". "Маклена Граса" - остання відома публіці п'єса Куліша, що продовжувала його шлях угору по верховинах драматургічної творчости. Крім того, він написав ще комедію "Закут" (1929), драму "Прощай, село" (1930 - 32), "Діялоги" (193?), "Вічний бунт" (1934) і "Так" (1934). Ні одна з них не була допущена ні до вистав, ні до друку, а рукописи їх, як інших п'єс Куліша, загинули під час війни. Останні дві драми Куліш писав уже після арешту Курбаса і розгрому "Березоля", викинутий з партії, буквально самотній, без заробітку, зате під постійним доглядом шпигунів НКВД, що ходили явно за ним слідом. 3 грудня 1934 Куліш був арештований по дорозі на похорони свого друга Івана Дніпровського (автора драми "Яблуневий полон", помер від сухот). Йому інкримінували приналежність до неіснуючого "Всеукраїнського боротьбистського терористичного центру", він підписався під усіма запропонованими слідчим "злочинами", одержав 10 років далеких концтаборів і був відправлений на Соловки, де сидів у темниці без права працювати на вільному повітрі і користатись шпиталем (був тяжко хворий). Писав повні любови і турбот листи до родини (вміщені разом з іншими листами Куліша у згаданому вище нью-йоркському виданні його творів). Його родину брутально викинули із помешкання, так що дружина і двоє дітей кілька днів жили і спали буквально на вулиці. Піяніно Кулішевої доньки Олі, на якому вона грала йому "Патетичну сонату", коли він писав однойменну п'єсу, було від неї забране - як у Марини - героїні тієї п'єси. Останній лист Куліша до родини мав дату 15 червня 1937 року. Із Соловків його вивезли етапом десь на переломі 1937 - 38 року, коли такі етапи означали вивіз на розстріл. На всі запити Кулішевої дружини відповідні вищі установи в Москві відповідали - "не знаємо". Куліш увійде в історію української літератури і театру як творець необароккової драми. Генеза його стилю дуже складна. Українська традиція для Куліша часів його "97" і "Комун в степах" не сягала далі Тобілевича. Але опісля він засвоїв собі традицію українського вертепу і скарби драматичних поем Лесі Українки (вплив останньої злегка помітний на "Патетичній сонаті"). Куліш ріс у мистецькій атмосфері творчости Павла Тичини, Миколи Хвильового і Леся Курбаса та його театру "Березіль". Вони ж наштовхнули його на вивчення європейської і світової драми - від найновішої експресіоністичної - до найдавнішої - східньої. Суверенний мистець - Куліш не знав "чужеядія" - нічого не копіював чужого. В пролозі директора театру до інтермедії "Хулій Хуліна" Куліш пише, що автор ніяк не міг укластися в рамки античної, Шекспірової чи Мольєрової драми, бо матеріял і дух часу такий великий і своєрідний, що "ніяк його туди не вбгаєш". Світова традиція Куліша іде вглиб від сучасного йому експресіонізму (порив від серця до космосу, від факту - до суті явища, чорторий пристрастей) через імпресіоністичну драму (система розірваних сцен, ліризм, ритмізація прози, піднесення ремарок до поетичного рівня, прихований психологічний підтекст) і далі через драму романтичну (самовбивча іронія Гофмана, патетично-витончений діялог Мюссе, синкретизм антитетичних елементів у Гюго). Але найбільш близька була Кулішеві бароккова драма Льопе де Вега, Сервантеса, Шекспіра - саме їхнім радісним світлим світовідчуванням та органічним поєднанням одвічних антитез: трагічного і комічного, "красивого" і "потворного", індивідуалізму і сильно розвиненого соціяльно-політичного інстинкту, гумору і патетики, яскравого національного патріотизму і світового міжнародного універсалізму. Кулішеві, як майстрові політичної злободенної комедії, безумовно імпонували злободенні сатири Арістофана, що їх саме в час Куліша перекладено було на українську мову. Велика музично-ритмічна стихія Кулішевих п'єс дала Курбасові можливість зливати у виставах в одне гармонійне ціле слово, музику і рух з силою, що нагадує стародавню драму Індії, Китаю і Японії. На такій глибокій і широкій базі Куліш будував свій власний стиль, у якому українські національні первні реалізуються так повно, могутньо, що набувають загальнолюдського звучання. Куліш досконало знав і відчував український світ, його дух і найглибші традиції. А вже щодо України сучасної, то ліпшого знавця, ніж Микола Куліш, мабуть, не було серед письменників. Те саме можна сказати про українську мову, яку він знав досконало, та ніколи не переставав її вивчати. Був він досить начитаний у ділянці філософії. Микола Куліш - один із найбільших у блискучій плеяді романтиків вітаїзму. Було в ньому щось од "бароккової людини" (про неї ми згадували в літературних сильветах Бажана і Хвильового), що відродилась своєрідно на Україні 1917 - 33 років. Поринути в твори Куліша - це значить поринути в український національний світ на всю його глибину і ширину. А що Куліш не був ніколи засліплений своєю безмежною любов'ю до України й української людини і викрив її найтрагічніші суперечності і слабості, то шлях через його український світ раз у раз виводить нас на вершини, з яких видно людство і вічність. В змаганні України з комуністичною Росією за духову суверенність і власний свій духовий шлях Микола Куліш являє блискучу перемогу. От чому фізичне знищення Куліша супроводжувалось знищенням його драматургічної спадщини. Із 14 його п'єс Москва поки що дозволила користуватись тільки двома першими, ще учнівськими його драмами. Хвильовий урятував бодай "поправлені" для цензури "Народний Малахій" і "Мина Мазайло", видрукувавши їх у "Літературному Ярмаркові". Святослав Гординський урятував і вможливив для доступу читача "Патетичну сонату", видрукувавши її в "Українському видавництві" (Краків-Львів, 1943, 62 стор.), і то за найціннішим першим текстом її, що був поданий Кулішем "Березолеві", а не за текстом, що був змінений цензурою в час постави п'єси Таїровим у Москві. Правда, німецька цензура викинула із львівського видання дві сцени, в тому числі й сцену мітингу під проводом "товариша із Петербургу". За це тепер нападає Москва на Гординського і на Українську Вільну Академію в США, що перевидала три шедеври Куліша разом із спогадами його дружини. Примірники п'єс Куліша, що тимчасово були доступні Гординському, загубились під час війни. Чи не ліпшою відповіддю "націоналістичним фальсифікаторам", що врятували три ліпші п'єси Куліша, було б повне нефальшоване видання у Києві всіх його п'єс. Юрій ЛАВРІНЕНКО З кн. "Розстріляне відродження", 1959 (За книгою "Українське слово" - Т. 1. - К., 1994.)
Loading...

 
 

Цікаве