WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Микола Куліш - Реферат

Микола Куліш - Реферат

переробити духово-мистецьку бомбу на московський кисіль. П'єса була заборонена назавжди десь на порозі 1930 року. Тим часом Курбас уже приготував до вистави новий шедевр Куліша - політичну комедію "Мина Мазайло" - нищівна комедія-сатира на: 1) малороса (міняє своє українське прізвище на російське Мазєнін задля успіху у службовій кар'єрі); 2) на російський великодержавний шовінізм (тьотя Мотя Разторгуєва із Курська патронує русифікацію Мазайла); 3) на анахронічний український націоналізм уенерівського типу (дядько Тарас із Києва); 4) на духовий інфантилізм індоктринованої комсомольської молоді. Лицемірство московської політики "українізації" України Куліш показує крізь призму ділових персонажів п'єси: 1) Малорос-кар'єрист Мазайло: "Серцем передчуваю, що українізація - це спосіб робити з мене провінціяла, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади". 2) Дядько Тарас: "Їхня українізація - це спосіб виявити усіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було... Попереджаю!" 3) Мокій (син Мазайла, гордий із свого українського прізвища і патріот українізовуваної УРСР): "Провокація. Хто стане нищити двадцять мільйонів одних лише селян українців, хто?" 4) Тьотя Мотя із Курська: "Та в ДНЯХ ТУРБІНИХ (антиукраїнська п'єса Булгакова, що йшла тоді в МХАТ-і у Москві) Альоша, ти знаєш, як про українізацію сказав: все це туман, чорний туман, каже, і все минеться. І я вірю, що все оце минеться. Зостанеться єдина, неподільна..." Мокій: "Що-о?" Тьотя Мотя: "СРСР"..." Тут усі чотири супротивні собі персонажі "склалися" своїми почуваннями на об'єктивну правду, а наївний молодий Мокій у негативній формі несвідомо спророкував страшний факт винищення мільйонів українських селян, що стався вже через три роки після прем'єри "Мини Мазайла". "Мина Мазайло" - клясичний зразок політичної комедії "дискусійного" жанру. Діялоги, репліки діють (як каже одна Кулішева ремарка в п'єсі), "мов шаблі". Багатство специфікованої за персонажами мови надзвичайне. Багатогранне Кулішеве слово раз у раз розривається, мов бомба, зрушуючи дію на сцені і регіт на залі. Персонажі схоплені в таких найсуттєвіших і оголених їх рисах, що цілий ряд типів остався в пам'яті глядача, немов маски старого вертепного українського театру чи commedia dell'arte. Як завше, Куліш виявив тут себе також майстром гротеску і пародії (напр., пародія на радянський тип дискусії в третій дії п'єси). Ціле щастя, що Микола Хвильовий устиг видрукувати в своєму "Літературному Ярмарку" "Мину Мазайла" (книга 6 за травень 1929) і "Народного Малахія" (книга 9 за серпень 1929). Обидва-бо ліпші твори Куліша були назавше заборонені ще з початку 1930 року, після того, як провалилась спроба партії змусити Куліша і Курбаса до ідейної капітуляції на театральному диспуті в Харкові 1929 року. Той диспут був важливою подією. В лице партійним емісарам Москви Курбас, Хвильовий і Куліш заявили, що справжній мистець ні перед якою силою не поступиться своїм мистецьким суверенітетом. Хвильовий заявив, що п'єси Куліша можна рівняти до "Ревізора" і що вони, виставлені Курбасом у "Березолі", уже створили епоху і в театрі, і в житті. Куліш запекло боронив Курбаса, назвавши його геніяльним режисером. Він осудив радянських письменників, що вони задля кар'єри і власної безпеки бояться чіпати національну проблему. "І коли мені Рабічев закидав, що я, так би мовити, прикипів до цієї проблеми, то на це дозвольте мені відповісти так: я, як член партії і громадянин, не можу обійти цієї проблеми і не хочу розв'язувати її в білих рукавичках. Навіть і в подальших своїх п'єсах (а я їх писав і писатиму за певним тематичним пляном) я все одно буду відбивати й освітлювати національну проблему. Рекомендую і вам" (див. газетний звіт з диспуту "Шляхи розвитку українського театру", ЛІТЕРАТУРА І МИСТЕЦТВО, Харків, за 22 червня 1929). Та після цього Москва не допустила на українську сцену вже ні одної п'єси Куліша на національні теми, тим часом як московська публіка, включно з генеральним секретарем ЦК ВКП(б), захлиналася у МХАТ-і на виставах п'єси Булгакова "Дні Турбіних", що була сповнена тугою за реставрацією російської імперії, зоологічною ненавистю до українців і державного та культурного відродження України в революції 1917 року. Відповідаючи на протести з національних республік, Сталін писав 2 лютого 1929: "Что касается собственно пьесы ДНИ ТУРБИНЫХ, то она не так уж плоха, ибо она дает больше пользы, чем вреда" (Сталин, СОЧИНЕНИЯ, т. II, 1949, стор. 328). Під час прийому у Сталіна українських письменників на початку 1929 року Куліш сміливо звернув увагу Сталіна на суперечність між забороною українських творів з національними ухилами і вільною російською шовіністичною пропагандою в "Днях Турбіних" із сцени найбільшого театру Росії. Сталін відповів: "А чи є в п'єсі Булгакова хоч капля корисного? Є. Так і за це спасибі". Такої "каплі корисного" Сталін не хотів бачити у п'єсах Куліша, ані в інших заборонених творах найліпших українських письменників. У відповідь на цю політику диктатора і на "Дні Турбіних" Куліш написав "Патетичну сонату", матеріялом для якої послужили ті самі події української революції 1917 - 19, що їх використав і Булгаков. Побудована в ритмі, архітектоніці і в супроводі одноіменної сонати Бетховена, ця п'єса справедливо дістала у критиків назву драматичної поеми. Її формально прозова, а суттю поетична мова доведена до криштальної чистоти музики, до гострого блиску шаблі. Ремарки автора - не ремарки, а ніби могутні поетичні мініятюри із Тичининих "Замість сонетів і октав". Фази драматургічної дії своїм духом відповідають історичним фазам української революції, а дійові персонажі, схоплені в їх найглибшій суті, віддзеркалюють основні діючі соціяльні сили відродження та його ворогів. За головним образом Марини чуються самостійники і повстанці; за її батьком Ступай-Ступаненком - старша, а за поетом Ільком Югою - молодша українська інтелігенція, що вагається між самостійниками і соціялізмом та більшовиками; за більшовиком Лукою - та частина міської бідноти, що схильна слухати "товариша із Петербургу". Окремо стоїть старий російський генерал у відставці Пероцький та його сини білогвардійські офіцери Андре і Жорж, за якими - російське міщанство і вся стара монархічна Росія. І все це Куліш умістив, мов у скриньці старого українського вертепного театру, на поверхах одного будинку, з якого ніби знято фасадну стіну. Усе в паралельних і перехресних діях, монологах, діялогах і в справжніх кривавих боях - розбігається, то знов переплітається і зливається, мов суперечні теми одної могутньої сонати. Як чайка над розораним бурею морем, підноситься образ молодої Марини над супротивними стихіями і елементами української революції, виростаючи поза власні межі у всеосяжність, спростовуючи і об'єднуючи всіх патетичною сонатою українського відродження. Ілько Юга, закоханий уМарину поет, приятель більшовика Луки, екстазно пливе на хвилях "Патетичної", що йдуть із кімнати Марини. Тоді він, що сам учиться грати
Loading...

 
 

Цікаве