WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Микола Куліш - Реферат

Микола Куліш - Реферат

олешківську (потім перевели в херсонську) тюрму. З-під розстрілу Куліша врятував олешківський виконком, що взяв на поруки знаного і любленого в Олешках Куліша. 1922 року олешківська організація КП(б)У приймає Куліша в члени партії за його заслуги в ділянці народної освіти. Куліш був свідком страшного голоду в степовій Україні 1921 року, який навіяв йому тему його першої драми "97", що її він закінчив уже в Одесі. Від 1924 року "97" ставилась у Харкові та інших містах України, а пізніше і в інших республіках СРСР, створивши Кулішеві репутацію "основоположника української радянської драми". 1925 року з таким само успіхом пішла в театрах України та інших республік друга драма Куліша "Комуна в степах". Обидві п'єси мали пропагандивний характер, стиль їх був натуралістично-побутовий, і хоч в них видно було іскри справжнього таланту, та все ж вони не віщували ясно в Куліші майбутнього великого драматурга. На них позначилась тодішня відірваність Куліша від мистецьких центрів Харкова і Києва, незнайомство з модерним мистецьким рухом, що для нового життя шукав нових естетичних засобів. Попрацювавши інспектором одеської облнаросвіти (1922 - 25), Куліш, за порадою наркома освіти Олександра Шумського, переселяється до Харкова на посаду шкільного інспектора Наркомосвіти УРСР. Він об'їжджає всю Україну, пізнавши нові колоніяльні злидні і прагнення українського села. Переїзд до Харкова і знайомство та дружба Куліша із Хвильовим, Тичиною, Лесем Курбасом та його театром "Березіль" вчинили справжню революцію у творчості Куліша. Першого ж року життя в Харкові (1925 - 26) Куліш закінчує три п'єси, які одразу перекинули місток від побутового натуралізму його двох перших п'єс до тодішнього харківського неоромантизму. Це драма "Зона", інтермедія "Хулій Хуліна" та комедія "Так згинув Гуска". В них виявився комедійний талант Куліша, шукання нових форм драми і гостра та незалежна суспільно-критична думка. Ці високі мистецькі й суспільні якості зразу відчула цензура, не дозволивши до вистав ні одної із трьох п'єс. Якраз у той час Сталін оголосив похід проти Шумського. Хвильового і ВАПЛІТЕ, даючи ясно зрозуміти, що політика "українізації" повинна провадити не до культурної, а тим більше політичної суверенности України, а всього лиш до формальної "українізації" і закріплення рабського малоросійства. Куліш, і як українець і як комуніст, ненавидячи таку імперіялістично-реставраторську політику Москви, кинув всі свої сили на боротьбу з нею. Як діяч, він став у листопаді 1926 року президентом ВАПЛІТЕ, замінивши її лідерів Хвильового, Ялового і Досвітнього, що політично були вже "битою картою", як битою буває в атаці перша передова лава. Аж до примусової ліквідації ВАПЛІТЕ 14 січня 1928 Куліш, запеклий у боротьбі, обороняв ВАПЛІТЕ і об'єднаних у ній ліпших українських письменників. Огірчений нахабними діями російських імперіял-шовіністів з ЦК ВКП(б) і розгромом ВАПЛІТЕ, Куліш передумав і переоцінив увесь шлях української революції, українсько-російських взаємин, зокрема шлях українських комуністів та свій власний. З другого боку, він поглиблював свої студії з історії світового театру й драми. Готувався до основного діла свого життя, яким і стали "Народний Малахій", "Мина Мазайло" та "Патетична соната" - трилогія блискучої духової перемоги над месіянізмом російського "світового поліцая". Одним ударом "Народного Малахія", що пішов у "Березолі" 1928 року, була скинута гора російського пропагандивного сміття - був зірваний пластир індульгенції "комунізму" - і розкрились глибокі рани й проблеми згвалтованого життя і відродження. Яким чином? Провінційний поштовий чиновник Малахій Стаканчик, почувши комуністичний гімн "Інтернаціонал", мов у пустелі міраж, раптом побачив "даль голубого соціялізму" і збожеволів на контрасті між цією "голубою мрією" і її радянським втіленням. Негайно усунути цей розрив між дійсністю і "голубою даллю соціялізму"! Розірвавши навіки з родиною і рідним містечком, Малахій несе в столицю до Раднаркому УРСР проект "негайної реформи людини", також української людини, також цілої "рабської" України, яку він готовий "оновити або вбити!", бо в ній нема ні соціялізму, ні самостійности. В уряді УРСР, на площах Харкова, в домі проституції, у божевільні - з легкою відвагою шизофреніка Малахій прилюдно гукає: "Нарости ростуть на прекрасній конституції: тюрми, божевільні, шинки"; "проповідують і пишуть - нема нічого поза клясами, а я скажу - ось позаклясова солідарність злих"; (до робітників на заводі) "невже і гегемонів загорожено мурами та ще якими?.. що різнить вас з тими, що сидять по бупрах та божевільнях?"; (до російського вельможі в уряді УРСР) "кажіть руською мовою, не гвалтуйте української... Питаю: навіщо українізують чужих? Хіба, щоб погонич скидався на українця і не помітно було, як їдять удвічі більше кальорій?"; "ще зречено було в староіндійських Рид-Вегах: не вдар женщини навіть квіткою, а ви що зробили?" До Малахія було трудно пришити контрреволюцію, бо ж він фанатичний комуніст-ленінець і прихильник Москви - нової Мекки: стару селянку Агапію, що все життя шукає і питає шляху до гробу Господнього в Єрусалим, Малахій завертає до "нового Єрусалиму", "до Ленінового мавзолею... до нової Мекки - Москви". Цей новітній Дон-Кіхот, повний лицарської самопожертви і спраги виправити зло, безжально переступає навіть через труп своєї прекрасної доні Любуні, яка, рятуючи батька, дійшла до проституції і самогубства і лежить ось під його ногами, поки він, "всесвітній пастух", виводить свою божевільну мелодію про "голубу мрію соціялізму", побитий і опльований навіть тими, кого він недавно захоплював своєю "негайною реформою людини" та України. Чи не бринить у цьому багатозначному універсальному образі Малахія також щось і з характеру та долі українського комунізму, що, з одного боку, хотів оновити і звільнити Україну, а, з другого боку, орієнтував українську селянку Агапію на мавзолей Леніна у новому Єрусалимі? З цього боку "Народний Малахій" Куліша, українського комуніста, був відповіддю на десятилітню політику комуністичної Москви супроти України, а водночас прощанням із "новою Меккою" та з власним "учора". Та було це водночас і прощання з українським архаїчним містечковим "учора", що його захищає Малахіїв Кум, думаючи животом. Бо коли (користуємось поняттями історіософа Тойнбі) Малахій репрезентує футуристичний спосіб загибелі культури (зашвидкий рух, стрибок уперед), то Кум - анахроністичний (відсутність всякого руху вперед). "Народний Малахій" у поставі Курбаса справив на глядача потрясаюче враження. Нове експресіоністично-романтично-бароккове охоплення в одному образі Малахія антитетичних явищ доби, заворожлива фльоуресценція Кулішевого слова, ритм, настрій, що поєднав найбільш трагічне з найбільш комічним, безумна відвага автора, якого чей же не міг захистити прозорий щит божевілля головного героя, - все захоплювало глядача і лякало начальство. Тричікорегували Куліш і Курбас п'єсу та виставу на вимогу влади, але вони не могли
Loading...

 
 

Цікаве