WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Лада Федоровська – поетеса сучасності й вічності - Реферат

Лада Федоровська – поетеса сучасності й вічності - Реферат

навіть від тиску "душевного".
Как много люди разного хотят -
Одни любви, другие - пониманья…
А мне сейчас дороже во сто крат
Недолгий дар чужого невниманья.
Без разговоров, где одни слова,
Где чувства не сильны, а агрессивны,
Где воля в том, чтобы качать права,
А доброта и нежность так бессильны.
("Смятение")
Лірична героїня дорожить суверенітетом свого "я" - стійким оберегом від всебічної деіндивідуалізації. Вона стурбована тим, що довколо стверджується магнітизуюча привабливість духовної агресії. Героїня Л.Федоровської розвиває й пропонує свою етичну альтернативу: довірливу щирість, тендітну лагідність, дружню підтримку.
Її кредо полягає у тому, щоб жити заради - життя, кохати - заради кохання, мислити заради миттєвостей щастя. Головний персонаж вбачає сенс власного життєвого часу (хвилини, місяця, року) в тому, щоб дарувати ніжний погляд, зворушливе слово, безкорисливий вчинок. Дарувати, тому що це добре, й тому, що добре не мати з цього ніякого зиску. Героїня є прихильницею гуманнософії, що складається з трьох складових, з трьох мірил, з трьох локальних вічностей, - мудрості, надійності, стійкості ("Улочка заповедная", "Праздник", "Лицо").
Шукання для мандрівної душі не є своєрідною релігією. Лірична героїня Лади Федоровської має особисту, відмінну позицію з багатьох явищ та фактів життя, - але не культивує її, оскільки позбавлена будь-яких культів. Вона проникливо переймається суспільними негараздами - і тому глибоко відчуває, трепетно переживає унікальність природи й непереможність її доброти.
Героїня розмірковує над визначальними принципами людського буття. Вона замислюється над виявами істинності й фальші, агресивності й ніжності, послідовності й кон'юнктурності, зради й довіри, талановитості й імітаційності - і поруч з тим невимушено розповідає про щоденно-побутові ситуації, випадки, свідком яких стає.
Лірична героїня живе етичним ідеалом людства як духовної родини, у якій все побудовано на антипрагматизмі й не-злі, у якій беззастережно керує парламент чистої та вільної душі, - і час від часу поринає в спогади кохання, знаходячи в ньому гуманну сталість почуттів і витоки добротворності.
Одна з найбільш виразних рис ліричної героїні - це її мудрість. Мудрість сприймати шахову дошку життя такою, якою вона є. Зі складними комбінаціями чуттів і простим ендшпілем-розв'язкою, насиченістю життєвих ходів і гіркотою патових положень, прагненням духовних перемог і розумінням неможливості виграшу в усіх зіткненнях.
Це зовсім не означає, що героїня книжки - гравець. Ні, вона за своєю природою не спроможна на гру, навіть за умов надзвичайного, непересічного бажання. Вона належить до типу пошукачів добра, мислителів серця, які приречені на постійне усвідомлення складності звичайного людського життя.
У своїх незмінних пошуках - м'яко розсудливих, ностальгійних, патетичних - ліричний персонаж (здається, непомітно для себе, всупереч своїй волі, отже, цілком природно) доходить висновку, що суттєво трансформує систему її цінностей, а саме: щастя - це майже невловимий стан душі, який залежить не від ходу й успіху процесу пізнання і не від зовнішніх сил та колізій; воно залежне від внутрішньої аури характеру, від психологічного інтер'єру особистості.
В окремих почуттях, настроях героїні-бунтівниці переконливо й світло виблискує розуміння нереальності повного пізнання світу й себе, а можливо, і непотрібність у ньому. З проникливою ліричною глибиною відлунює це в інтелектуальній мініатюрі "Взгляд":
Как хорошо не знать - зачем?.. к чему?..
Ведь за незнанье есть своя награда.
Ответы все на откуп сдам уму,
Душе оставлю только тайну взгляда.
Мне истина впервые не к чему:
Как золоту, тепла ей не хватает.
Сомненье, право, поважней бывает -
В нем жизни пульс, оно исток всему.
Что ждет, не знаю - радость иль слеза,
Но затаив невольное смущенье,
Смотрю я в безобманные глаза -
Мне важно только это выраженье.
Пошуки Справжнього неможливі без кохання. Такими є закони розвитку особистості. Інтимні почуття постійно супроводжують її у помилках і відкриттях. Світ інтимного далеко не завжди є світлим, але саме він висвітлює моральну й світоглядну сутність постаті - чи то реальної, чи то художньої.
Любов до іншої людини може бути зворотньою стороною любові до себе, гіпертрофованим плеканням особистого "я". І горе тоді тому, хто не відповідає на таку любов. Гіпер-"я" "ображеної" особистості починає мститися на людях і на людстві за те, що його не полюбили тією любов'ю, якої вона вимагала й на яку розраховувала у своїх потаємних амбітних фантазіях.
Інтимні почуття ліричної героїні Лади Федоровської засновані на іншому світогляді кохання. Любов для неї ґрунтується на граничній повазі до внутрішнього світу дорогої людини, на розумінні його (світу) відмінності й духовної цінності. Найголовнішим для неї в коханому насамперед є те, що він - особистість, що в ньому виразно розвинені якості чоловічої гідності, що йому притаманний хист жити своїм, особливим життям.
І тому в інтимних монологах збентежено звучить не просто ніжна ностальгія за колишнім коханням - героїня ще з більшою шанобою та розумінням ставиться до коханого зараз. Минулим вона не живе, проте спогади про чарівні миті постійно несе з собою і в собі, неначе пригорщу рідної землі ("Покинутая любовь", "За голубым плащом…", "Может быть…", "Под Новый год"). А що може бути дорожчим для одухотвореної свідомості?..
Головна героїня Лади Федоровської не вірить у нещасливу любов. Для неї кохання - це сонце душі. Для неї кохання вічне, як пошук. Для неї кохання - це подих вітру і простору. Воно не приходить несвоєчасно. У ньому завжди є сенс. Його завжди потребує серце. З ним завжди народжуються зоряні хвилини відкриття себе.
Любов у збірці "Мое поднебесье" - це оксамитовий дощ спогадів, океанність душевних поривань, увертюра до прийдешніх днів. Це душевне наближення до істинності буття власної свідомості й почуттів.
Завершується лірична подорож головної героїні осмисленням побаченого й пережитого. Що ж, інакше й не могло бути. Пошук постійно потребує підсумків. Без цього і рух - не рух, і розвиток - не розвиток, і життя - не життя. І потім, головна героїня - натура цілісна, їй важливо якщо не звести свої враження, настрої докупи, то принаймні оформити їх у концептуальні образи. Мозаїка мандрівних вражень поступово перетворюється на картину узагальнюючих думок ("Время", "Не страшно", "Стать бы…").
Чи вдалося ліричній героїні знайти гармонію і гармонійне?
Для навколишнього соціуму це поки що недосяжні якості: занадто багато у ньому болю, підступності, нелогічності. Людські душі розбалансовані, й між ними так рідко спостерігається діалог чуйності, співрозуміння, безпосередності.Людині дуже непросто бути собою, навіть коли вона залишається наодинці з собою, проте вона може себе обстоювати.
Обстоювати у ментальній єдності з природою, спорідненості з всесвітом своєї душі, у прагненні дієвої любові, у вірі в нетлінну силу доброти.
Так, як це робить лірична героїня збірки Лади Федоровської "Мое поднебесье".
Loading...

 
 

Цікаве