WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Лада Федоровська – поетеса сучасності й вічності - Реферат

Лада Федоровська – поетеса сучасності й вічності - Реферат


Реферат
на тему:
Лада Федоровська -
поетеса сучасності
й вічності
Ми живемо в добу Logos. Слова, неначе одвічний імператор історії, панують усюди: в телевізійному ефірі, протистоянні політиків, побутових негараздах і гараздах людей. Вони супроводжують нас, наші радощі й помилки з раннього ранку, коли ми рефлекторно вмикаємо радіо, щоб почути найгарячіші новини й поринути в галасливий ритм інформдня, до пізнього вечора, коли робимо заключні телефонні дзвінки, довантажуючи мозок ще й на ніч і плануючи врешті завтрашній день таким, щоб він принципово не відрізнявся, наприклад, від позавчорашнього або від того, що буде через тиждень.
Слова керують нами так всевладно, що ми віддаємо їм перевагу перед самим життям. Вони стають для нас значно вагомішою реальністю, аніж туман на розбитих дорогах, або турботи рідної людини, або колір неба в останні хвилини заходу сонця. Ми вже звикли молитися на імпульсивний словесний хаос, який самі ж талановито й породжуємо, і не помічати, як наші думки чим далі, тим більш стають недопережитими, недодуманими, недомовленими, а наші вислови - випадковими, невмотивованими, метеликовими. Обожнюючи нескінченні полілоги та участь у них як панацею від навали оточуючих проблем, ми лише ускладнюємо своє становище й віддаляємося від розв'язання найжиттєвіших питань. Промовляючи лавини поточних слів, ми відчуваємо потребу в … Слові - вивіреному, викінченому, виразному.
Реставрація ваги мовлення - усного й писемного, буденного й художнього - потребує звернення до мовних форм, що сприятимуть піднесенню вартості слова, що рано чи пізно позначиться на поліпшенні якості духовного буття. І митці шукають - кожен у межах своєї творчої ідентичності - ці форми.
Одну з них зустрічаємо у поетичній збірці Лади Федоровської "Мое поднебесье", що вийшла друком у Херсоні наприкінці 1998 року.
"Мое поднебесье" - ліричний монолог у шістдесяти настроєвих, сюжетних й інтелектуальних поезіях. Переважна більшість з них - об'ємні, з неквапливою ґрунтовністю розгорнуті монорозповіді, що утворюють ефект динамічного духовно-образного полотна.
Лірична героїня "Поднебесья" - натура з багатим досвідом розуміння людини, людського й перипетій життєвої долі. Вона перебуває у мандрах-пошуках Справжнього й намагається в усіх виявах, вимірах, станах життя насамперед віднайти гармонію - в довколишньому соціумі, постатях близьких і далеких людей, універсалізмі знайомої та незнайомої природи. А найголовніше - лірична героїня прагне відчути, вслухатися, вдивитися в себе - чи є у ній самій знаки гармонійності?..
Головна героїня Лади Федоровської - характер чутливий, зі значним експресивним потенціалом. На перебіг зовнішніх подій вона миттєво відгукується різноманітною палітрою тональності душі. Її ніжна, пристрасна й вільна свідомість сповнена мандрівного пафосу.
Героїня мандрує у часі й просторі, побутовими реаліями й онтологічними узагальненнями. Її зустрічі - з ліричним минулим і не завжди ліричним теперішнім - складають динамічну композицію збірки, композицію, в якій загостреність інтелектуального пошуку, психологічне нюансування ретардацій, напруженість філософських відступів сприяє розумінню етичної моделі світу поетки.
Перед тим, як вирушити у мандри на пошуки істинного, лірична героїня пропонує власну версію, де ж знаходиться повнокровна, жива гармонія з собою, з оточенням, з минулим і майбутнім, - і стверджує: у піднебессі душі.
Открою вам тайну - зачем
(Коль сможете - сами проверьте):
Там спрятано в тонком луче
Согласье меж небом и твердью.
Там ум не блуждает во мгле,
А грезы любые - не небыль.
Там чище, чем здесь, на земле,
И всё же теплее, чем в небе.
("Моё поднебесье")
Яким же світ зустрічає гармонієспрямовану душу героїні-мандрівниці? Чим відповідає на її істиннолюбні запити й запитання? Що дарує вільній, щирій, розімкненій душі ліричного персонажа?
Перша ж зустріч мандрівної душі відбувається з ... вічністю. І це символічно. Душа завжди прагне найбільш бажаного, адекватного, й знаходить те, чого прагне. Мета душі - критерії її суті. Й можливо, саме тому душі-мандрівниці ліричної героїні одразу ж випадає побачення з прикметами вічної краси, класичної майстерності, вишуканого мистецтва. Серед гіркого й холодного повсякдення їй впадає в око проникливий, як смисл найвищого, найнедосяжнішого, смарагдовий промінь. На думку героїні, той самий, що багато років потому зігрів у далекому французькому небі - Буніна, а тепер - з'явився перед нею, випромінюючи рядки життя й ніжність, наповнюючи джерельністю віри й бунінської прози (поезія "Зеленый луч").
На спраглі поклики мандрівної душі відповідає природа - своїм незмінним спокоєм, несуєтною вправністю, невидимим розумом.
Душа природи - це чистилище для людського духу. Вона розширює обрії любові, поглиблює простори серця, викристалізовує відчуття справжнього. Лише один дотик до природи - її ества, краси, сталості, - й омолоджуються життєдайні почуття мандрівної душі. Життя в унісон з природою для неї ніколи не завершується. Тому що ніколи й не починається. Воно постійно живе у свідомості, ментальності ліричної героїні. Воно надає неабиякої духовної енергії героїні-мандрівниці. Енергії діяти серцем і вболівати розумом ("На склоне века", "Для кого?", "Акация в старом квартале", "В листопад", "О моем знакомом кусте").
Лірична героїня Л.Федоровської - натура смілива й волесильна, наполеглива й гордолюбна. У своїх мандрах дорогами природи, пам'яті, життя вона йде назустріч все новим і новим враженням та ситуаціям. Вона з рішучістю, що на неї спроможний переважно жіночий геній, продовжує шукати істинне в людському існуванні. Вона вірить, що відкривати істину, якою б відвертою, безжальною, непривабливою та не була, - ще один крок до гармонії, до духовного зцілення.
Мандрівній душі властива така рідкісна, давно втрачена (загублена? похована?) людською свідомістю риса, як краса інтелектуальної дії. Героїня-мандрівниця йде на зустріч зі своєю добою й пристрасно, з патетичною гостротою полемізує з нею ("Голос из безвременья", "Вокзал ночной", "Когда растеряна душа", "Надежда").
У мандрівній душі прокидається пафос і стилістика думок вітчизняного інтелігента, який протягом важких, несприятливих століть зі смиренною впевненістю ніс місію бунтівника, протестанта, який страдницькою уявою та романтичним інтелектом будував - ні, не нове, як у нас ще з кінця ХIХ століття ортодоксально виголошувалося, а - інше життя, яке б іскрилося в суголоссі згоди з власною совістю.
Лірична героїня бунтує проти "зла, фальши, бахвальства", що затьмарює суспільну свідомість. Вона не приймає культивовану поетику сили. Вона відкидає тактику нав'язування почуттів, думок, вчинків. Вона відстоює найпотрібніше, найорганічніше право особистості - право на духовну, емоційну, розумову автономію.
Для ліричної героїні її особистісне "я" - це мікродержава. У цій державі є свої кодекс мислення, культура поведінки,етикет честі, на які треба зважати й з якими неможливо не рахуватися. Героїня потребує свободи від будь-яких унормованих та ймовірних видів тиску - психологічного, комунікативного,
Loading...

 
 

Цікаве