WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Матвій Шестопал - Реферат

Матвій Шестопал - Реферат

iнтелiгенцiю вже неможливо. Не тi часи. Тому альтернативи спiвдружностi, спiвпрацi нема. Потрiбен дiалог, а не вимоги каятися за грiхи, яких i не було. Копирсання в iсторiї, щоб вирвати з контексту iсторiї якiсь фактики, а то й нюанси i зробити з них неосяжнi висновки, нiчого, крiм шкоди, не принесуть. Яскравий приклад цьому - стаття В.Базилевського "Холодний душ iсторiї". Хiба не бачимо, що у вирiшеннi багатьох проблем сучасного життя України ми ставимо воза поперед конячини. Скажiмо, Європа вимагає вiдмiнити смертну кару в Українi. Очевидячки, треба. Але чому стiльки ревнителiв захисту вбивць i жодного закону, що захищав би жертву, точнiше сiм'ю замордованого? Захистити спочатку потрiбно можливу жертву, а тодi вже вирiшувати, чи варто зберiгати життя вбивцi. Європа для себе цi питання вирiшила, а тому й вимагає скасування смертної кари в Українi. Скiльки смердючого цинiзму в рiзних саламатiних, гриньових, алексеєвих, мойсеєнкових, що базiкають про захист росiйської мови (насправдi русифiкацiї) в Українi, коли немає дiєвого закону, що захищав би права мови корiнного етносу, нiчого не робиться для її розвитку i повнокровного життя. Фiгурально висловлюючись, захищаємо мову-вбивцю, вiдмовляючи в елементарному мовi-жертвi. I знову вiз попереду. Сьогоднi знову витягли на поверхню жупел антисемiтизму, аби страхом загнати проблему в пiдпiлля. Очевидно, сьогоднi це не вдасться. Проблема євреїв в Українi - це проблема пошуку гармонiї мiжнацiонального спiвжиття, взаємодопомоги, взаєморозумiння. Спостерiгається щось прямо протилежне: пошуки єврейського ворога в Українi, вимога каяття перед єврейським народом (Олег Чорногуз, як на мене, блискуче вiдповiв на цю вимогу у "Вечiрньому Києвi"), В.Базилевський пропонує дiлити провину за вороже ставлення євреїв до українцiв порiвну (?) мiж українцями i євреями (я про це писав у 5-6 номерi ж. "Днiпро" за 1997 рiк). З iнтересом читаю "роздуми iнородця" Олександра Бураковського "Рух, євреї, Україна", що друкуються в журналi "Київ" з продовженням цiлий 1997 рiк. Я багато в чому не тiльки згодний, а й солiдарний, особливо в спостереженнях над метаморфозами наших "вчорашнiх демократiв", але про все це Бураковський говорить з позицiї "ображеного єврея". Вiн ретельно збирав, записував всю "патологiю рiзних "iдеологiв" на рiзних збiговиськах. Зiбрав новий "компромат" без заглиблення в причини, чому вiн постає. Бураковського цитуватимуть усi, хто працюватиме над компрометацiєю українства (щоправда, посилатимуться на журнал "Київ"). I те, що "Київ" подає як позитив у "роздумах iнородця", завтра нiкого не цiкавитиме, а першоджерельним назавжди залишиться компромат на українських iнтелiгентiв як патологiчних антисемiтiв. Браво, Олександре Бураковський! Як мудро ви витерли ноги об Петра Мойсейовича Перебийноса! Очевидно, для Бураковського i "У последней черты" В.Пiкуля, i "Спор о Сионе" Дугласа Рiда, i "Роксоланiя" (1584) С.Кленовича - це патологiчний антисемiтизм. А можливо ж, таки й на себе треба подивитись без лукавства i "єврейських штучок", "без хитрої мови" - i ми порозумiємося. А так патологiчний антисемiтизм можна знайти не тiльки в "iдеолога" селянсько-демократичної партiї, а й, скажiмо, у Достоєвського: "Что, если бы не евреев было в России три миллиона, а русских, а евреев было бы 100 миллионов - ну, во что обратились бы у них русские и как бы они их третировали? Дали бы они им сравняться с собою в правах? Дали бы им молиться среди них свободно? Не обратили бы их прямо в рабов? Хуже того: не содрали бы кожу совсем, не избили бы их дотла, до окончательного истребления, как делали с чужими народами в старину? ("Дневник" за 1872 рiк). Можна заперечити, що це риторичнi питання i "что если бы" - це фантазiї, мовляв, великого чоловiка, прибитого антисемiтизмом. Але ж вiн "имеет в виду" якiсь дуже конкретнi "чужi народи" в давнiшi часи. Залишмо Достоєвського, як i Кленовича iз XVI ст., - обидва дуже суголоснi. А як освiчена i цивiлiзована Європа дивилася на проблему спiвжиття з євреями? Гете: "Евреи имеют веру, благословляющую их на обкрадывание чужаков". Це сказав нiмець, послухаймо французiв. Вiктор Гюго: "К жидам относятся с отвращением, но надо признаться, что они действительно отвратительны; их также презирают, но ведь они и достойны презрения". Вольтер: "Эта маленькая нация не скрывает своей непримиримой ненависти ко всем остальным народам. Ее представители всегда жадны к чужому добру, подлы при неудаче и наглы при удаче..." Вольтер, очевидячки, щось знав. Ох цi європейськi "патологiчнi антисемiти"... Як їх багато, i якi вони одностайнi. Тож, як бачимо, а для цього i потрiбна була розмова, для своєї працi, виходячи iз особистого життя i знання iсторiї, Матвiй Шестопал мав право i обов'язок. Наш обов'язок - не поховати його працю в архiвах, а опублiкувати як пам'ятку жахливої доби. Потрапила праця до мене iз "Самвидаву" в жовтнi 1976 року для прочитання i побажань. Але новi арешти, переслiдування iнтелiгенцiї i смерть автора спонукали мене сховати рукопис, i тiльки через 22 роки повертаю його людям, запрошуючи представникiв єврейської громади до розмови. I не лише їх. Коли у попереднiй статтi ("Днiпро", 1997, №5-6) я написав, що є тисячi прикладiв, коли українцi рятували євреїв, i нема жодного, щоб євреї врятували бодай одного українця, - у редакцiї вагалися, чи залишати в статтi таке категоричне твердження. Але потелефонували одному iз членiв Спiлки письменникiв України, беззастережно прихильному журналовi i Українi євреєвi, i попросили дати факти, якi б засвiдчили, що євреї таки рятували українцiв. Мовчить шанований нами письменник ось уже цiлий рiк. I мовчатиме, бо сказати нема чого. Я особисто, думаю, й бiльшiсть української iнтелiгенцiї нiчого не маємо проти намiру Вадима Рабиновича створити другу чи третю за силою й значенням у свiтi єврейську громаду в Українi. Але коли чую в його голосi, що звучав у телепередачi, металевi ноти: "хочеться цього кому чи не хочеться", - думаю, що б це значило? Називайте, добродiю Рабинович, кому не хочеться... Це вiтряки. А от коли в "Киевских ведомостях" читаю, що В.Рабинович заявив, що бiзнесмен не може бути в опозицiї до влади, я гiрко задумався. А коли влада, скажiмо, антинародна? Отже, Рабинович буде з нею проти українського народу, його культурних, економiчних, полiтичних домагань? Та так i булозавжди. Єврейство злигалося iз владою або й само було владою, а український народ лише засiб i джерело збагачення. Отже, живий курилка?! Справа виглядає все ж не однозначно конфлiктною. Маємо й надзвичайно цiкавi симптоми. Група євреїв-пiдприємцiв, бiзнесменiв нещодавно звернулася до групи професорiв Київського унiверситету заснувати в Києвi елiтарний клуб iнтелiгенцiї єврейської i української, до якого будуть входити i представники iнших нацiональностей, рiзних соцiальних станiв, професiй. Має бути не партiя i не масонська ложа, а вiдкритий (вiдносно) елiтарний клуб, члени якого мали б сповiдувати полiтичнi й iдеологiчнi принципи: нацiональна держава, український патрiотизм, патрiотична економiка, патрiотична полiтика. А також чiткi моральнi критерiї - совiсть, поряднiсть, взаємоповага i взаєморозумiння. Пишемо програму такого клубу, готуємо потрiбнi документи для державної реєстрацiї. За доброї волi це можливо, бо гарантом може бути тiсне спiвробiтництво мiж Україною i Iзраїлем, на цьому спiвробiтництвi має виплекатися справжня дружба мiж українським i єврейським народами. Вона має бути взаємною. I хто б що не говорив з приводу публiкацiї книги Матвiя Шестопала, за великим рахунком, вiн також мрiяв i щиро бажав взаєморозумiння i взаємопiдтримки двох народiв. Василь ЯРЕМЕНКО, професор Київського унiверситету iм. Тараса Шевченка
Loading...

 
 

Цікаве