WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Матвій Шестопал - Реферат

Матвій Шестопал - Реферат


Реферат
Матвій Шестопал
Праця Матвiя Михайловича Шестопала, яка пропонується увазi читачiв, має сумну iсторiю, як i життя її автора. Коли в 1968 роцi я став працювати викладачем факультету журналiстики Київського унiверситету, Матвiя Шестопала там уже не було, його викинули з роботи, заплямували iм'я рiзними -iзмами, залишили без шматка хлiба i можливостi його заробляти. Мав єдину зустрiч iз ним десь на початку сiмдесятих рокiв, зустрiч на вулицi, бiля унiверситетської бiблiотеки, пiд час якої iнший викладач факультету журналiстики В.В.Полковенко i познайомив мене. Кiлька хвилин розмови - i яскрава пам'ять про нього на все життя: енергiйний, ерудований, комунiкабельний. Пiзнiше, коли натрапив у книзi мемуарiв Iллi Еренбурга згадку про зустрiч iз Матвiєм Шестопалом, офiцером, учасником вiйни 1941-1945 рокiв, я глибше зрозумiв цю людину, а враження доповнювали його колишнi студенти, якi говорили про нього лише iз високим пiєтетом, а 17 грудня 1997 р. влаштували прекрасний вечiр пам'ятi свого вчителя у Спiлцi письменникiв, хоча членом Спiлки письменникiв України Матвiй Шестопал не був. Це було пошанування недожитого вiсiмдесятирiччя видатної людини. Уже в 60-х роках на факультетi групою викладачiв була розпалена безпрецедентна iдеологiчна боротьба, оскiльки факультет журналiстики вважався iдеологiчним i був зорiєнтований на виховання "iдейно загартованих, вiдданих i вiрних справi Ленiна i Комунiстичної партiї iдеологiчних бiйцiв". Десятки студентiв були виключенi iз комсомолу i з унiверситету тiльки за те, що 22 травня з'являлися в парку Шевченка. Партбюро факультету зобов'язувало нас, викладачiв, роз'яснювати студентам перед 22 травня, що цей день буржуазно-нацiоналiстична емiграцiя вiдзначає як свято, пов'язане iз перенесенням праху Т.Шевченка iз Московщини в рiдну землю, i що ми не можемо солiдаризуватися з ними. I ми роз'яснювали, а студенти йшли в парк Шевченка, щоб уже через кiлька днiв пiти з унiверситету. На 1968 р. уже "пiшли" з унiверситету i викладачi Шестопал, Клинченко, добивали Романа Iванченка. Мене, як нового викладача, виховував професор Суярко: "От стоять барикади: з одного боку барикад я, а з другого - Р.Iванченко. В кого ви стрiлятимете?" Кожен мусив у когось стрiляти. Ядро стрiльцiв по класовому ворогу складали секретар партбюро професор Володимир Андрiйович Рубан (колишнiй помiчник Л.М.Кагановича), Василь Елiазарович Прожогiн (один iз тих, хто започаткував цькування В.Сосюри за вiрш "Любiть Україну"), Леонiд Олексiйович Суярко, меткий, iз бiгаючими в рiзнi боки очицями, "пляшущий человечек", що брак зросту компенсовував пiдгуцикуванням за кафедрою навшпиньки, щоб здаватися вищим. Хижим поглядом постiйно вишукував iдеологiчну жертву i знаходив якусь садистську задоволенiсть, спостерiгаючи за "конаючою" жертвою, байдуже, хто це - чи професор О.К.Бабишкiн, чи студент першого курсу. Коли ж i Суярка врештi звiльнили з унiверситету за дезорганiзуючу роботу, вiн опинився в Iнститутi народного господарства, де знову взявся "наводити iдеологiчний порядок". Були й iншi їхнi поплiчники. Колишнiй випускник факультету журналiстики письменник-шiстдесятник Станiслав Тельнюк вивiв у повiстi "Грає синє море" образи єзуїтiв, прототипами для яких послужили названi професори й iншi викладачi факультету журналiстики. I це вже само собою багато про що говорило, а прiзвища героїв повiстi Рубанчик, Суяртицький мало приховували справжнi прiзвища Рубана чи Суярка. Це справдi були iдеологiчнi єзуїти, якi з'їли й Матвiя Шестопала. Чому про це згадую? Тому, що бiльшiсть iз цих "борцiв за чистоту партiйних рядiв" були євреями або прихованими євреями, що не мiняло сутi. Матвiй Шестопал вирiшив розiбратися, розглянути в iсторичному розрiзi роль єврейства в українськiй iсторiї, iсторичне спiвжиття українського i єврейського народiв на теренах України. Шестопал розумiв, що єврейство в ставленнi до українського народу неоднорiдне. Коли в 1972 р. пiсля арештiв української iнтелiгенцiї передi мною було поставлено вибiр: або як безпартiйному iти з iдеологiчного факультету геть, або вступати в члени КПРС - друзi порадили: вступати. Якось зустрiвся iз своїм колишнiм науковим керiвником професором Ю.С.Кобилецьким i розповiв про ситуацiю, вiн запитав, хто буде давати рекомендацiю в партiю, i, коли почув вiд мене про намiр звернутися за рекомендацiєю до професора Рубана, зiрвався на крик: "Я тебе поважати перестану, вiтатися не буду з тобою, тiльки вiзьмеш рекомендацiю в Рубана. Менi його жiнка в 1937 р. кричала: "Мы еще вашей кровью крыши красить будем". I фарбували..." Це вони змусили Ю.С.Кобилецького пiти з посади декана фiлологiчного факультету, а потiм i з унiверситету тiльки за те, що вiн не вiдмовився вiд присвяти у вiршi В.Сосюри "Любiть Україну". Знав про все це Матвiй Шестопал, i не тiльки з унiверситетського життя. Та були i в унiверситетi такi викладачi-євреї, як милий, ерудований, всерозумiючий Вiталiй Тоїчкiн. Спився вiд безвиходi i дуже молодий пiшов iз життя. Були представники молодого єврейства, що разом iз українцями iшли в табори для полiтв'язнiв, де їх такi ж рубани, прожогiни, суярки вчили, якими дорогами треба йти "до свiтлого майбутнього". Це все було в XX столiттi. А є й iсторiя попереднiх вiкiв, бо євреї на нашiй землi живуть ще з часiв Київської Русi. Сьогоднi оцiнки мiжнацiональних українсько-єврейських взаємин трактуються з полярно протилежних позицiй як однiєю, так i iншою стороною. Бачимо спроби будь-яку розмову про єврейсько-українськi справи обiрвати на пiвсловi, залякати антисемiтизмом, юдофобством, вимогами каяття (?) перед єврейською громадою Києва i України. З українського боку - бачимо пiдхлiбство, загравання або схиляння перед фiнансовими та iдеологiчними розбiйниками з єврейського табору. Та на чужий роток не надiнеш хомуток, як говорять у народi. Та й сам народ давно хотiв розiбратися у своєму iсторичному спiвжиттi з євреями, створивши кiлька народних дум про євреїв-орендарiв, якi в ХVI-ХУII ст. "приватизували" навiть православнi храми. У 30-х роках XX ст., як правило, євреї-чиновники вирiшували, якi храми треба висаджувати в повiтря. Iснує й численна наукова лiтература, створена без публiцистичних домiнант конфесiйного чи соцiального порядку. У сьомому томi "Трудов этнографическо-статистической экспедиции в западно-русский край" (1872) П.П.Чубинського перша частина тому (211 сторiнок) присвячена висвiтленню життя євреїв на Українi, їхньої iсторiї, звичаїв i т.д. Незабаром з'являється об'ємне дослiдження iсторика I.Малишевського "Евреи в Южной Руси и Киеве в Х-ХII веках" (1878). Iсторiї євреїв на Українi був присвячений i "Збiрник праць жидiвської iсторико-археографiчної комiсiї" (1928) за редагуванням Iллi Галанта. Соломон Гольдеман видав заходами української дiаспори працю "Жидiвська нацiональна автономiя в Українi 1917-1920" як 182-й том "Записок Наукового товариства iм.Шевченка". Це все були добрi знаки взаємопорозумiння мiж народами українським i єврейським, своєрiдними запросинами до "круглого столу". Нажаль, цей науковий дiалог був спинений, не з вини української сторони. Сьогоднi робляться несмiливi заходи вiдновити його, але заважає публiцистика, рiзнi єврейськi iнсинуацiї, зокрема в американськiй пресi. Ми бачимо, як посилюється антиукраїнська iдеологiчна кампанiя в рiзних засобах iнформацiї, що перебувають в руках сiонiстських кiл. Це правда. Правда i те, що українська iнтелiгенцiя однозначно проти антисемiтизму, за спiвробiтництво з єврейськими громадськими органiзацiями, за вiдродження єврейської культури, але не за рахунок української. У вiдповiдь часто не тiльки не маємо взаємностi, а й зустрiчаємо злiснi антиукраїнськi випади. Сьогоднi залякати чи й фiзично знищити українську
Loading...

 
 

Цікаве