WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Іван Багряний - Реферат

Іван Багряний - Реферат

утікаючи перед репатріаційними комісіями з СССР що хочуть повернути мене "на родіну". Я не хочу повертатись на ту "родіну". Нас сотні тисяч тих, що не хочуть повертати. Нас беруть зі застосованням зброї, але ми чинимо скажений опір, - ми воліємо вмерти тут на чужині, але не вертатись на ту "родіну". Я беру це слово в лапки, як слово наповнене для нас страшним змістом, як слово чуже, з таким незрівнянним цинізмом нав'язуване нам совєтською пропагандою: більшовики зробили для 100-а національностей єдину "совєтську родіну" і нав'язують її силою - цю страшну "тюрму народів", іменовану СССР". Далі-не згірше. В такому ж дусі і стилі написана сатирична поема "Антон Біда, герой труда" (1947). Але поряд - лагідні дитячі твори "Казка для дітей" і "Телефон". І - вагома багрянівська лірика. 1946 року виходить збірка віршів "Золотий бумеранг", що підсумовувала поетичну його творчість за два десятиліття (підзаголовок - "Рештки загубленого, конфіскованого та знищеного"). Друком з'являються п'єси Івана Багряного - "Генерал" (1947), "Морітурі" (1947), "Розгром" (1948). Ще 1946 року виходить (у відновленому, переробленому і розширеному вигляді) роман "Тигролови" (колишні "Звіролови"). "Тигролови" перевидавалися українською, перекладалися англійською (США, Канада, Англія), німецькою, голландською мовами - і повсюдно тішились незмінним успіхом. Упорядник і коментатор "Розстріляного Відродження" Юрій Лавріненко (Дивнич) не сумнівався: "Тигролови" зробили велике діло. Вони здерли шкуру зека, оста, "советского человека" і показали під нею незломну горду людину, повну життєвої снаги, волі до життя й боротьби". 1950 року, коли у видавництві "Україна" виходить роман "Сад Гетсиманський", Багряний послав його, супроводивши дарчим написом, Винниченкові. У відповідь одержав листа: "Вельмишановний Іване Павловичу, велике спасибі Вам за присипку книги і за книгу. Вона - великий, вопіющий і страшний документ. Про неї можна говорити книгами, і, мабуть, чулі люди будуть так говорити. Зараз нічого більше казати не буду про саму книгу. Але хотів би Вас запитати: чи робиться ким-небудь що-небудь для оголошення цього документу перед світовою опінією? Чи робляться заходи про переклад її на чужинні мови (..) Я зроблю все, що сила моя буде, для Вашої великої книги і для істини". Володимир Винниченко своєї обіцянки дотримав і знайшов як перекладача (ним виявився Григорій Алексинський), так і видавництво, де "Сад Гетсиманський" вийшов французькою мовою. Роман сильне справив враження і на критиків, і на читачів. 1953 року з'являється "Огненне коло"-повість про трагедію галицької молоді, що в лавах дивізії "Галичина" була розвіяна під Бродами. 1957 року виходить "Маруся Богуславка", яку Багряний представив як першу частину трилогії "Буйний вітер", так і не дописаної. 1965 року, по смерті Багряного, було видруковано роман "Людина біжить над прірвою", над яким автор працював паралельно із "Садом Гетсиманським" у 1948-1949 рокдх. Дія роману відбувається 1943 року на території, яка поперемінно переходить то до німців. то до радянців. Архітектор Максим Колот, виходячи з власного досвіду, може порівняти особливості й "переваги" однієї й другої тоталітарних систем. У передмові, що красномовно зветься "Невгасна віра в людину", Василь Гришко твердив: "Тут маємо вже насправді своєрідний героїчний епос" у якому, як уже було зазначено, наявні навіть елементи мітотворчості - не в сенсі творення віддаленої від реальності поетичної вигадки, а в сенсі перетворення реальності, як такої, в реальність поетичну. Дійсно, ця надзвичайна історія "бігу над прірвою" - це ціла героїчна сага про надлюдські пригоди однієї й одинокої серед ворожих їй сил людини в безприкладному єдиноборчому поході насупроти й наперекір усім цим ворожим силам, та навіть і наперекір цілому байдужому до неї світові, в якому вона приречена на загин; про зухвалий виклик людини цілому цьому світові і про те, як всупереч усьому, переборюючи найнеймовірніші труднощі й перешкоди, включно з немилосердними до неї стихіями природи, людина таки перемагає". Ось такий він, багрянівський ужинок. 1956 року (рік XX з'їзду КПРС) славні ловці душ присилували старшого сина багрянівського Бориса виступити по радіо з викриттям і напучуванням свого батька. Ситуація - вигадаєш, то не повірять. І для Багряного це був жорстокий удар. Але повівся він по-гоголівському, відповівши: "Якщо ти - Остап, ми з тобою знайдемо спільну мову, а якщо Андрій, то нема чого говорити". Духом він залишався нездоланний, але тіло зраджувало - навіть його залізний організм надірвався. До туберкульозу, набутого в тюрмі, долучився діабет, потім - серцева хвороба. Він стає завсідником лікарень і клінік, але, й прикутий до ліжка, невтомно працює. Лежачи, пише на спеціально для нього виготовленій дошці, яку ставили йому на груда (знову пригадується мимоволі Островський). Нездійсненні задуми знесилювали його вкрай. Замислив, наприклад, роман про панцерник "Потьомкін": "Що з того вийде, я ще не знаю. Моя ж мета така: повстання на "Потьомкіні" вернути українській історії, бо через пасивність нашої літератури його від нашої історії відібрано". Цькували його нещадно - і до останнього дня. Після його смерті знайшли недописаного листа: "Друже мій! Я вже задихаюсь. Щоби уявити, якого несамовитого напруження нервів і волі треба мені для витримування всієї зливи мерзости (такої безкінечної і такої немилосердної), треба взяти лише до уваги, що моя душа від природи - це душа поета і мистця. А значить, вежа зовсім не пристосована таку мерзоту витримувати - не має панцира, та я все це витримуватя мушу. Мушу! Хто зрозуміє це слово!? Тому я зціплюю зуби, нагинаю голову й іду до кінця мого призначення... Серце кожного поета і романтика мусить іти на Годгогу". Помер він 25 серпня 1963 року в санаторії Сан Блазієн (Німеччина). Йому погіршало, він покликав лікаря і сказав йому по-німецьки: "Я вмираю..." Знепритомнів, заговорив українською мовою - його ніхто не розумів. Дали йому укол. Багряний заснув - і не прокинувся. Шухляди, стіл, підлога-все було завалено рукописами, Поховали Івана Багряного в Новому Ульмі. Скульптор Леонід Молодожанин, автор пам'ятника Тарасу Шевченкові у Вашінгтоні, зробив гарний нагробок, на якому викарбувано рядки із "Золотого бумеранга": Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами. Що ж, відав Іван Багряний, що пише. Виходить" знав,що для його поезії ще настане час. Виходить, передчував, коли з такою впевненістю писав у памфлеті "Чому я не хочу вертати на "родіну": "Я повернуся до своєї Вітчизни з міліонами своїх братів і сестер, що перебувають тут в Європі і там по Сибірських концентраках, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як гітлерівська. Коли НКВД піде вслід за Гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький. Коли нам - Українському Народові - буде повернено право на свободу і незалежність в ім'я християнства і справедливості". Здається, ми дожили до години, коли Іван Багряний повертається. Леонід ЧЕРЕВАТЕНКО
Loading...

 
 

Цікаве