WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Іван Багряний - Реферат

Іван Багряний - Реферат

по ліквідації опозиційної української інтелігенції, сотні тисяч українців вивозились на примусові роботи до рейху, - отже, багрянівські думки звучали особливо актуально. Втім, комедію його не виставлено й досі. 1943 року Багряний в Києві. Григорій Костюк залишив нам тогочасний його (барвистий і кумедний) опис-портрет людини, яка не викликає, кажучи м'яко, довіри: "Великий, безладний вихрястий чуб на голові, суворе, з вольовими складками обличчя, в важких юхтових чоботях, у зимовому, грубої вовни пальті, ясного зеленкуватого (жіночого) кольору, та ще з якимось рижим хутряним ковніром. Треба знати, що то був ще теплий, навіть задушливий серпневий день, і навіть такий виряд викликав страх. - Куди ти так капітально вирядився? - Куди? - у волинські ліси. Далі нам іти нікуди, відповів він ніби серйозно, ніби жартома. Я тоді ще не знав, що він уже якоюсь мірою був повний з оунівським антинімецьким підпіллям. До речі, забігаючи наперед, варто сказати, що це незугарне, типово радянського виробу пальто зіграло свою історичну ролю. Коли Багряний грав уже досить активну, ролю в пропаганді УПА, бандерівський провід зауважив, що не личить такій поважній особі українського руху спротиву ходити в такому непрезентабельному пальті. Хтось із командирів УПА викинув це пальто, а Багряному дав нове шкіряне пальто, що його оунівці захопили в якомусь військовому німецькому склепі". Забігаючи наперед, скажемо, що цей трофейний дарунок перетворився потім на підставу для звинувачень: у шкіряних пальтах, мовляв, ходили енкаведисти. Але - по порядку. Перебравшись до Галичини, Іван Багряний справді працював у пропагандистському апараті ОУН -писав коломийки, пісні, листівки, малював агітаційні плакати, регулярно виїздив на Волинь і в Карпати, в розташування бойових загонів УПА. В Моршині, на нелегальній квартирі, протягом чотирнадцяти днів створює роман "Звіролови" - на основі безпосередніх вражень і переживань, набутих під час утечі з далекосхідного концтабору. Цей роман здобув (разом з повістю Тодося Осьмачки "Старший боярин") першу премію на закритому літературному конкурсі 1944 року у Львові. Працездатність і активність висотаного поневіряннями Івана Багряного вражає. На ім'я Романа Шухевича він подає меморандум з вимогою (!) створити підпільний уряд УПА. Пропозиція сподобалась і незабаром утілилась у так звану УГВР (Українську Головну Визвольну Раду). Втім проти участі автора ідеї у ВЗ (Великому Зборі) категорично висловилась могутня СБ (Служба Безпеки) . Через те, що в лютому-березні 1943 року Іван Багряний, не бажаючи напризволяще кидати дружину з двома дітьми, перебував в Охтирці, яку зайняли частини Червоної Армії. На рівні Проводу відбулося переголосування, і Багряному таки видали мандат, проте на 1-й ВЗ УГВР (липень 1944 року) він не з'явився. Дедалі більше знайомих і непривабливих рис помічав Іван Багряний в діяльності ОУН-Б, суперечності між ним і Проводом загострювались. У липні 1944 року Багряний опиняється в Словаччині, а в вересні його під час облави на емігрантів схопили й відправили до Німеччини. Як "ост-арбайтер" він ішачив під Берліном, на станції Темпельгоф. Перед падінням третього рейху тікає в Тіроль, далі в Інсбрук, звідки 1946 року перебирається в Баварію, в Новий Ульм, де розташовано було великий табір переміщених осіб (ді-пі) з України. Провадить шалену громадську діяльність: засновує газету "Українські вісті"; створює потужну організацію МУР (Мистецький Український Рух); виступає ініціатором, а потім стає лідером УРДП (Української Революційної Демократичної Партії); обирається заступником голови, а тоді й головою УНРади (Української Національної Ради) тощо. Юрій Смолич усе це, разом узяте, називає: "ладнав "лави" націоналістичної контрреволюції на вислузі в нових після гітлерівців господарів". Дуже однозначно і неточно. Візьмемо хоча б УРДП. Вона зароджується 1945 року. Себто коли Багряний остаточно розчарувався в політиці і практиці ОУН-Б. Згідно з першим проектом програми і першим її маніфестом "Наші позиції", що їх написав Іван Багряний, вона звалася Українська Демократично-Республіканська Партія (УДРП). Цитуємо: "Ця назва означала, що це є партія боротьби за самостійну соборну державу у формі Української Демократичної Республіки, прототипом якої для нас була тоді й лишилася потім та є також і сьогодні демократична Українська Народна Республіка (УНР) 1918-1919 рр." (Резолюційна декларація 10-го з'їзду УРДП). Згодом - цитуємо - "саме революційні методи боротьби за українську самостійну державність було взято для окреслення характеру нашої партії в її назві - Українська Революційно-демократична Партія (УРДП)". Аж нарешті 1990 року 10-й з'їзд УРДП, зважаючи на появу нових політичних течій в Україні, одностайно вирішив "включитися в сучасний загальноукраїнський самовизвольний рух на батьківщині, що мусить бути світовим рухом усіх українців, де б вони не перебували, в ідейному сенсі - як допомогова частка зокрема Демократичної і Республіканської партій того руху, під своєю родовою багрянівською назвою - Українська Демократично-Республіканська Партія (УДРП)". Як бачимо, ідейні засади Багряного зберегли свою злободенність понині. Незважаючи на гучні титули і посади, жилося йому важко і скрутно. Навіть у матеріальному плані: у нього вже була нова родина, пішли діти, а це вимагає витрат. Про аспект моральний годі й говорити: як і в Радянському Союзі, так і на еміграції комусь муляв Іван Багряний очі, когось не влаштовував, "не вписувався" в загальний пейзаж. Його, правда, не посадили, не катували, але били йому выкна, проколювали шини автомобіля (коли той з'явився), тероризували наклепами, тримали в постійному психологічному напруженні погрозами. А відмінність полягала в тому, що на Україні його таврували як націоналіста й антирадянщика, а у "вільному світі" називали агентом НКВД, прислужником Москви, ''радували'' повідомленнямн типу "Іван Багряний є свідомий комуніст і провокатор". І т. д. і т. п. Надто несхожа на інших, надто яскрава й своєрідна то була особистість. Надто незвичні думки виголошував Іван Павлович і відстоював. Надто неймовірної тактики дотримувався. Надто витикався з шеренги, забігав порівняно з іншими-і дратував їх. Тож не вишукуймо "темні сторінки", "темні плями" його біографії (до нас це зроблено значно ретельніше, а звернімося радше до багрянівського доробку. Написав він справді багато - в усіх жанрах. Викликавши і заздрість, і невдоволення, і захват. Залежно від того, як і хто читав йоготвори. Почнемо з публіцистики. Сотні статей вийшло з-під пера Івана Багряного - різного змісту і різного рівня. Та були серед них і такі, що їх не визначиш інакше, як "документи доби". Наприклад, блискучий памфлет 1946 року "Чому я не хочу вертати на "родіну", перекладений багатьма мовами. Так він починався: "Я один із тих сотень тисяч людей-українців, що не хочуть повертатись додому, під большевизм, дивуючи тим цілий світ. Я є українець, робітник з походження, маю 39 років, уроджений на Полтавщині, зараз живу без сталого житла, в вічній нужді, никаючи, як бездомний пес" по Європі -
Loading...

 
 

Цікаве