WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Іван Багряний - Реферат

Іван Багряний - Реферат

його: "Бувши на нашому місці, що б ви зробили такому злочинцеві, як ви?" - "Я б розстріляв, - відповів Багряний і пояснив: - Коли ви дасте мені кілька років, то виховаєте з мене контрреволюціонера. Тож або випустіть, або розстріляйте". Судді зареготали: нечасто їм доводилось чути подібні відповіді. За вироком трійки Багряний відправився у заслання, відбути яке мав на Далекому Сході. Після одинадцятимісячного сидіння в камері ця подорож на східні окраїни "соціалістичної батьківщини" могла виглядати як нагорода. Могла б! "Тую "родіну", - писав згодом Багряний,- я пройшов від Києва до Чукотки, до Берінгової протоки й назад. Пройшов під опікою опричників з ГПУ-НКВД, переходячи поступово через всі митарства… І в іншому місці: "Присуд відбував у таборах так званого Бамлагу. Терміну не добув, бо в 1937 році втік". Біографія Івана Багряного рясніє отакими загадками, з приводу яких лютують політичні супротивники і сперечаються дослідники. Не маючи в своєму розпорядженні документальних відомостей, не беремося щось заперечувати чи стверджувати. Можемо хіба що викласти факти. Багряний тікає з табору 1936 року, переховується між українцями Зеленого Клину (Буреїнський та Сучанський райони). Одружується, і того ж таки року народився у нього син Борис. Не витримавши туги за Україною, Іван Багряний пробирається в рідну Охтирку, додому. Розкошував серед рідкі недовго: на четвертий день його за доносом сусіда схопили й відпровадили до Харкова. Де він просидів два роки і чотири місяці в новій, "радянській" тюрмі на подвір'ї обласного НКВД, і в старій, ще "царській" тюрмі на Холодній горі. Не просто просидів: його було нещадно катовано, топтано, бито, з нього вправно видобували необхідні зізнання, провокували, обіцяли, погрожували… Оцей харківський в'язничний досвід і став підмурівком "Саду Гетсиманського", твору, що уславив ім'я Івана Багряного на весь світ. Можна дискутувати з приводу, що було тут реальністю, що є вимислом, але одне ясно: авторові не довелося довго вишукувати головного героя. Андрій Чумак- це він сам, Іван Лозов'ягін. Іван Багряний. Микола Островський. Павка Корчагін, який дожив до 1937 року і потрапив у єжовські застінки. Він не здався, не розколовся, не зрадив ідеалів своєї юності, своєї віри в майбутнє, в високе призначення рідного народу. Чого це йому коштувало, ви вже прочитали і в романі Багряного, і в інших незчисленних публікаціях на цю тему. "Наказ партії, наказ великої доби!- узагальнював Олександр Семененко у книзі "Харків, Харків". - Методи мучительства були однакові і в Москві, і на Україні, і в Алма-Аті, і в Хабаровську, і в Тбілісі, і в Черкасах, і в Харкові". Уточнимо: так, методи були схожі, проте звинувачення пред'являли різні - в тій же Москві, в Алма-Аті, в Тбілісі, в Харкові. А одним з диявольських винаходів сталінської імперії на території України було звинувачення в українському націоналізмі, до того ж - буржуазному чомусь. Коли одне знайомство з діячами української культури вже підводили під параграфи кримінального кодексу. Придивімось, як боронить себе Андрій. "Я не визнаю пролетарського правосуддя, здійснюваного закаблуками й палкою, - каже він в очі своїм мучителям-слідчим. - І так само не визнаю соціалізму, будованого тюрмою й кулею. Ось це вкупі і є все моє кредо". Цитуємо: "Його зворушувала трагічна покора всіх оцих приречених і вона ж його обурювала. Власне, обурював цинічний тріумф тих усіх костоправів, їхнє безмежне панування над людськими душами при допомозі жаху, їхній глум над людьми, що вони їх звикли розглядати лише як об'єкти для своїх ідіотичних вправ, як "людішек", як "дірку від бублика", обурювало їхнє усталене правило, що ніщо їм не може протистояти, з якого - правила, - мовляв, немає винятків і не може бути. Та невже ж не може бути винятків з правила?" І ще: "Людина- це найвеличніша з усіх істот. Людина -найнещасніша з усіх істот. Людина - найпідліша з усіх істот. Як тяжко з цих трьох рубрик вибрати першу для доведення прикладом". Андрій Чумак - Іван Багряний вибрав першу. Допомогло йому, підтримало, врятувало його не лише відчуття своєї політичної правоти, а й соціальна порядність і національна гідність. Усе те, що складає поняття "честі": честь роду і честь народу. Вона й дозволяє навіть на дні пекельного пекла не втрачати людської подоби, передусім бачити у в'язнях собі подібних, ким би вони не були з походження - українцями, росіянами, поляками, вірменами, євреями, німцями, курдами. Дозволяє і до катів своїх ставитись не тільки без упередження, а навіть із співчуттям. Усвідомлення духовної й моральної вищості дає право герою "Саду Гетсиманського" заявити: "Так! До кінця!.. Якщо так, то ворог до кінця! До гробу! До перемоги!!! Якщо так, то до кінця!" І клятви своєї він дотримав. Восени 1940 року Івана Багряного звільняють "за недостатністю матеріалів для повтортого засудження". Звільняють з відбитими легенями і нирками, звільняють під нагляд, але випускають на волю. Бо не дав Іван Багряний жодних компрометуючих свідчень ані про себе, ані проти інших, не підписав брехливих протоколів. Таких упертюхів небагато знайшлося по слідчих ізоляторах НКВД, але якусь частину тих, хто не зламався на допитах, після падіння Миколи Єжова й облудної постанови про перекручення в боротьбі з ворогами народу відпустили на волю. Як можна було збагнути, не назавжди. "Умовне звільнення,- пише в біографії Багряний, - було обмежене місцем перебування, з якого не мав права виїхати". Кілька місяців Багряний пропрацював декоратором в охтирському клубі, та коли спалахнула війна, його забирають в народне ополчення. Опинившись на окупованій території, повертається до Охтирки, редагує місцеву газету "Голос Охтирщини" Невдовзі пересвідчується, що ніяких інших цілей, крім загарбницьких, німці на Україну не принесли, - і вступає в конфлікт з окупаційною владою. Внаслідок чого кидає газету і перебирається до Харкова, де влаштовується художником у Харківський драматичний театр. Пише комедію-сатиру "Генерал" і пропонує до постановки. Головний режисер із жахом відмовився. Що мав він рацію, нас переконає пролог до "Генерала": "...2041 рік... Сонячний Київ - серце сонячної, свобідної і, нарешті, радісної моєї Країни. Це буцімто вже настала нарешті ЕПОХА всесвітньої справедливості, що зійшла, як сонячний ранок після жаскої, макабричної ночі минулого. ЕПОХА шанування людської гідності і людського права - дихати, жити, думати і одверто говорити... Епоха культу матері і дитяти... Епоха торжества людського щирого серця, вільного, невтероризованого, не зганьбленого, не підгорненого ні під чий брудний чобіт... ...І вже нібитонемає ніякої цензури ані на мисль, ані на почуття, вже немає жандармів, ані посіпак, ані концтаборів, немає репатріації, інквізиції, ізоляції, немає провокаторів, ані донощиків, ні тих, що б'ють письменників і поетів по голові і затикають уста ганчіркою... Все те ніби щезло назавжди - провалилося туди, звідки було й прийшло, - у пекло... ...Свобода... Вже можна вільно думати, одверто говорити і навіть писати, і навіть виставляти..." Незадовго перед тим гестапо провело акцію
Loading...

 
 

Цікаве