WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Іван Багряний - Реферат

Іван Багряний - Реферат

дуже боляче. Проте я де шкодую-так мусіло бути. Це наука (...) Ти збентежений! Так-так, це ж виходить за рямці твого розуміння. Не турбуйся, це ж просто: ти кажеш "Обминай те каміння, будь гнучким, будь липким, улесливим, запобігливим і, головне, будь покірним - і ти будеш щасливий". Це кажеш ти, що маєш титул редактора... Ну, а я кажу: "Ходи тільки по лінії найбільшого опору і ти пізнаєш світ. Ти пізнаєш його на власній шкурі. А пізнавши світ, ти пізнаєш себе і не понесеш ніколи душу свою на базар, бо вона буде цінніша за Всесвіт, і не буде того, хто міг би й купити. Пробував і я ходити по-твоєму і як ходять інші, і не зумів. Це гидко. Це більше ніж гидко. А гидше те, що такі та шукають сучка в оці твоєму". Наступна поема Івана Багряного "Комета", яку автор надіслав до журналу "Глобус", потрапила не до редакції, а до спеціалістів з ГПУ, що безпосередньо зайнялися Іваном Багряним. Що ж їх занепокоїло? Дати відповідь нам допоможе бодай одна строфа: Звідкіль вітри історії гудуть- Чито із Заходу, чи просто десь із Сходу? Із Кобеляк гудуть, мій друже Паперов, Із Кобеляк гуде той вітер неспокійний. Колись він сам за все промовить слово, Колючий, неминучий і постійний. Читачеві невтаємниченому треба підказати, що заштатні Кобеляки були місцем народження Української комуністичної партії, яка вже вважалася націонал-ухильницькою, а значить, контрреволюційною. Тобто ГПУ мало підстави зацікавитися творчістю й особистістю Івана Багряного, як кажуть, впритул. 1930 року поет - цілком офіційно - опублікував у харківському видавництві "Книгоспілка" історичну поему "Скелька" - чи не найпершу в українській радянській поезії (в усякому разі "Марину" М. Рильського Іван Багряний випередив за кілька років). Скелька - то назва села, що сосідувало з Куземиним і Грунем (звідки походять, між іншим, брати Губенки - Василь Чечвянський та Остап Вишня). В основу поеми лягла місцева легенда про те, як у XVIII столітті селяни, вчорашні козаки, доведені до відчаю здирством, насильством, брутальністю колонізаторів, знищили російський монастир, оплот русифікації й покріпачення. Журнал "Критика" друкує статтю О. Правдюка під недвозначною назвою "Куркульським шляхом": "Своїм виступом в "Аве Марії" Багряний довів, що він не тільки не мириться з радянською дійсністю, а й має намір боротися проти неї, змінити її. Ця сама тенденція вельми виразно відбивається і в "Скельці". Багряний у всіх історичних процесах 17 - 18 сторіччя бачить лише одне: національне поневолення України". І далі: "Тут все скеровано проти російської церкви на Україні та проти колонізації України російським царатом. Але не в цім лежить центр ваги та політична спрямованість цього твору. Він лежить, деінде і сягає далеко далі... Автор - знаний своїм езопівським стилем і тут вірний собі- цілком прозоро і єхидно включає раз-по-раз свою історичну тему в сьогоднішню дійсність окремими натяками..." Гучний скандал, страшні звинувачення. І все-таки то була ще "пристрілка" - без "оргвисновків". Судячи з усього, Іван Багряний мав би нарозумитися й повестися обачніше. Але не той був темперамент - і виховання не те. Всі, хто зустрічався з Іваном Багряним, усі в один голос твердять, що він "базікав", "молов язиком", "був необережний у висловах". Усі одностайно підтверджують: "він нічого не боявся". А чого б і кого б він мав боятися, він, який трактував себе як повновладного і законного господаря своєї країни? І не криючись декларував, як от у поемі "Комета": Поети-євнухи у наш двадцятий вік! Звичайно, не усі і не на всій планеті. Я лиш всього про земляків моїх- Лише про них-про євнухів-поетів. Родившись з крилами, не вчилися літать, Родившись гордими, навчились плазувати... І от тепер: вони в капелі сплять - В капелі євнухів при папі!.. Відвертіше висловитись неможливо. Іван Багряний немовби не помічав, не хотів помічати, що ситуація (і культурна, і політична) змінилася - і то дуже різко - на гірше. Слід по собі він залишив - так у літературі, як і в людській пам'яті - вельми тривкий. Не дивно, що через кілька десятиліть (і яких десятиліть!), буквально сьогодні ще можна зібрати цінні відомості про Івана Багряного з уст, здавалось би, людей випадкових. Власне, всі, хто був з ним знайомий, згадують його найкращими словами. 1930 року заявляється у Харкові збірка оповідань Івана Багряного "Крокви над табором" - назва більш аніж образна. Щось нуртувало в ньому, віщувало майбутнє. Унікальний спогад Дмитра Чуба (Д. Нитченка), давнього багрянівського приятеля і дослідника його творчості: "В середині 1932 р. Багряний подає до видавництва "Література і Мистецтво" свій новий прозовий роман "Мариво", але його посилають на рецензію не куди-небудь, а до ЦК партії, звідки твір повертається з негативною рецензією Барана, який знову закидав авторові різні ідеологічні збочення. Рецензія настільки була безнадійно гостра, що авторові не дали навіть копії, що дуже рідко траплялось. Мені пощастило дістати і, щоб ніхто не знав, я дав йому копію тієї рецензії (...) Бачачи таке упереджене до нього ставлення, автор хотів змінити назву твору і, за умовою зі мною, вислати його з якогось іншого міста чи залізничної станції, подавши фіктивну адресу і змінивши прізвище. Це б поліпшило становище тим, що рукопис послали б якомусь іншому звичайному рецензентові, а не до ЦК". Та невдовзі Багряного заарештовують. Це сталося не в Києві, як доводить журнал "Україна", а в Харкові - на розі Сумської вулиці і Шпитального провулка. Серед білого дня і на очах у перехожих, зосібна письменника Валер'яна Поліщука. Івану Багряному закарбувалось у пам'ятку спершу здивування Поліщукове, який, уздрівши колегу в супроводі агента ГПУ, запитав: "Куди?" І запам'ятався його сміх: "А-а-а... На фабрику-кухню!" Здогадався Поліщук правильно, а от веселився даремно: удачливому і дотепному Валер'янові судилася ще страшніша, аніж Багряному, доля. На тій же "фабриці-кухні" спечено було смертний вирок для Поліщука. І для десятків інших українських письменників. Таким чином, Багряному ще поталанило: дістав лише п'ять років заслання. Діялося, нагадаємо, вже після "викриття" й засудження СВУ та УНЦ, напередодні Великого Голодомору і Великого Терору. Але порівняно м'який вирок випадковістю не був. Ще дізнавшися тільки про арешт Багряного, знайомий письменник мовив: "Ну, цей не розколеться!" І Багряний "не розколовся" - він виграв той бій. Власне, критися йому не було потреби: стежили за ним давно, всі його рукописи потрапляли до "літературознавців" з ГПУ. Які, достеменно все вивчивши, запропонували Багряному вибір: або доля Чупринки, або доля Тичини. "Невідомо, яка чекає на Тичину" - відказав Іван Багряний, розвеселивши понурих господарів п'ятиповерхової внутрішньої тюрми по вулиціЧернишевського, 19. Поводився Іван Багряний вкрай зухвало і незалежно. Слідчий Херсонський, що вів його справу, не знав української мови - Багряний добився, щоб йому дали слідчого-"україніста". Хоч на нього й гримали: "Это вам не петлюровская организация!" Втім, поступилися. Взагалі, мужня поведінка Івана Багряного заімпонувала чекістам. Прокурор запитав
Loading...

 
 

Цікаве