WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Іван Багряний - Реферат

Іван Багряний - Реферат


Реферат
Іван Багряний
Я ПОВЕРНУСЯ ДО СВОЄЇ ВІТЧИЗНИ …
Що ми знаємо про Івана Багряного, а точніше - що ми про нього знали до останнього часу? Знали, що це запеклий антикомуніст, переконаний ворог Радянського Союзу, спритний емігрантський діяч, бездарний графоман, який у своїх незчисленних опусах люттю безсилою сходить до українського народу, закликає до братовбивчої різанини, до війни, до повалення соціалізму. Що вже говорити про спеціальну, специфічну, пропагандистську літературу, - не будемо витрачати часу на цитування викривальних "праць"! Ось приклад свіжіший, а від того ще більш промовистий: датована 1988 роком Українська літературна енциклопедія (том 1, стор. 108) всі твори, що їх Іван Багряний видав за кордоном, характеризує як "позначені антирадянським спрямуванням". Коротко і ясно. Цю характеристику написав, у всякому разі підписав, не хто інший, як відомий прозаїк Павло Загребельний. Колега його Юрій Смолич, спогади якого ще донедавна були чи не єдиним джерелом відомостей про 20 - 30-ті роки в українській літературі, досить прихильно схарактеризувавши багатьох тогочасних українських письменників, заявляв теж категорично: "І вже справді зовсім інша річ - Багряний. Зовсім інша тому, що по війні, на еміграції, Багряний посів одне з найвизначніших місць поміж найбільш запеклих ворогів: утворив націоналістичну партію УРДП, став її лідером та очолив УНРаду - так званий "уряд УНР у екзилі, останній петлюрівський послід на емігрантському контрреволюційному загумінку". Цікаво, чи не правда? Є рація навести розлогіший уривок цієї колоритної "Розповіді..." Юрія Смолича, навести без змін і скорочень: так переконливіше. "Я пам'ятаю, як Багряний починав. Він подавав безперечні надії, якщо судити з поетичного роману "Скелька", який звернув на себе увагу тогочасних літературних керівників і вивів його автора в літературу. Багряний (справжнє прізвище Лозов'ягін) появився з Охтирки чи Богодухова на хвилі другого покоління пожовтневої літератури. Був він з літературної богеми, до того ж у Харкові бездомний і якийсь час проживав у Вражливого - двома поверхами нижче піді мною у будинку "Слово". Я часто заходив до Вражливого - ми з Вражливим водночас захоплювались вивченням французької мови, грою на більярді та полюванням. Якийсь час в квартирі Вражливого, - коли від нього пішла дружина, - взагалі утворилося пристановище богеми: на столі в їдальні постійно ночував Плужник, на другому - Багряний, переночувати міг взагалі кожний бездомний. Щовечора заходили Підмогильний, Ковтун, Сухомлин, ще хтось. Багряний рідко бував "вдома" - був непосидючий, мав якісь побічні знайомства й приятелювання. З'являвся він несподівано - бушував, лаяв весь світ і облягався спати на письмовому столі. Звідтам, з того стола, його і забрано" ("Розповідь про неспокій триває", Київ, "Радянський письменник", 1969). Тепер надамо слово самому Іванові Багряному, який в документі, що зветься "Моя коротка біографія", посвідчив про себе таке: "Народився 1907 року 19 вересня (2 жовтня за новим стилем - Л. Ч.), в селі Куземин на Полтавщині (Україна), в Зіньківському повіті. В родині муляра" Пізніше жив і виростав у місті Охтирці, на Харківщині. Освіта : спершу закінчив церковно-приходську школу, в 1916 - 1920 роках вищепочаткову школу, потім, у 1922-1923 роках, скінчив Краснопільську художньо-керамічну профшколу, а з 1926 до 1930 року вчився в Київськім художнім інституті (колишній Всеукраїнській мистецькій Академії). Інститут закінчив, але до захисту диплома не був допущений через політичну "неблагонадійність". Бо саме в час вчання в інституті мав ще інший фах - літературу, в якій проявив свої антирежимні, самостійницьки, антикомуністичні настановлення. Як письменник і поет, належав до так званих "попутників", тобто письменників "непролетарських" щодо ідеології. Літературну кар'єру почав у 1926 році в Києві, в журналі "Глобус" та "Життя й Революція". В 1929 році мав уже три окремих книжки і підданий совєтською критикою остракізмові, яко "антисовєтський" поет і письменник, "куркульський ідеолог". Початок остракізму був покладений статтею марксівського критика Правдюка в журналі "Критика" (число 10 за 1931 рік, Харків) Організаційно належав до літературної організації "Марс" (Майстерня Революційного Слова), що була організацією так званих "попутників" і куда входили найвидатніші письменники-"попутники" того часу: В.Підмогильний, Д. Фальківський, Б. Тенета, Б. Антоненко-Давидович, Г. Косинка, Є. Плужник, Т. Осьмачка. Також був приятелем найбільш опозиційно настроєних письменників і політичних діячів України в кінці 20-х років - таких, як М. Хвильовий, Остап Вишня, М. Куліш, М. Яловий, П. Христовий, О. Досвітній тощо". Ми свідомо навели "висновки" начебто фахових коментаторів перед свідченнями самого Івана Багряного про себе. Його біографія густо пересипана вигадками як злонавмисними, що їх поширювали політичні супротивники, так і наївно-безглуздими, що є плодами простодушного неуцтва. Ще матимем нагоду в цьому переконатися, але спиратись будемо тільки на факти: інакше мало що ми збагнемо у творчості Івана Багряного. І в його життєписі також. Отже, народився Іван Лозов'ягін у козацькім краю, де одвіку жиди горді, відважні, сильні духом і тілом люди, щохвилини готові життям заплатити за свободу свою і своїх родаків. До речі, невипадково ця прикордонна територія породила стільки видатних митців, адже творчість є прямим продовженням незалежності. Пам'ять про героїчну боротьбу і жертовність предків не вмирала ніколи в нащадках і рано чи пізно втілювалась у легенди, пісні, поезії... Тамтешніх козаків "упевнена рука зміцняла сивого Мазепу" (Є. Маланюк), не побоялись вони в одчайному змаганні стати на бік палкого гетьмана. Зіньківський полк, між іншим, охороняв Карла ХІІ, короля Швеції. А розплатився з козаками за це російський цар Петро І, не лише постинавши голови, а й наказавши стерти з лиця землі села їхні - разом з дідами, дітьми, всякою живністю. Як бачимо, тактику випаленої землі було випробувано задовго до XX століття. Далі налягло поневолення, покріпачення, задурманювання свідомості, послідовне занижування морального, освітнього, духовного рівня "простих людей". І коли сталася, вибухла революція, що принесла неминучі зміни і великі надії - разом, звичайно, з муками і кров'ю, десятилітній Іван Лозов'ягін це сприйняв не як історичну аномалію, не як відхилення від верстової дороги вселюдського розвитку, а як єдино можливий порятунок для змученого, виснаженого українського народу - порятунок, бо тільки таким, революційним шляхом сягнути можна було і соціального, і національного визволення. Тут не скажеш краще і точніше, аніж сказав, сформулював це Іван Багряний у своєму славетному романі: "Він належав до того покоління, що разом із старшими прийшло зухвало в історію й відчинило само собі й своїй клясі двері грудьми, офірувавши за те свою молодість зелену і буйну, ще майже дітьми бувши. Отакий Корчагін з "Якгартувалася сталь" Островського. Але не літературний, а реальний. Отакий романтик, хрищений в огні й бурі революції й
Loading...

 
 

Цікаве