WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Євген Маланюк - Реферат

Євген Маланюк - Реферат

гірші, Гіркі й пісні глуха душа співа. (Псалми степу) Тема України з кожною новою поезією все глибше осмислювалася автором в історіософському аспекті. Ностальгічна емоційність поступалася місцем філософським роздумам. У названих вже збірках, у книгах, що з'являлися згодом ("Земля й залізо", 1930; "Земна Мадонна", 1934; "Перстень Полікрата", 1939) Євген Маланюк заглиблюєтгься в історичне минуле України, підносячи державотворчі ідеали княжої доби, змагання за волю і державу славного козацтва, але водночас шукаючи відповіді на питання сучасності. Мужності, стійкості, силі поет протиставляє "рабську кров", "розслабленість ледачу", розспіваність, плебейство. Саме цим пояснюється згадувана вже роздвоєність образу України у поезіях Маланюка. Але і "Псалми степу", і "Діва-Обида", з одного боку, і "Варязька балада", "Варяги" з іншого, підпорядковуються одній меті - розбудити приспану віками рабства національну свідомість народу. Потрібно було мати неабияку громадянську мужність, щоб донести досучасників саме таку історіософську концепцію буття нації. І критика, еміграційна і західно-українська, не могла пробачити поетові такої тверезої, а часом і нищівної характеристики свого народу: Каліка, смерд - такий він і донині, Сліпий кобзар, що точить вічний жаль. Самсоном темним зруйнував святині, Розбив давно синайськую скрижаль. (...) ...Історія готує новий том, - Тюхтій-хохол, що, хоч дурний, та хитрий, Макітру хилить виключно по вітру, Міркує шлунком і зітха гуртом. (Сонет огиди і гніву, 1924) Поетові доводилося творити, переборюючи упереджене ставлення до себе і навіть ігнорування та несприйняття. В листах до Є. Ю. Пеленського Євген Маланюк писав: "У нашій літературі чуюся досить самотньо - дуже неприємне почуття часами" (23.11.1931). А іншим разом: "Стан мій досить тривожний і скомплікований: нема де надрукуватися. Отже, зважаючи на "письменницьку" психологію, Ви розумієте, що перо випадає з рук" (04.10.1932). Рукопис збірки "Земна Мадонна" письменник протягом п'яти років даремно пропонував різним видавництвам, зрештою видав її власним коштом. Що ж давало сили вистояти і творити? З яких джерел поет черпав сили й упевненість у правильності обраного шляху, в доконечній потребі бути саме будителем народу? Відповідь певною мірою може видатися несподіваною - в невичерпальності свого народу, своєї України. Адже віки нищення і гноблення не загасили "вогонь буття" і "невичерпальний дух" нації. Гноблять, калічать, труять рід, Ворожать, напускають чари, Здається, знищено вже й слід, Лиш потурнаки й яничари. І ось - Стефаник і Куліш, Ось - Коцюбинський, Леся - квіти Степів страждальної землі, Народу самосійні діти! А то підземна загуде Вулканом націй ціла раса - І даром Божеським гряде Нам Прометеїв дух Тараса. (Невичерпальність) Саме тому для покоління сучасників і для шанувальників таланту письменника з-поміж української еміграції молодшого покоління (післявоєнного) Євген Маланюк залишався "поетом-державником", який словом будує імперію українського духу", вторячи: Ні, вже ніколи не покаюся, Мобілізований добою. Творчість Євгена Маланюка і сьогодні сприймається неоднозначно. Говорячи про войовничу політизованість, ідеологічну заангажованість його поезії, часто механічно ставлять знак рівності між доробком поета-вигнанця і зразками поезії соціалістичного реалізму, вважаючи, що всі ці твори мусять залишитися лише знаком доби і приречені на забуття. Спільне справді є. Обидві сторони творили міф про те, чого не було насправді. Митці радянської України мусили добачити в жахливій дійсності держави-табору "комуністичні далі" і творити міф про світле майбутнє. А Євген Маланюк творив у свідомості сучасників міф "степової Еллади", закладав в уми читачів ідею державності тоді, коли вона була утопією і жодних підстав для її реалізації не було. Проте є одна суттєва відмінність у міфотворчості цих сторін. Якщо у першому випадку міф засновувався на фальшивих ідеалах і, хоч як гірко це усвідомлювати, матеріалізувався у суспільстві скаліченою мораллю, то Євген Маланюк вибудовував свій міф на фундаменті істинних і неперехідних цінностей, притаманних усьому цивілізованому світові: національної гідності, здорового відчуття своєї нації. Національному пораженству він протиставляв тверду віру в одужання народу і створення власної держави. У цитованому на початку виступі Євгена Маланюка є такі рядки: "Без Шевченка трудно уявити собі революцію 1917 - 1920 років у нас на Україні" (Арк. 25). Згадалися вони у зв'язку із фрагментом спогадів про поета відомого сьогодні в Україні мецената професора Романа Воронки, котрий чимало зробив для розбудови нашої держави та її освіти. Професор особисто знав Є. Маланюка; його роздум і схвильовано особистісний, і дуже точний: "...Коли в 1991 році я був у Верховній Раді на балконі і бачив, як творилася незалежність, у мене лилися рясні сльози. Я мав під рукою олівець і папір, на якому записав близько 200 прізвищ людей, від імені яких я стояв на тій церемонії відродження незалежності. Євген Маланюк був написаний мною в першому десяткові. Бо я знаю те, чому знаходяться такі люди, як Роман Воронка, який виїхав з України, маючи чотири роки, сьогодні - в Україні, працює для добра України, цікавиться життям України - бо це я є частиною Маланюка. Поет належав до людей, які своїми віршами, своїми "Книгами спостережень" формували наш світогляд і зберегли українство в діаспорі". Коли історики літератури майбутнього будуть досліджувати витоки духовної невичерпальності (слово поета!) українського народу у найскладніший період його життя, позначений 20 - 90 роками XX століття, вони не минуть Євгена Маланюка. Шкода тільки, що його поезія, його твори повернулися в Україну з таким запізненням. Хоч, може, саме тепер вони вкрай потрібні нашій незалежній державі. І покликання їх залишається все те ж - "формувати наш світогляд і берегти українство"... У 1929 році Євген Маланюк закінчує навчання і в пошуках роботи виїздить до Варшави. Тут він влаштовується на роботу в міському магістраті і працює на посаді інженера у відділі регулювальних споруд на Віслі. Робота. Сім'я. Література. Це - його світ. Кінець 20-х - початок 30-х років позначений особливою активністю літературного процесу, котрий Н. Лівицька-Холодна характеризувала так: "Всюди, де тільки з'являлися хоч кілька письменників, поставали літературні гуртки і виходили в світ хоч неперіодичні видання". Навколо Є. Маланюка та Ю. Липи, котрий теж переїхав до Варшави, об'єднуються
Loading...

 
 

Цікаве