WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Євген Гуцало - Реферат

Євген Гуцало - Реферат

"світ внутрішній", у "власну душу", вони "рефлектують", але, мені здається, вони таки пов'язані з зовнішніми обставинами, що активно віддзеркалюються і в "світі внутрішньому", і в "душі". Герої живуть енергією не так імпульсів своєї психіки, енергією свідомості чи підсвідомості, як швидше генерують у своєму єстві енергію світу та свою власну, виступаючи складовою цього світу. Нещодавно перечитав повість "Двоє на святі кохання", написану більше десяти років тому, й переконався, що герой повісті Іван Поляруш справді-таки рефлектує, рефлектує багато, більше за всіх інших моїх героїв. Та річ у тому, що колись я й ставив собі за мету виписати такого рефлектуючого індивідуума, намагався схопити в чомусь послідовний, а в чомусь і непослідовний перебіг його емоцій, проникнути в суперечливу атмосферу його думок та вчинків. Іван Поляруш для мене - не запрограмований робот, що не відхиляється від шаблонної програми, а людський тип у становленні, у формуванні, він доходить усвідомлення важливих життєвих принципів ціною заперечення інших. Він народжується як особистість, але аж ніяк не перероджується. Це діалектичне суперечливий літературний герой, який свідомо підходить до своїх особистих якостей, автоматично підносячись до якостей суспільних. Вважав і вважаю, що цю повість таки критикували дуже й дуже несправедливо. Тепер шкодую тільки про те, що "Двоє на святі кохання" не написано технічно вправніше, тут фраза не завжди насичена об'єктивним матеріалом так, як хотілося б, їй бракує бажаної консистенції. - Написані Вами повісті "Шкільний хліб", "Сільські вчителі", "Родинне вогнище" - це, я вважаю, етапні в історії української літератури твори. В них поставлені гострі морально-етичні проблеми. Але чи свідомо Ви йшли на загострення в художніх характерах цих проблем, чи Ви інтуїтивно їх відчули?Що послужило поштовхом для написання цих повістей? - Ви, Миколо Григоровичу, вищеназвані повісті вважаєте "етапними в історії української літератури". Ваша думка - важлива, почесна для мене. Я сам серйозно ставився і ставлюсь до цих повістей, особливо ж - до "Родинного вогнища", яка, спершу з'явившись у скороченому варіанті в журналі "Дніпро", згодом увійшла до збірки моїх повістей, де вже мала назву "Мати своїх дітей", також далека від первісного задуму. Як Вам відомо, повість-дилогія "Шкільний хліб" і "Сільські вчителі" окремою книжкою побачили світ років через десять після публікації в журналі "Вітчизна" (на цей час уже були окремі видання повісті-дилогії російською мовою, білоруською, а також деякими зарубіжними). То дозвольте запитати: що ж це за "етапні в історії літератури твори", які мають таку "прихильну" зустріч? Якщо Ви їх вважаєте такими, та ще я особисто вважатиму, та ще дехто - цього замало для визнання такого регістру. А коли їх такими вважає вся критика (чи значніша частина), вся література (чи значніша частина) - тоді інша річ. Такі визнання зустрічаємо в російській літературі - Бєлов, Астаф'єв, Распутін. У нас за минулі часи, про які тут йдеться, найбільше, скажімо, на таке визнання заслуговував Григір Тютюнник. А чи дочекався він такого визнання за свого життя? Визнання, якого він заслуговував за свій талант, Григір Тютюнник так і не дочекався, воно прийшло після його смерті. Цей випадок характеризує мало не всю нашу критику якнайточніше й найдошкульніше. І якщо вона в своїй масі змінила своє ставлення до Григора Тютюнника, це, на моє переконання, зовсім не означає, що критика змінилася в кращий бік. Як писались ці повісті? Тоді, в шістдесятих роках, і література всесоюзна, і суспільство наше чекало від письменників об'єктивного, правдивого слова про післявоенний час. Без реалістичного його показу не можна було впевнено рухатись далі. Отже, необхідність в таких речах корінилась у самій загальній атмосфері, тому-то вони були не просто собі літературними творами, а мали суспільну вагу. Була потреба в тому, щоб сказати собі: не було в ті роки й не могло бути на наших людях чогось незвичайного, ходили вони в куфайках, чунях, у полотні і т. д., а робота їхня була вкрай важка й віддячувалась не дуже високо... У мене, виходця з учительської родини, була необхідність сказати, що сільські вчителі в ті роки водночас нагадували селян, чиїх дітей вони вчили, бо мали порати город, вести господарство, нести на собі ярмо не вельми зручного побуту. Не знаю, чи варто тут говорити про свідоме "загострення" цих проблем, - просто хотілось показати все ближче до істини, до об'єктивного стану. Мабуть, тоді оце прагнення "ближче до істини" і здавалося загостренням, коли загальна картина малювалась у весело-оптимістичному мажорі. Отже, ці речі підказані і тодішніми суспільними та літературними обставинами, і свідомим прагненням, і інтуїцією. Картини післявоєнного життя були такі яскраві в пам'яті, що самі наче просились на папір... Ось усе разом - і "підштовхнуло". (До того ж, повторюю, спрацювало тоді бажання знайти себе не в лірико-поетичній прозі, яка швидше трималась на моєму особистому зацікавленні, а в прозі реалістичній, котра здавалась мені мало не шедевром, так вона різко дисгармонувала з ладом моїх емоцій). - Ви останнім часом пишете так звані ексцентричні оповідання ("Звабники і звабниці", "Жінки як жінки"), сума характерів у яких, наче своєрідні дзеркала, відображають суттєві грані основного характеру в ситуаціях незвичайних, але цілком реальних. Що послужило стимулом для появи таких оповідань і таких характерів? Звідки йдуть на Вас імпульси? З класики української? З світової? Вплив творчості Альберто Моравія чи Гоголя? А можливо, тут відчувається ота сакраментальна латиноамериканська "магічна проза"? - Так звані "ексцентричні оповідання" можна знайти в моїй книжці "Полювання з гончим псом", яка передувала появі "Позиченого чоловіка". Сам собі тепер я кажу, що ці оповідання - своєрідний пролог до "ексцентричного" роману, своєрідна підготовка в локальнішому жанрі перед опануванням жанром глобальним у нашій прозі. Поняття "ексцентрика" тут вживається не в значенні екстравагантності, химеричної вигадки, квазіпригоди, що проти здорового глузду і логіки життя, а, навпаки, тут "ексцентрика" - це те цілком реальне, цілком правдиве явище, що характеризує дійсність у плані логічного винятку, а не щохвилинної закономірності. Та от цей логічний виняток, як поміркувати, і є рідкісна закономірність, яка ставить людські характери в таку залежність, в такі стосунки, що вони мають виявитись вибухове, гостро, може, надто із несподіваного боку. Ексцентрична ситуація
Loading...

 
 

Цікаве