WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дмитро Білоус - Реферат

Дмитро Білоус - Реферат

Олесем Гончарем, Григорієм Тютюнником. У той же харківський період у літературному об'єднанні познайомився з Олександром Підсухою і Валентиною Ткаченко. Загалом Дмитрові Білоусу притаманна спрага на людей, жадоба духовного суголосся. У спілкуванні він надзвичайно тактовний, ненав'язливий і водночас дуже вимогливий до того, про що мовиться. Не любить пліток, нашептів, обминає їх, немов брудні калюжі, не любить легкома підтакувати, коли не певен у справедливості сказаного. …Війна безжально поруйнувалаусі плани, сподівання, надії. Добровольцем у складі студентського батальйону іде Д. Білоус на фронт. Потім виснажливі бої під Києвом, важке поранення, госпіталь у Красноярську. Згодом у рік 40-річчя Перемоги Олесь Терентійович Гончар згадуватиме про побратимів-студбатівців: "Серед небагатьох, котрі лишилися живими, наших студбатівців - Дмитро Білоус, поет і перекладач, з яким ми взимку 1942 року, виявляється, лежали в одному евакогоспіталі, в Красноярську, в приміщенні школи на березі Єнісею, хоч лише згодом дізналися, що під спільним дахом були наші госпітальні палати". Життя - найвинахідливіший сюжетотворець. Одразу після війни Д. Білоус працював літконсультантом у журналі "Вітчизна". Пощастило йому першому прочитати і оцінити рукопис (справді від руки писаний) першої частини тепер всесвітньовідомих "Прапороносців". Це видно з дарчого напису на першому виданні книги: "Першому читачеві і чесному оборонцеві "Альп" Дмитрові Білоусу з любов'ю. Олесь Гончар. 23.11.1948". Та це трапиться згодом. Війна тривала. Після одужання Д. Білоус працює на радіостанції "Радянська Україна", що вела передачі для народних месників-партизанів. У щоденному спілкуванні з Петром Панчем, Олександром Копиленком, Ярославом Галаном формувалась творча індивідуальність поета-сатирика. Неоціненними уроками були тодішні зустрічі з Остапом Вишнею, який з симпатією і прихильністю ставився до Білоуса. Згодом, на початку 50-х, Вишня захистить свого молодшого побратима од необгрунтованих нападок голобельної критики. Отже, перший творчий гарт молодий сатирик здобував у роки війни. У мирний час його обдаровання стрімко розвивалося. Привернули увагу і читачів, і професійної критики збірки гумору й сатири "Осколочним!" (до речі, редагував її Андрій Малишко), "Веселі обличчя", "Зигзаг", "Колос і кукіль", "Сатиричне і ліричне", "Критичний момент", "Тарасові жарти", "Хто на черзі", "Альфи - не омеги", "Хліб-сіль їж, а правду ріж". Д. Білоус надійно увійшов у сатиричний цех нашої літератури. В архіві П. Г. Тичини зберігається начерк його виступу про Д. Білоуса у зв'язку з прийомом останнього до Спілки письменників. Почуття приязні до свого молодшого колеги зберіг видатний майстер до кінця своїх днів. 19 листопада 1962 року о 5-й годині ранку поет записав у щоденнику: "Написати листа Дмитрові Григоровичу Білоусу (через Спілку): як здоров'я, як справи. Стрівся я з братом його, як ішли до консерваторії. Хотілося дещо більше поговорити з Вами. Про різне. Про хороше…" Не для захвалювання чи перехвалювання Д. Білоуса наводжу ці цитати, а щоб висвітлити його взаємини з видатними сучасниками. Адже сам Д. Білоус тверезо дивиться на свій доробок, ніколи не спинається на котурни. Отож і пише в мініатюрі "Замість епітафії": Не якісь захмарні мої обрії, Був я непомітним сіячем. Та хотів я щиро, люди добрії, Буть не просто хліба з'їдачем. Читаєш сатиричні твори Д. Білоуса минулих десятиліть, а особливо поему "Мерці" та вінок сонетів "На могили лукаволицих - хапуг, себелюбців та інших ницих", і ловиш себе на думці, що вони не втратили, на жаль, своєї актуальності і сьогодні... Поетів-сатириків у нас не так і мало. Та голос Д. Білоуса серед них не губиться. Передусім впадає у вічі те, що автор не прагне римувати ходячі анекдоти, поширені кумедні оповідання, не силкується викликати сміх вульгаризмами. Поет схильний до творення портретів негативних типів, причому в своїх кращих творах скрупульозно і філігранно "обточує" кожну деталь, кожну рисочку. Коли сукупно прочитати його вірші, перед очима постає ціла галерея непривабливих суб'єктів з промовистими прізвищами - Шарахкало, Шкуренко, Рваченко, Круть, Потакайло, Патякало, Говоруха, Слимак, Цупович, П'явка, Лакуза, Лопух тощо. Звісно, прізвища - не самоціль, а один із засобів у досить багатому арсеналі письменника. Він детально описує зовнішність, оточення, передає особливості мови. Ось як, приміром, саморозкривається безпринципний Слимак: Питають щось - кажу: "Ми зважим, Порадимось, чи так, чи ні". Хороший вашим я і нашим, Хороші і вони мені. А ось сатирична новела "Пеня" (1949). В основі - справді курйозний випадок: бюрократи придумали податок за бездітність... п'ятирічній дівчинці та ще й попереджають, що в разі несплати ростиме пеня. Мати питає дочку, чи вона хоч розуміє оте чудернацьке слово. Дівчинка пояснює, що коли приходить дядько-фінагент - то пень, а тітка - то пеня. Так, Д. Білоус любить гру слів, філологічні повороти, схильний, сказати б, до інтелектуального, вишуканого гумору. Самі лише назви його творів несуть у собі сконденсовану проблемність, свідчать про вибагливу, копітку роботу над словом - "Відповідальний переляк", "Лука лукавий", "Слимакові принципи", "Визнаний графоман", "Як Руданського скоротили по штату", "Трясця в тресті", "Полювання з макогоном..." Свого часу Л. Вишеславський цілком слушно звернув увагу на те, що "сміх заради "зубоскальства" завжди знаходив в особі Д. Білоуса непримиренного ворога. Він своїм сміхом ніколи не намагався догодити людям з відсталими смаками, а впливав на розвиток їх смаків справді дотепними, майстерними своїми оповідками". Ніби на підтвердження цієї думки свого побратима поет написав сатиричну мініатюру: "Давно став дядько інтелектуалом, а гуморист... лишився зубоскалом". Прикметною рисою Білоуса-сатирика є висока культура віршування, невтомне дбання про форму - ритм, римування, звукопис. Його вигадливі рими можна використовувати у підручникові з поетики. Не можна не сказати і про схильність поета до лаконізму, лапідарності. Справді хрестоматійною стала його гумореска часів війни - "Щира відповідь" (1943): Поліцай гука з вагона: - Гей, провіднику, А чи є тут партизани В тім чагарнику? Провідник: - А хто їх знає? Бачите ж - пітьма.- І, зіпхнувши поліцая, Вслід сказав: - Нема! У цьому та інших творах Д. Білоуса зримо відчутна глибинна фольклорна основа, оте непозичене, справжнє розуміння народної душі аж до жестів та найдрібніших інтонацій
Loading...

 
 

Цікаве