WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Володимр Самійленко - Реферат

Володимр Самійленко - Реферат


Реферат
Володимр Самійленко
(1864 - 1925)
Поет-лірик, сатирик, драматург, перекладач - В. Самійленко в усіх жанрах творчості виявив себе як митець з тонким відчуттям слова, своїми темами, своєю неповторною манерою письма, зі своїм оригінальним підходом до традиційних тем. Народився Володимир Іванович Самійленко 3 лютого 1864р. в с. Великі Сорочинці на Полтавщині. Батько його був поміщик Іван Лисевич, а мати - колишня кріпачка Олександра Самійленко. Початкову освіту майбутній письменник одержав у дяка, потім у Миргородській початковій школі. В 1875р. В. Самійленко вступив до Полтавської гімназії, яку закінчив у 1884р. У ці роки обдарований, чутливий до художнього слова юнак багато читає, робить спроби перекладати і писати. Потім з 1885р. вчиться на історико-філологічному факультеті Київського університету. У студентські роки серйозно займається літературною справою. У цей час обставини суспільно-політичного життя були нелегкі. Українське слово було заборонене, реакційні настрої запанували в університеті. Страх перед репресіями уряду (першим заходом щодо студентів було виключення з університету без права продовжувати освіту - з "вовчим квитком") обрубав крила багатьом молодим людям. Після закінчення навчання (1890) В. Самійленко працював у Києві, Чернігові, Катеринославі, терплячи постійні матеріальні нестатки. Врешті склав іспит на нотаря і відкрив нотаріальну контору в м. Добрянці на Чернігівщині, де й працював до 1917p. Після революції виїхав за кордон, до Галичини. В еміграції В. Самійленко прагне повернутися на Україну, і дістає на це дозвіл в 1924p. Повернувшись до Києва, працював редактором. Та здоров'я поета було підірване роками поневірянь, матеріальною скрутою. 12 серпня 1925p. його не стало. Похований В. Самійленко в Боярці під Києвом. Поетична спадщина В. Самійленка включає ліричні і сатиричні вірші, переклади творів з російської та зарубіжної класики. Високі почуття любові до батьківщини - розкішного, багатого краю, що перебуває в неволі й злиднях, звучать у віршах циклу "Україні", "Веселка". В ряді віршів В. Самійленко торкається традиційної теми ролі митця, мистецтва в суспільному житті ("Пісня", "Елегії", "Орел", "Не вмре поезія"), закликає поета не замикатися в особистих стражданнях, а служити людині і людству. Розкриваючи своє кредо поета, В. Самійленко звертається до прикладу великого Кобзаря, це поезії "На роковини смерті Шевченка", "26 лютого", цикл "Вінок Тарасові Шевченку, 26 лютого" та ін. Роль Т. Шевченка у розвитку української мови поет натхненно розкрив у прекрасній поезії "Українська мова (Пам'яті Т. Г. Шевченка)", що стала широко відомим хрестоматійним твором. Яскраву сторінку поетичної творчості В. Самійленка становить його пейзажна та інтимна лірика (цикл "Весна", "Сонети", "Її в дорогу виряджали" та ін.). "Вечірня пісня" поета, покладена на музику К. Стеценком, стала улюбленою народною піснею. Значне місце у творчості митця посідає його філософська лірика, де звучать роздуми про сенс людського буття, про вічність, плин матерії у часі і просторі, про єдність матеріального і духовного начал. В. Самійленко був блискучим майстром сатири й гумору. Кращі його сатиричні твори "Ельдорадо" (1886), "Як то весело жить на Вкраїні" (1886), "На печі" (1898), "Мудрий кравець" (1905), "Невдячний кінь" (1906). Поезії "Дума-цяця", "Міністерська пісня", "Новий лад" стали яскравими зразками нещадної політичної сатири. Афористичність мови, стислість і точність вислову, куплетна форма окремих поезій надають сатиричним творам виняткової виразності й привабливості. З успіхом виступав В. Самійленко і в жанрі драми, написавши кілька комедій, драматизованих гуморесок: "Драма без горілки" (1895), "Дядькова хвороба" (1896), "У Гайхан-бея" (1897), а також визначну драматичну поему "Чураївна" (1894). Чимало зробив В. Самійленко і як перекладач на українську мову російської і зарубіжної класики - творів О. Пушкіна і В. Жуковського, І. Нікітіна і М. Гоголя, Гомера, П. Бомарше, Ж.-Б. Мольєра, Дж. Байрона, П. Беранже та ін. АВТОБІОГРАФІЧНІ НОТАТКИ І СПОГАДИ NOTICE (нотатка (лат.)) Володимир Самійленко народився 22 січня 1864 року в містечку Сорочинцях Миргородського повіту. Гімназію скінчив у Полтаві і в 1884 році вступив на філологічний відділ Київського університету, де й прослухав повний курс, але державних іспитів не здавав і вийшов з свідоцтвом про "зачет 8 се-местров". (Причиною неохоти держати іспити на диплом було потроху розчарування і нехіть до деяких предметів і стан здоров'я.) Вийшовши з університету і шукаючи посади, потрапив у телеграф, де й прослужив "чиновником V разряда" коло 2 років. З марця 1893р. перенісся до Чернігова на посаду секретаря редакції "Земского сборника", видаваного Земською управою губерніальною. Писати почав рано, вже в 1 кл[асі] гімназії відніс кару за вірші на вчителя. Перші віршовані проби були російські, по-українському став писати, здається, з половини VI класу. Перші вірші надрукував у "Зорі" за 1886 рік (здається, в № 4) - "Переспів", підписаний Й в а н е н к о. Потім печатався в "Зорі" й інших укр[аїнських] виданнях. Крім поезій ліричних і гумористичних, пробував себе й у драматичному роді, хоч з невеликим успіхом ("Чураївна", драм[атична] карт[ина] в V актах, "Дядькова хвороба", комедія в III актах, виставлена вперше в Харкові Кропивницьким, "Химерний батько", жарт у 2 діях (не виставлявся на сцені), "Драма без горілки", жарт (точніше фарс) у одній дії). З перекладів досі надруковано: 1-у пісню Іліади, 10 пісень Дантового пекла. Крім того, переложив комедію Мольєра "Le medecin malgre lui", яку не пущено на сцену і досі не друковано, а тепер кінчаю віршований переклад "Тартюфа". Прозою писав дуже мало і на тому полі ще не можна вияснити його emploi* (* Амплуа, роль, характер заняття, що найбільше відповідає природним здібностям (франк.)). Чи досить цих звісток? Здається, для такого малоплідного письменника, як Самійленко, і не варт більш розписуватися. З УКРАЇНСЬКОГО ЖИТТЯ В КИЄВІ В 80-х РОКАХ XIX СТ. Скінчивши гімназію в Полтаві в 1884 році, я вибрав для університетських студій Київ, хоч мені радили подаватися до Петербурга, де наука була поставлена краще. Але мене не цікавила перевага петербурзьких наукових сил над київськими. Мені здавалося, що наука й тут, і там провадиться більш-менш однаково, а я знав уже тоді добре, що Київ є осередок українського руху, бачив, що ті нечисленні українські книжки, які тоді виходили в світ, друкувалися майже виключно в Києві, чув, що в Києві існують українські гуртки, що там живуть українські письменники й наші вчені, й я рішуче вибрав Київ. Приїхав я в Київ у нещасливий для Київського університету час: саме тоді університет справляв ювілей свого існування, який закінчився студентськими розрухами й замкненням університету на півроку. Вернувшись, отже, в Полтаву, я там перебув до січня, а тоді знову
Loading...

 
 

Цікаве