WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Василь Семенович Стефаник (1871 — 1936) - Реферат

Василь Семенович Стефаник (1871 — 1936) - Реферат


Реферат
Василь Семенович Стефаник (1871 - 1936)
Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871р. в с. Русові (тепер
Снятинського району Івано-Франківської області) в сім'ї заможного селянина.
1883р. Стефаник вступає до польської гімназії в Коломиї, де з четвертого класу
бере участь у роботі гуртка гімназичної молоді. Учасники гуртка вели
громадсько-культурну роботу серед селян (зокрема, організовували читальні).
Стефаник-гімназист починає пробувати сили в літературі. Зі своїх перших творів
Стефаник опублікував без підпису лише один вірш. У співавторстві з Мартовичем
написав два оповідання: "Нечитальник" (1888) та "Лумера" (1889).
У 1890р. Стефаник у зв'язку із звинуваченням в нелегальній громадсько-культурній
роботі змушений був залишити навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій
гімназії. Там він брав участь у громадському житті, став членом таємного гуртка
молоді, особисто познайомився з Франком, з яким потім підтримував дружні
зв'язки.
Після закінчення гімназії (1892) Стефаник вступає на медичний факультет
Краківського університету. Однак, за визнанням письменника, з тією медициною
"вийшло діло без пуття". Замість студіювання медицини він поринає у літературне
і громадське життя Кракова. Тут існувало товариство студентів-українців
"Академічна громада". Більшість студентів, які належали до нього, тягнулися до
радикальної партії. До них приєднався і Стефаник. У студентські роки він
особливо багато читає, пильно стежить за сучасною літературою, зближується з
польськими письменниками.
Стефаник-студент бере активну участь у громадському житті рідного Покуття,
розширює творчі контакти з українськими періодичними виданнями, активізує свою
діяльність як публіцист. Після опублікування в 1890р. першої статті - "Жолудки
наших робітних людей і читальні" - він у 1893 - 1899 рр. пише і друкує в органах
радикальної партії "Народ", "Хлібороб", "Громадський голос" та
"Літературно-науковому віснику" ряд статей: "Віче хлопів мазурських у Кракові",
"Мазурське віче у Ржешові", "Мужики і вистава", "Польські соціалісти як
реставратори Польщі od morza do morza", "Книжка за мужицький харч", "Молоді
попи", "Для дітей", "Поети і інтелігенція".
1896 - 1897 рр. - час особливо напружених шукань Стефаника. Намагання його
відійти від застарілої, як йому здавалося, описово-оповідної манери своїх
попередників на перших порах пов'язувалося з модерністичною
абстрактно-символічною поетикою. У 1896 - 1897 рр. він пише ряд поезій у прозі і
пробує видати їх окремою книжкою під заголовком "З осені". Та підготовлена
книжка не зацікавила видавців, і письменник знищив рукопис. Кілька поезій у
прозі, що лишилися в архівах друзів Стефаника, були опубліковані вже після його
смерті ("Амбіції", "Чарівник", "Ользі присвячую", "У воздухах плавають ліси",
"Городчик до бога ридав", "Вночі" та ін.).
1897р. у чернівецькій газеті "Праця" побачили світ перші реалістичні новели
Стефаника - "Виводили з села", "Лист", "Побожна", "В корчмі", "Стратився", "Синя
книжечка", "Сама-саміська", які привернули увагу літературної громадськості
художньою новизною, глибоким та оригінальним трактуванням тем з життя села.
Проте не всі відразу зрозуміли і сприйняли нову оригінальну манеру Стефаника.
Коли невдовзі письменник надіслав нові новели - "Вечірня година", "З міста
йдучи", "Засідання" - в "Літературно-науковий вісник", то у відповідь дістав
лист-пораду, зміст якого зводився по суті до невизнання манери Стефаника. Це й
викликало появу листа Стефаника від 11 березня 1898р. до "Літературно-наукового
вісника", адресованого фактично О. Маковею. Він являє собою своєрідне
літературне кредо Стефаника, його справді новаторську ідейно-естетичну програму.
Перша збірка новел - "Синя книжечка", яка вийшла у світ 1899р. у Чернівцях,
принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками
найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім І. Франка, були Леся
Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, стала помітною віхою в розвитку
української прози. Автор "Синьої книжечки" звернув на себе увагу насамперед
показом трагедії селянства.
Новели "Катруся" і "Новина" належать до найбільш вражаючих силою художньої
правди творів Стефаника. Вони стоять поряд з такими пізнішими його шедеврами, як
"Кленові листки", "Діточа пригода", "Мати" та ін. Майстерно змальовано в цих
творах трагічні людські долі. Героїчний склад художнього мислення Бетховена,
невід'ємною ознакою якого є вражаюча масштабність почуттів, думок, картин, можна
впізнати в окремих новелах Стефаника ("Сини", "Марія"). У листі до редакції
"Плужанина" від 1 серпня 1927р. Стефаник, заперечуючи трактування його як "поета
загибаючого села", зазначав: "Я писав тому, щоби струни душі нашого селянина так
кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена. Це
мені вдалося, а решта - це література".
У 1900р. вийшла друга збірка Стефаника - "Камінний хрест", яку також було
сприйнято як визначну літературну подію. Для другої збірки Стефаника характерне
посилення громадянського пафосу (завдяки таким творам, як "Камінний хрест",
"Засідання", "Лист", "Підпис"). У другій збірці головне місце займає тема, що
хвилювала письменника протягом усього творчого життя, - одинока старість,
трагедія зайвих ротів у бідних селянських родинах. Цій темі цілком присвячені
твори із "Синьої книжечки" ("Сама-саміська", "Ангел", "Осінь", "Школа"), новели
зі збірок "Камінний хрест" ("Святий вечір", "Діти"), "Дорога" ("Сніп",
"Вістуни", "Озимина"). Цікавить Стефаника вона й у другий період творчості, хоч
уже в іншому плані ("Сини", "Дід Гриць", "Роса", "Межа").
1901р. вийшла в світ третя збірка новел Стефаника - "Дорога", яка становила
новий крок у розвитку його провідних ідейно-художніх принципів. Це наявне у
своєрідній поетичній біографії Стефаника "Дорога" та роком раніше написаній
ліричній сповіді "Confiteor", що в переробленому вигляді була надрукована під
назвою "Моє слово". У збірці переважають новели безсюжетні, лірично-емоційного
плану ("Давнина", "Вістуни", "Май", "Сон", "Озимина", "Злодій", "Палій",
"Кленові листки", "Похорон").
Тема матері і дитини, жертовності материнської, батьківської любові з'являється
в Стефаника у життєвому переплетінні з іншими темами ще в збірці "Синя книжечка"
("Мамин синок", "Катруся", "Новина"). Наявна вона й у збірці "Камінний хрест". У
"Літературно-науковому віснику" за 1900р. український читач відкрив для себе
Стефаникову новелу "Кленові листки", яка стала окрасою збірки "Дорога".
1905р. вийшла в світ четверта збірка письменника - "Моє слово". В ній уперше
була надрукована новела "Суд", яка завершує перший період творчості Стефаника.
У пору імперіалістичної війни і великих соціальних потрясінь, розпаду
Австро-Угорської імперії і народження Радянської країни Стефаник знову береться
за перо новеліста. Почався другий період його творчості, не такий інтенсивний,
як перший, але з чималими здобутками. Хронологічним початком цього періоду можна
вважати новелу "Діточа пригода" (написана восени 1916р., а опублікована на
початку 1917р.).
1916р. Стефаник пише новелу "Марія", яку присвячує пам'яті Франка. За "Марією"
письменник публікує шість новел, які разом із двома названими творами другого
періоду ("Діточа пригода" і "Марія") склали п'яту збірку - "Вона - земля",
видану 1926р.
У 1927 - 1933 рр. Стефаник опублікував ще більше десяти новел.
В останні роки життя Стефаник пише також автобіографічні новели, белетризовані
спогади. До них належать такі твори, як "Нитка", "Браття", "Серце", "Вовчиця",
"Слава йсу", "Людмила", "Каменярі".
У роки перебування Західної України під владою Польщі Стефаник жив майже
безвиїзне в с. Русів, де й писав останні твори у вільну від хліборобської праці
хвилину.
До самої смерті не полишало Стефаника бажання "сказати людям щось таке сильне і
гарне, що такого їм ніхто не сказав ще". І на його долю випало найбільше для
художника щастя - він сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів.
Loading...

 
 

Цікаве