WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дмитро Іванович Донцов невтомний сурмач волі - Реферат

Дмитро Іванович Донцов невтомний сурмач волі - Реферат

опинилася країна" (С.94). Два перших розділи "Підстав..." - це детальний і різноаспектний аналіз світової кризи як вибуху і зіткнення європейської й російської систем. "Ідеал захований у неясній, підсвідомій психіці народу, але твориться зовнішніми чинниками. Виробити його неможливо без правильної оцінки кризи, яку переходимо зі світом" (С.94). При цьому криза щодо даної опозиції розглядається не як окремий історичний момент, але як постійна складова історії, бо вона "не хвилева" (див.С.94).
Визначення колективного ідеалу або національної ідеї подано у 3 розділі. Це - ..."передавані з покоління в покоління погляди на світове завдання нації та її ролю поміж іншими народами.(С.140) Лише свідомість свого ідеалу, на думку Донцову, дає нації ясність цілей та енергію в їх виконанні, можливість акумуляції сил. Він бачить колективний ідеал нації передусім у боротьбі з Росією - авангардом Азії, уособлюючим східний тип абсолютизму (див.: С.142), це - перше, і в плеканні засад західної культури - правової психіки, особистої гідності, творчої самоакції - це друге. "В цій нашій боротьбі проти хаосу на Сході, в обороні - у своїй власній державності й культурі - цілої культури Заходу якраз лежить українська національна ідея, що мусить бути підставою нашоїцілої політичної програми." Донцов представляє Україну як перший етап універсальної програми Росії - експансії на Захід. Боротьбу з українським панством у ХVIII ст., з українською церквою у ХIХ ст., з українським селянством у ХХ ст. продовжує боротьба з польськими панами у 1832 і 1861 р., з польською церквою за Миколи ІІ, а далі з європейським соціалізмом і синдикалізмом. Основні чинники в Україні та Європі, готові об'єднатися для підтримки Росії - ті, що живуть егалітарними ідеалами і за їх здійснення дають себе ужити проти більш розвинених верств. Темне селянство проти української шляхти у ХVIII ст., "дєревенскую бєдноту" проти політично свідомого класу українського селянства по революції 1917 р. Тобто голота, люмпени є силою, на яку спрямовує Москва агітацію для кінцевої мети - деморалізації західної суспільності та її розкладу, що є передумовою російського панування в Європі. Експансію Росії західне слов'янство конкретно відчуло з другої половини ХIХ ст. Раніше, коли Україна виборювала незалежність, у ХVII - ХVIII ст., вона водночас стримувала цей ідейний російський похід на Захід, і в цьому, підкреслює Донцов, її заслуга.
Повернути собі статус активного чинника міжнародної політики можна, за Донцовим, лише за таких умов, коли "воля стати політичною нацією реалізується як найвищий закон, і практичні політики вміють зібрати сили, здатні цю волю зреалізувати". Для цього, за Донцовим, необхідно розвивати в суспільстві почуття національного егоїзму. Національний егоїзм у його трактуванні є альтернативою романтизму як схильності до космополітичних універсальних гасел, котрі роблять націю нездатною до дії, "бранкою протинаціональних ідеалів". Найважливіші з космополітичних ідей - це федералізм, пацифізм, інтернаціональний соціалізм. Критику цих понять дає Донцов у третьому розділі роботи.
Завдання ІV розділу формулюються у віднайденні комплексу політичних ідей і понять нації, які виходили б з її історії та економіки й актуалізували традиції предків у самосвідомості сучасної генерації. Найголовнішою метою внутрішньої політики визначається створення не тільки культурної, але і політичної нації. "Нація культурна, - пише Донцов, - що не має власних політичних ідей, мусить жити чужими, звичайно, перекладеними, чужим політичним ідеалом. Вся її культура, що не виходить поза рамки примітивного, стає перекладом із чужого. Національна психіка вироджується в скалічення. Нація перестає бути повним організмом, вона робиться сектою, як жиди або "старообрядці". Роздвоєна психіка одиниці, що має нещастя належати до такої нації, шукала повноти змісту і у своїх безуспішних змаганнях кінчала або донкіхотством, як Містраль, або божевіллям, як Гоголь." У роботі проводиться чіткий водорозділ між двома типами мистецтва і літератури: перший базується на космополітичних цінностях і характеризується байдужістю до проблем нації, її перспектив, і другий, навпаки, є суголосним її інтересам і сприяє структуризації публічного життя згідно національному ідеалу, який цей митець сповідує. Отже, категоричним імперативом внутрішньої політики Донцов вважає "ніколи не забувати, що головною ціллю є національно-державний, а не національно-культурний ідеал."
В цьому плані відповідність внутрішньої зовнішній політиці сепаратизму досягається у процесі вестернізації нації: плекання всіх живих ще в народній психіці традицій та інституцій Заходу, котрі колись зробили з українців націю й із занепадом яких українці стали народом. Загальні риси західноєвропейського ідеалу - це визнання вартості індивідуальності, особисте зусилля, егоїзм в суспільній праці - по-перше, засади організованого колективу і самоакції - по друге, енергійна оборона національним колективом своїх прав назовні - по-третє, негація російських ідеалів орди (охлократії або деспотизму), уярмлення одиниці й космополітизму." (с.168 ) Отже внутрішня політика мала би розвиватися на принципах демократії, коли розуміти під цим поняттям "економічну й політичну самодіяльність, оперту на свободі одиниці" (с.169).
Другою засадою внутрішньої політики (перша - політичність нації) Донцов називає "примат зовнішньої політики над внутрішньою". "Всі напрямки та цілі політики внутрішньої мусять оцінюватися за тим, чи вони сприяють устояти нації у тій війні всіх проти всіх, котра панує в міжнародному житті, чи ні? Внутрішні реформи, урядження, принципи, що захитують незалежність нації назовні, муситься без жалю викидати на смітник історії. І навпаки, ідеї та принципи, якими б кепськими вони не видавались засліпленим доктринерам, ...треба із залізною енергією провадити в життя всередині держави, коли цього вимагає інстинкт самоохорони нації ..."(С.166). У цьому контексті Донцов справедливо називає демагогами, кретинами, фанатиками, папугами, шкідниками і свідомими провокаторами, в цілому - "загальнонебезпечними ідіотами" тих, котрі навіть у добі, коли йдеться про життя нації, коли всі її сили треба зосередити в одній руці, підпорядкувати одній волі, - домагаються "привернення конституційного режиму", "свободи преси", вимовляють завчені слова про свободу, рівність і братерство". Актуальним для двадцятих - сорокових років і таким, що дискутується сьогодні є твердження Донцова про те, що "Із принципу політичної нації випливає недопустимість ніяких інших, що претендували б на вищість над ним, над принципом політичної непідлеглости. В ім'я цієї засади відкидається, по-перше, примат територіяльного з'єднання всіх частин нації. Бо лише коли хоч в невеликій частині народу жевріє ідея незалежності, коли хоч частина народу має змогу
Loading...

 
 

Цікаве