WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дмитро Іванович Донцов невтомний сурмач волі - Реферат

Дмитро Іванович Донцов невтомний сурмач волі - Реферат

слугують за об'єкт наукового аналізу, і в такій якості є прооперованими за усіма можливими політико-соціологічними категоріями. Ми ж спробуємо зосередити своє дослідження в полі філософської спадщини д-ра Д.Донцова, що зумовлено певними ретроспективним та перспективним резонами: 1) поруч із В'ячеславом ЛипинськимДмитро Донцов першим в українській політико-правовій думці підняв до того спорадичні елітистські ідеї до рівня цілісної теорії, синтезувавши вітчизняні доробки із західними концепціями.
2) Його психологічно-волюнтаристичний підхід в теорії еліт спромігся перейти із розряду теорії в принцип національної політичної практики в 30-50 роки ХХ століття.
3) З огляду на глобалізацію поширення різного ґатунку "західних" та "східних" концептів політичного процесу, актуальним виглядає дослідження та впровадження в суспільне життя механізмів, що ґрунтуються на власних традиціях соціоорганізації.
Проблематику елітизму Дмитро Донцов розглядав у своїх працях "Модерне москофільство", "Націоналізм", "З приводу одної єресі", "Сучасне положення нації і наші завдання", "Підстави нашої політики", "Політика принципіяльна і опортуністична", "Дух нашої давнини", "Орден - не партія", "Початки "загравістів" і платформа націоналістичного руху" та в інших.
За змістом доктринальних пошуків його теорію еліт умовно можна розбити на три блоки: критика псевдоеліти "масового суспільства" як радикальна негація сучасного йому суспільства, яке змушує дати обґрунтування нової еліти; визначення і характеристика статусу позитивної провідної верстви; організація національної еліти. Зазначені блоки не є якоюсь окремішністю, але їх розумове абстрагування дозволить нам найбільш повно осягнути сенс донцовської ідеї.
І. Критика псевдоеліти "масового суспільства".
Початок ХХ століття разом із соціальними та національними вибухами, радикальними змінами карти Європи, зламав та дестабілізував свідомість пересічного європейця. Епоха "Бунту мас", яка раніше охоплювала відносно нетривалі періоди, тепер стала єдино пануючою в часі. Маса виявилася залишеною сама по собі; це кількість, відірвана від звичних норм. Некерований творчий потенціал природно втілюється в саморуйнацію. Цивілізація в екстремумі - рвучкі хитання вбік є лише шляхом назад. "Простий ум, знаючи, що він простий, осмілюється проголошувати своє право на простацтво і, де хоче, накидає його", - так окреслював сучасний йому стан Х. Ортега-і-Гасет. Але це одна сторона медалі, інша, - порушується рятівна рівновага, людина зривається, шукає захисний панцир, але інстинктивна захисна реакція спрацьовує на пошук ворога, й індивід психологічно налаштований сприймати все, що завгодно.
Вирішення такої хвороби відоме: є матеріал, який або знищить себе, або дочекається на свого творця. Опанування збудженого потенціалу суспільства руйнує старі цивілізації і натомість творить нові. Критичний момент вимагає радикальних рішень, а тому для теоретиків національного елітизму є очевидною необхідність запровадження диктатури як засобу подолання кризи: "… нещасний той народ, що не схоче чи не зуміє в такі моменти огорнутися … поривом єдності під проводом найкращих!" (М.Сціборський).
Європа так і вирішила власну проблему - шляхом встановлення національних диктатур. Старі європейські демократії не лишилися осторонь: ІІ Світова війна зумовила свої авторитарні корективи політичного устрою.
На цьому європейському фоні українське суспільство не спромоглося вирішити жодного із завдань, поставлених часом: ані витворити власну творчу еліту, і внаслідок браку останньої, відновити державність.
Причиною такого стану Д.Донцов бачить в орієнтаційних проблемах тогочасної демократичної еліти: замість консолідації нації у досягненні власної величі вона сама питала ради в народу що будувати, і якщо державу, то яку: "Тому, коли ці народолюбці твердили, що не мав державницького інстинкту наш народ у цілості, … що це не лежало в його натурі, - то в тім було стільки правди, що не лежало це в натурі їх власній, в натурі підвладної верстви, якої нащадками умовими і духовими вважала себе інтелігенція".
Закоханість в людину з усіма її вадами та недоліками, об'єктивно опускало цю квазі-еліту до рівня пересічності та позування себе в якості такої: "…замість прив'язаності до своєї віри - байдужість до неї, коли не ворожість або лише формальну релігійність. Замість відданості отчизні - боротьба з "шовінізмом", інтернаціоналізм і космополітизм всяких відтінків... Замість войовничого духу - пацифізм і бажання пристосуватися до всякої сили. Замість гордості й непокірливості - згідливість, потульність і крутійство. Замість плямування зла - трусливе потурання йому, замість любови речей великих - любов до людини з усіма її слабостями, т.зв. гуманність. Замість гордого спокою в нещастю - плебейський ексгібіціонізм, виставлювання на показ своєї "біди", й нарікання, щоб збудити милосердя. Замість невміння просити "опори у чужого" - запобігання його ласки, братання з ним…".
Провід найовечніших з овець неминуче довів свою паству до прірви, оскільки "не маючи в собі комбативності (до питання "Як"), ні власного формуючого ідеалу (до питання "Що"), ні претенсії творити з себе формуючу касту суспільності (до питання "Хто"), не могли вони стати ковалями нової супільності на базі куняючих в масі історичних традицій".
Відповідь на питання "Хто", "Що" та "Як" є предметом розгляду наступних блоків теорії еліт Дмитра Донцова.
ІІ. Провідна верства.
Психологічно-волюнтаристичний підхід Донцова до розуміння еліти наріжно протиставляється її ліберальному розумінню: в еліту не можна обиратись, місце в ній не можна і купити, - нею можна лише стати. Як зазначає сам автор, "Базою творення цієї верстви є для мене не мітичний "демос", не маса (демократія), ані та чи інша кляса ("клясократія"), партійно-політична програма (націократія, монопартія), лише - каста "луччих людей", як каста, оперта на чужій всім згаданим течіям засаді суворого добору й чистки, на засаді персональної моральної якості".
Донцов визначає три базові психологічні риси провідної верстви: "по-перше, шляхетний порив формотворця, задивленого лише в одну мету, створення свого задуму, втілення його в реальну форму… По-друге, - прикметою володарської душі є власне мати оту концепцію форми, яку має втілити в речі, як казав Сковорода - "плян" речі… По-третє - … є "тверді руки", сила, що утинає матерію й не вагається підчиняти її ворохобні тенденції своєму задумові і своєму пориванню". Услід за Платоном та Цицероном автор окреслює їх як шляхетність, мудрість та мужність.
Шляхетність - це бажання бути творцем, цитуючи Олену Телігу "стати батьками майбутнього своєї нації". Д-р Донцов виокремлює основні напрямні творчого духу: відчуття своєї національної окремішності, як від інших національних
Loading...

 
 

Цікаве