WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дмитро Іванович Донцов невтомний сурмач волі - Реферат

Дмитро Іванович Донцов невтомний сурмач волі - Реферат

розбійників, а до шляхетних, не до сліпих і дурних, а до мудрих і зрячих, не до слабих і трусів, а до мужніх. До тих, які покликані створити нову касту "луччихлюдей" - єдиний маяк у божевільному хаосі нинішнього дня". Цими словами закінчується авторська передмова до книги, яка продовжує і поширює ідеї "Націоналізму".
По закінченні війни з великими труднощами дістається Д.Донцов до Парижа, але й там було небезпечно. В 1946 році від'їздить до Лондона, редагує там газету "Український клич". Потім переїздить до США, Канади, де й залишається.
За кордоном перевидають його попередні праці, а також з'являється низка нових творів та збірок, як-от: "Хрестом і Мечем", "За який про-від?", "Росія чи Европа", "Рік 1918. Київ", "Кардинал Мерсіє - слуга Бога і нації", "Незримі скрижалі "Кобзаря", "Клич доби", "Московська отрута", "Дві літератури нашої доби". "Правда прадідів великих", "Туга за героїчним", "За яку революцію", "Заповіт Шевченка" та багато інших. Також друкуються статті Донцова в популярних часописах "Шлях перемоги", "Гомін України", "Визвольний шлях", "Вісник ООЧСУ", "Америка" тощо.
Помер д-р Донцов 30 березня 1973 року в Канаді. Похований в Америці на українському кладовищі в Бавнд-Брук. До кінця життя свого свято вірив у день постання Самостійної Соборної Української Держави.
Донцов повертається в Україну в своїх безсмертних творах: він, "невтомний сурмач волі" і сьогодні в боротьбі. У перших лавах.
Віктор РОГ
Роль і завдання провідної верстви в творчості
Д. Донцова.
(Тези)
Націоналізм як світоглядно-ідеологічний феномен є відображенням світоглядних установок певних соціальних груп, що проявляється в усвідомленні певної соціальної спільноти як тотальної цілісності і протиставлення цієї цілісності іншим подібним їй за формою соціальним цілісностям. Український націоналізм як своєрідний соціокультурний паросток у древі націоналістичної ідеології є віддзеркаленням всього політико-історичного шляху українства у всьому багатоманітті його проявів.
Д.Донцов є яскравим представником української школи націоналістичної ідеології, пройшовши світоглядний генезис від мислителя соціалістичної орієнтації до мислителя з чітко окресленою націоналістичною орієнтацією з атрибутом у формі якісної негації лівих ідеологій. Його світоглядна позиція є аперцептивним виразом певних соціальних груп, що прагнули до незалежності України, незважаючи на засоби, якими ця незалежність буде досягнута.
При побудові концептуального каркасу теорії провідної верстви Д.Донцовим були використані праці італійських соціологів, якi розробляли теорію "елітаризму" (Г.Моска, В.Парето, Н.Міхельс). Позитив Донцова як мислителя в тому, що він зміг пройти вульгарне тлумачення концепцій даних діячів, спромігшись переробити даний конструкт під українські реалії, сформувавши якісну теорію української національної еліти.
На думку мислителя, саме зрада національної еліти є однією з детермінант, що привели до встановлення чужоземної влади в Україні. Причинами, що привели до даної констеляції, Д.Донцов вважає заміну войовничого елементу національної еліти "пасивною" інтелігенцією "драгоманівського" типу, партикулярний меркантилізм української національної еліти, нездатність синхронізувати свої сили тощо…
Д.Донцов малює контрастний портрет представника української національної еліти, що складається з так званої теорії "трьох рис" (мудрість, мужність, благородство). Мислитель вважає їх атрибутивними для процесу формування молодого покоління української національної еліти.
Акцентування філософом на архаїзмі та традиціоналізмі як важливих складових ланок концепції національної еліти Д.Донцова. Мислитель звертається до історичної минувшини українського народу (Київська Русь, Україна за часів Богдана Хмельницького) як величними прикладами соціальної активності української національної еліти.
Донцов підкреслює роль міста Києва як потужного імпринта до відродження української національної еліти. Мислитель акцентує увагу на історичній минувшині Києва як базисі того, на чому зможе бути побудований якісно новий конструкт української національної ідеї.
При аналізі творчої спадщини Д.Донцова не можна не відмітити деяку подібність концепцій Д.Донцова та видатного українського консерватора-монархіста В'ячеслава Липинського. Деякі дослідники творів Донцова схиляються до думки, що Донцов запозичив певні концептуальні моменти у Липинського, оскільки їхні теорії провідної верстви досить подібні.
Наголошування мислителем на окцидентальному виборі українства, на русі до західних соціальних моделей, та ксенофобія до концептуального Сходу (Росії зокрема). Донцов вважає Україну географічним центром Європи, що повинна служити буфером між Росією та Заходом.
Актуальність ідей Д.Донцова у формуванні нової хвилі національної еліти в дусі національних традицій. Звернення до творів Донцова як концептуального каркасу при побудові української модерної націоналістичної ідеології.
Штогрин Д., м. Івано-Франківськ
Теорія еліт в працях Дмитра Донцова
Людина завжди шукала. Питань було багато, але певно, що в основі завжди був пошук свого ego, і як наслідок, - пошук свого місця під сонцем. Прагнення самоорганізації, - інстинкт, набутий з епохи первісної зграї, перетворився на домінуючу ознаку людства. Тепер питання поставало в іншій площині: якою має бути ця самоорганізація? Пошук ідеального суспільства не обминув жодної філософської школи від давнини до сьогодення; і кожен шукав своє визначення ідеалу. Від часів Гесіода людство виробило певні моделі міфоутопічного світогляду, тепер, зрештою, можна зайнятися і розглядом деяких з них.
Втім, ще Борхесом сказано, що люди народжуються на світ послідовниками або Аристотеля, або Платона; крізь час і простір змінюються імена, обличчя, люди, але не супротивники.
Однією з таких дихотомій, що позначила власною внутрішньою боротьбою усю історію людської цивілізації, виступала і виступає ідея егалітаризму /елітарності .
Обидві концепції були зароджені в хащах Академія та Лікея Стародавньої Греції, і в подальшому, із перемінним успіхом, давалися взнаки навколишньому середовищу: перша, спровокувавши епоху революцій ХVІ-ХІХ століть, на перетині із марксизмом явило комуністичні режими, з'єднавшись із лібералізмом породило досучасно визначальну в світі ліберальну демократію; друга у формі спадкового аристократизму була прапором феодалізму, пізніше відродилась у тоталітарних консервативно-революційних рухах, та в епоху глобального постмодернізму конвергуючись із лібералізмом, постає у вигляді бюрократизму та олігархізації.
Врешті-решт, обидві концепції вже давно

 
 

Цікаве

Загрузка...