WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дмитро Іванович Донцов невтомний сурмач волі - Реферат

Дмитро Іванович Донцов невтомний сурмач волі - Реферат

дефектні, гіперсентиментальні і безвольні типи.
В V розділі Донцов виводить генеалогію духовного каліцтва українського інтелігента, а в VI-му аналізує в цьому контексті діяльність керівників УНР, гетьманату й Директорії.
Нація (у ХIХ ст.) була ампутована, позбавлена більшої частини своїх вищих класів. Інтелігенція хворіла на духовне каліцтво, будучи - в найвищих проявах свого інтелектуального життя - змосковщeною до невпізнання, - зазначає Донцов. Обидва факти склалися в дивну гермафрoдитську анархістську психіку українського інтелігента. Належачи до "мужицької нації", він скоро почав ідентифікувати націю з класом. Це зачалося ще від "старих", котрі ні слова не вміли оповісти ні про чудові палаци Розумовського, ні про бібліотеку Самойловича, ні про Батурин, ні про Глухів, ні про їх панів, котрим стільки завдячує матеріальна й духовна культура України і котрі скоріше нагадували (...) вічно п'яних дурників, як їх малює Мордовцев або Костомаров. Це почалося від "старих", що робили разом з російськими істориками з Виговського - Ляха, із Мазепи - "реакціонера", що поминали мовчанкою конституцію Орлика і незалежницькі змагання українського панства за Катерини; що знали Котляревського - веселого оповідача і не знали Котляревського - члена національно-патріотичної організації; що цілий історичний ідеал народу хотіли представити у вигляді якоїсь колосальної "демократичної" та "антибуржуазної" махновщини. Із Шевченка офіційне українство викидало все, що "не гармоніювало з "демократичним ідеалом". Найглибші акорди його поезії, в котрих дзвеніли мелодії стародавньої традиції та пориву донаціональної боротьби не знайшли жодного відгомону в нашій інтелігенції." (С.181)
Якщо в українофільській публіцистиці ХІХ - поч. ХХ ст. наша шляхта і гетьмани вимальовувалися пияками і сибаритами, а Шевченко - співцем "вишневого садку" і "ласк дівочих", в радянській критиці його зображували співцем знедолених і невільних, то в часи Незалежності про Шевченка дозволяють собі писати як про вурдалаку, і це не має жодних наслідків, так само, як Лесю Українку й Ольгу Кобилянську представляють лесбіянками, а Франка - сифілітиком, і це якщо викликає реакцію, то дуже мляву і нудну, яка ще більше розпалює хворобливу потребу в епатажності окремих науковців і критиків нашого часу.
Створення позитивних ідеалів в художній історичній літературі, відповідних сучасним стильовим вимогам, - завдання складніше, бо потребує від авторів, крім таланту, ґрунтовної академічної підготовки й уміння масштабно й, головне, конструктивно мислити. Представникам української культури треба дуже багато над собою працювати, щоб завоювати читача і звільнити його з полону російської культури.
Окремою силою революційних часів, активною і заангажованою різними угрупуваннями ліберального й соціал-демократичного напрямків, була російська міська інтелігенція. Як тоді, так і сьогодні, ця інтелігенція стоїть на позиціях федерації з Росією і доволі скептично ставиться до національного ідеалу українців.
Нарешті, була в революції і сила, морально, інтелектуально здатна вести народ за собою, "активно, із зброєю в руках, віддаватися праці здійснення національної цілі."(С.181), Але таких інтелектуалів, вольових і яскравих особистостей, як сам Дмитро Донцов, Микола Міхновський, Євген Коновалець, Євген Маланюк, була в тій революції меншість, а в сьогоднішньому українському політикумі я, наприклад, їх зовсім не бачу. Тоді, як людей, ворожих національним ідеалам державності, які опинилися на посадах, репрезентуючих державу в часи революції, їм присвячує шостий розділ своєї праці Донцов, вони і сьогодні залишаються на тих же місцях. Це - "...різного роду парвеню, що принесли із собою всі ...сторони цієї симпатичної породи людей: неперебірливість у засобах, кар'єрництво, зарозумілість "случайних людєй", манери скоробагатьків і почуття гідності "з Івана пана" (С.197) "Кожний з них, - пише він далі, - міг докладно довести, чому для робітництва потрібно вісім годин праці, але як практично перевести цю реформу, щоб не потерпіла видатність продукції, - не знав ніхто. Що вся земля мусить відійти до "народу" - знали, але як це зробити, щоб не зійшло нанівець ціле земельне господарство і пов'язаний з ним промисел - не мали найменшого поняття. (...) Усі могли дати моментальну й нехибну відповідь про те, що, де, коли і як треба руйнувати, але нікому не був ясний проект будови. Не було також її плану." (С.198) Не має ні проекту будови, ні його плану і сьогодні. Що ми таке будуємо - незрозуміло ні вищим керівникам держави, про що вони говорять перед широкою аудиторією, ні патріотичним колам, які за дванадцять років не спромоглися створити стратегічну модель майбутньої України, яку крок за кроком слід було би реалізовувати вже зараз. А без такої моделі й плану, якими б палкими патріотами ми не були, прийшовши до влади, ми би її не втримали і цим здискредитували перед нащадками власні декларації про любов і відданість своїй Вітчизні.
Говорячи про стиль Донцова, я хотіла б зауважити таку річ. Певне, що жорсткість, імперативність, динамізм думки, по-перше, в'їдлива іронія у характеристиках діячів доби революції, по-друге, різали вухо багатьом поетичним душам у політиці. І на Донцова багато хто ображався, закидаючи йому тенденційність і однозначність. Хоч насправді те, що представлялося як однозначність, було нічим іншим, як здатністю чітко визначати й формулювати головне. Цю манеру вислову думки було розвинено представниками празької школи і передусім Євгеном Маланюком. Форма і зміст у їхніх творах гармонізовані. Тоді як у подальшому і в наш час, читаючи праці авторів, які стоять на націоналістичних позиціях, помічаєш, що Донцов сприймається поверхово, і при цьому імперативний тон і палка декларативність виглядають смішно, висвітлюючи примітивність думки і малоосвіченість авторів і формуючи в такий спосіб у суспільній опінії несерйозне ставлення до націоналістів.
Мені здається, що прагнучи перебрати на себе провід державою, ми, націоналісти, мали би набагато більше працювати кожен над станом свого інтелекту, вивчаючи, зокрема, спосіб мислення Донцова, його метод і підходи до аналізу історичної реальності, проблем нації й держави.
Ольга Різниченко, м.Харків
Література:
1. Горак Г.І. Філософія: Курс лекцій. - К., 1998.
2. Донцов Д. Дороговказ Григорія Сковороди нашій сучасності. - К., 2000.
3. Донцов Д. Дух нашої давнини. - Дрогобич, 1991.
4. Орлик Максим. Ідея і чин України. - К., 2001.
5. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. - К., 1998.
6. Стецько Я. Українська визвольна концепція. - Т. 2. - Львів, 1987.
7. Харахаш Б. Iдея нації у творчості Дмитра Донцова // Українські проблеми. - № 1. 1998. - С. 128-140.
Loading...

 
 

Цікаве