WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Василь Стус (1938 — 1985) (науковий реферат) - Реферат

Василь Стус (1938 — 1985) (науковий реферат) - Реферат

старих манер, чи явище з ними рівнобіжне). Так чи так, вони заслуговують на читачеву увагу й на нашу тут хоч коротку заввагу. Ось передусім їх перелік: "Будинок той...", "Недовідомі закипають грози", "Горить сосна...", "Лискучі рури...", "Ту келію, котра над морем", "Вже вечір тіні склав...", "Чотири вітри...", "Тебе я все підносив...", "Ти тінь...", "Той спогад...", "Вся сцена полетіла...", "Як добре сіятись під небом". Було б спокусливо піддати аналізі кожний з цих віршів зокрема, але на це нема тут місця, та й читач виграє, коли лишити його з цими поезіями сам на сам. Бо герметичні поезії, як музика (хоч їхній ефект передусім не музичний, а семантичний), не повідомляють ні про яку подію, не оповідають жадної історії, вони діють співгрою нюансів значень, і враження від них не повинно розкриватися до логічного кінця, а радше впливати різними можливостями, закладеними в вірші. Тож втручання критика тут може легко означати накидання певної концепції, яка аж ніяк не обов'язкова, яка постає у взаємодії авторського тексту з читачевою здатністю реагувати часто по-різному, як різні струни не однаково відповідають на порив вітру. Спинюся, одначе, на двох-трьох поезіях, не для того, щоб пропонувати щось загальнообов'язкове, а тільки щоб указати на одне бачення, на один спосіб сприймати. Читач, отже, заохочується до інших інтерпретацій. Герметичність може бути різної сили й концентрації. Власне, на межі герметичности й відкритости одній конкретній інтерпретації лежать такі поезії, як - Ти тінь, ти притінь, смерк, і довгий гуд, і зелень бань, і золото горішнє, мертвіше тліну. Ти бажання грішне - пірнути в темінь вікових огуд, із хуторів, із виселків і сіл ти, безголова дорога потворо, гориш в віках, немов болід, як Тора. Горіти-бо - то вічний твій приділ. Всеспалення. Твоє автодафе - перепочинок перед пізнім святом, як ворога назвешся рідним братом і смерк розсуне лірою Орфей. Тут перше враження герметичности породжується тільки переходами до різних шарів лексики - архітектурної, любовної (бажання грішне), горіння в різних значеннях, від світлового до самоспалювального, несподіваним ніби переходом до музики (ліра Орфея). У цілому, одначе, герметичність легко усувається, якщо під "ти" підставити поняття України, як її бачить Стус - у пейзажі, в конденсації історії, України як реальности і як ідеї. І Орфей, що має усунути смерк лірою, тоді легко визначається як поезія і поет, як носій національної духовности. Справді герметичним цьому читачеві видається вірш другий - Будинок той, котрого жаль будив чи на який острішком зойку п'явся таємний острах, млосно прихилявся до сніжних спантеличених грунтів і віддавався часу течії, довірившись його бентежній хвилі. Шукав опорятунку у знесиллі і наслухав насторчені гаї, що скрадно назирці горою брались. Кульгавих сосон скорчена рука до нього доторкнутися вагалась, немов до пранцюватого. Із косм осінніх хмар суха летіла мжичка, щоб поріднити вголос суголос лісів, чия розрада невеличка могла зарятувати од погроз. Звісно, вірш цей можна читати просто як осінній пейзаж - будинок, ліс навколо, мжичка. Але наполегливе впровадження абстрактного словника, переважно в одному ключі похмурости й одчаю - жаль, острах, млосно, спантеличений, знесилля, погрози... - робить таке розуміння неприйнятно поверховим. Може, хтось із читачів підставить у цю образність якийсь дуже конкретний образ, ба навіть події. Думаю одначе, що таке підставлення збіднюватиме поезію, як збіднює музику шукання за нею якихось програмових дій і подій. Суть герметичної поезії в тому, що вона викликає асоціяції й переживання, які при всій їхній виразності не вкладаються в однозначне логічне окреслення. Найгірше, що можна зробити з герметичним твором, - розгадувати його як ребус, як зашифровану вістку. Їхнє спрямовання, їхня суть полягає в мерехтінні нерозшифрованого й непідлеглого розшифруванням. А втім, як хочеш, читачу! Подібний коментар був би доречний до вірша "Той спогад: вечір, вітер і печаль", надто довгого, щоб його тут виписувати. У рамках вечірнього інтер'єру, освітленого вогнем свічі, знаходимо лексику еротики, приречености, чару. Це може бути засланчий спогад про любовне переживання, але знов чи треба шукати однозначного розв'язання? Чи не краще віддатися тим хвилям асоціяцій, які водили рукою автора? Адже техніка писання таких поезій напевне не полягала в тому, що поет брав виразний епізод своєї біографії й зашифровував його в незрозуміле. Відтворення світу тут комплексне і асоціятивне, і так треба цей вірш читати. До речі, важливий деталь. Для герметичних поезій Стуса характеристичний початок займенником: "Ти тінь, ти притінь...", "Будинок той, котрого жаль будив", "Той спогад: вечір, вітер...". Це не випадково. Займенник звичайно відсилає до вже сказаного, названого, обом учасникам розмови відомого. Вживши на початку займенника, автор, певна річ, обманює читача. Читач не брав участи в тому діялозі, не був у тому будинку, не несе в душі того спогаду. Але це омана, за яку можна бути вдячним. Автор-бо вбирає читача в те, про що пише, робить його співучасником авторського світобачення й настрою. Ще одна причина, щоб не намагатися "розгадувати" ці вірші. Нащо ж такі намагання, коли читач не поза віршем, а в ньому? Щоб навчитися плавати, треба на секунду віддатися воді, щоб навчитися ходити, треба довіритися просторові, не чіпляючися за материну спідницю чи за ніжку стола. Так і з герметичними віршами. В них треба ввійти. Літературні впливи! Звичайно, вони наявні в Стуса, як у кожного поета, великого й малого. Є рядок, подібний до Тичини. Концепція України, як уже згадувано, має деякі спільні риси з Маланюковою (не знаємо, випадкові збіги чи наслідування). Звукова організація, як теж уже згадувано, виказує знайомство з Борисом Пастернаком. Інтонації Миколи Зерова слідні в поезії "Пахтять кульбаби..." і, меншою мірою, "Про що тобі я зможу повісти". Вірш "У небі зорі..." виявляє спорідненість настрою з "Выхожу один я на дорогу" Михайла Лермонтова (до речі, улюблений вірш Шевченка). Але все це подібності в одному елементі поезії, там у мові, там у ритмі, таму настрої. Ні одна з цих поезій не копіює твору старшого автора як цілість. Усе це досить чистий Стус у його самостійності і оригінальності. Через те, що Стус робив переклади з Рільке, говорилося про вплив німецького поета на українського. Хейфец говорить про те, що "з європейських поетів Василь знав "від дошки до дошки" свого улюбленого Рільке". Марко Царинник інформує, що Стус Рільке "інтенсивно перекладав", і далі шукає рис подібности до Рільке в оригінальних творах Стуса. Мені невідомо, як багато Стус переклав з Рільке. "Свіча в свічаді" містить три переклади з "Орфеєвих сонетів" пізнього Рільке. Особисто я ладен убачати спільність з Рільке хіба в тому, що обидва поети шукають образу почувань і станів людини в їхньому ставанні, а не в їхній завершеності. У "Палімпсестах" конкретні елементи рількеанства знаходжу лише в невеликій групі поезій ("Вечір. Падає напруго", "Ніч осідала...", "Упали роси...", "Не поспішай...", "Весняний вечір...", "Задосить: перестань і
Loading...

 
 

Цікаве