WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Василь Стус (1938 — 1985) (науковий реферат) - Реферат

Василь Стус (1938 — 1985) (науковий реферат) - Реферат

на твій уважніший пригляд. Телевежа - це центр промивання мозків, це знаряддя поневолення індивідуального в людині, її знеособлення. Звідси блимання світла, червоного світла на верхівці вежі стає символом знелюднення людини. Телевежа ширить лиха, і недурно тут з'являється образ набризків, червоних набризків, - може, кривавих. Чи може поет протистояти цьому, як досі зміг? Зміг, ще раз, саме через те, що здійснив самовороття, самособоюнаповнення? (Звичайно, уніформовані зарізяки побачать у цьому антирадянську пропаганду й ширення інформації, шкідливої для держави. Але будьмо справедливі: тут є не тільки це. Бо такою самою мірою ці рядки, ця система поглядів і почувань антинімецька, антифранцузька, антиамериканська. А водночас безпосередньо вона не загрожує жадній державній системі, як погляди Сковороди не підривали існування Російської імперії. Бо мова тут про вільну людину, внутрішньо вільну, внутрішньо визволену в самознайденні). Тепер, коли ми, здається, знайшли головні ключі (але не всі, далеко не всі!) до святого святих, до серця Стусової поезії, - зосередження на ставанні, а не на стані, рух в середину себе самого, цілковита внутрішня неспромога компромісу з тим, що нищить особу і головну фортецю особисто-святого - націю, ми можемо легше зрозуміти ще деякі риси поетової творчости, деякі вже згадані, деякі, що з'являться тут далі. До перших належить - уже згадувана - обмеженість тематично-описових мотивів. Більше багатство зовнішнього тільки шкодило б панівному характерові Стусової поезії. Натомість дуже досконало відповідає цьому характерові властивість Стусових поетичних образів переходити один в один. Найелементарніше - метафоричне ототожнення гулагівсько-засланської мережі КҐБ з сучасним світом - Довкола сопки і горби, каміння, золото і кості. Гей, земляки, заходьте в гості, піддані спільної доби. Перші два рядки не лишають сумніву, що це колимський краєвид. Другі два ведуть до доби, чиїм найдосконалішим утіленням є Колима. Не знати, чи ці земляки - інші засланці, старі прибульці чи, може, навіть кагебісти. При останньому тлумаченні образ був би особливо загострений. Але поет не хоче ставити крапок над і. Складніші, іраціональніші, містичніші, витонченіші інші ряди ототожнень-розрізнень: поет і дружина, що, відокремлені тисячами кілометрів і стосами заборон, заходять одне за одне в снах - сни в житті засланця-в'язня - частина його біографії, а в поезії - брама в іншу реальність, де я - я і не я, ти - ти і не ти, а якоюсь гранню і я; поет і світ, де обоє стають тільки тінями ("Сто тіней. В полі, синьому, як льон") і межа між ними змивається, - Світ уже не світ. Ти уже не ти. Стус свідомий цієї властивости свого світобачення. Він пише: Все в подобах. Світ, у котрому виросла душа, зінакшав. Але ці подоби не походять з символістичної поезії, з Бодлерових Fleurs du mal. Радше це своєрідне антропоцентрично-пантеїстичне усвідомлення єдности світу. Особа в Стуса неповторна, і її духове життя не збігається з життям інших, але вона відкрита іншим людям і космосові. У світлі цих спостережень і міркувань цікаво ще раз поглянути на один з панівних у Стуса образів - образ України. У дусі шевченківсько-романтичної традиції Україна це рай, але рай сплюндрований. Звідси образ України протистоїть образам тюрми-Колими, доповнює їх і - через факт сплюндрованости - зливається з ними. Мовчазна передумова використання образу України в поезіях "Палімпсестів" є те, що виповнення цього образу читачам відоме не менше, ніж авторові. Тому образ не конче потребує розгортання, він може бути даний натяком, самою згадкою, часто суто пейзажною: Гойдання лип гуде золото-каре, соснова жалощ, урочистість глиць і присмеркові розсипи суниць, і в погарі спочили крутояри. Частіше Україна - конденсація історії, загальна концепція якої іде від "Історії Русів", найімовірніше через поезію Шевченка: козацька романтика, козацька героїка, чумаки, самі постаті Шевченка й Максимовича: Сюди ми йшли - Займанщину обсісти, козацькими кістками облягти, - і дальша доба: Стенаються в герці скажені сини України, той з ордами ходить, а той накликає Москву, заллялися кров'ю всі очі пророчі. З руїни вже мати не встане - розкинула руки в рову. (Пізніше історичні концепції, під сімома замками в СРСР, явно лишилися невідомі Стусові, не з його вини). Пейзажне може поєднуватися з історичними символами-натяками: ...в леготі-вітрі кучериться клен, ...сонях кружляє, калина цвіте. Спасибі й на тому, що десь ви єсте, що ревом німим задихнувся Дніпро, де в Нестора апокрифічне перо... або: Сосна росте із ночі. Роєм птиць благословенна свінула Софія...- де, звичайно, і Софія, а ще виразніше Нестор - не деталі пейзажу. а метонімії української історії. Але пейзаж чи історія, натяк чи настрій - образ і поняття України, як і всі провідні образи й поняття в поетичній системі Стуса здатні на семантичні зсуви і раз у раз цим зсувам улягають. Зсуви ці можуть відбуватися від вужчого до ширшого: Україна→світ→життя (не тільки поетове, життя взагалі) - Це все - одне прощання понадмірне - з Вітчизною, зі світом, із життям, - або від ширшого до вужчого: життя→світ→Україна. Таке, зокрема, розгортання образів у сюрреалістичному "Вертепі", де кожний грає без ролі, невідомо, чи є актори, суфлер глухонімий, а глядачі - порожні стільці, що поскрипують. Це фантасмагорія життя, це образ марноти світу, це великий табір, що зветься СРСР, і це також - хоч слово ні разу не згадане - сучасна (а чи тільки сучасна?) Україна. Чи треба казати, що метода зсувів понять і образів, мерехтіння їх у переходах з одного в одне - відповідає достоту тій визначальній рисі кращих поезій Стуса, яка полягає, як уже сказано, в тому, щоб подавати своє внутрішнє життя, народження й заникання почувань і ідей не в їхніх статичних наслідках, а в самому формуванні? Матерія в Стуса може бути в стані застиглости й спокою, дух - ніколи. А світобачення й себебачення - це функції духа. Я попросив у Стуса зошит з його "Палімпсестами". - П. хвалив твої поезії. Можна почитати? - В мене складна мова, Мишку. Ти не зрозумієш. Михайло Хейфец. "Українські силюети" Складна в Стуса, звичайно, не тільки мова в вузькому сенсі слова. Складна система його образности, зокрема його метафорика, складне плетиво асоціяцій. Зі спогаду Хейфеца виходить, що це було програмове. Але "мова" складна не завжди однаково, і, властиво, навіть взагалі не завжди. Є в "Палімпсестах" поезії прості, як сторінка з щоденника. Можливо, як уже говорилося,що вони й були такими записами, тільки римованими й метрованими. Можливо, що вони були тільки заготівлями до дальшої праці, до творення поезій із "складною" мовою і що в нормальних обставинах автор навіть не включав би їх до своєї збірки. Таких поезій небагато, і вони не потребують критичного коментаря. Серед творів із "складною" мовою найбільшу групу становлять ті, що їх можна було б назвати поетистичними, якщо наважитися створити таке слово. Виводжу його від ширше відомого терміна поетизм. Поетизм - це слова й мовні конструкції, які чужі розмовній чи діловій мові, які характеризують специфічно
Loading...

 
 

Цікаве