WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Василь Стус (1938 — 1985) (науковий реферат) - Реферат

Василь Стус (1938 — 1985) (науковий реферат) - Реферат

двадцятьох років і без надії коли-небудь до нього повернутися. Смерть 4 вересня 1985р., яку він передбачив, про яку твердо знав. Так усе це зручно вкладається в якийсь десяток рядків. Але що за тим ховається, хай скаже уява читачів. І допоможуть у цьому поезії. Хотячи чи не хотячи, вони відкривають якусь частинку внутрішнього світу автора. Яку, велику чи малу, ми не можемо знати. Не все-бо він міг довірити тим кусникам паперу, на які він покладав свої вірші, адже невідомо було, хто їх першим (і може, останнім) читатиме, і треба не пошкодити товаришам-соузникам, і не можна звіритися в усім кагебівській бестії, яка візьметься за "студіювання поезії". Так, навіть офіційно не цензуровані тексти з Радянського Союзу проходять унутрішню цензуру самих авторів - одне з найстрашніших явищ життя в країні суцільної забріханости й вдирання в чужі душі. Є два гатунки поезії. Їх можна назвати програмованою й непрограмованою. Назви ці суто умовні і не несуть у собі жадної оцінки. Який тип поезії кому більше подобається, залежить від особистого смаку, а про смаки, як відомо, не сперечаються. Прикладом програмованої поезії може бути поетична творчість Святослава Караванського або Миколи Руденка. Творчість Стуса ближча до протилежного полюса. Представник програмованої поезії має певну систему ідеології, певну, сказати б, програму і її в своїх творах більш або менш талановито висловлює. Непрограмовані поети, звісно, теж можуть мати вироблену ідеологію, але їхні твори відбивають її лише побічно, через мінливість настроїв і переживань. Сьогодні вони можуть бути песимістами, завтра ніби оптимістами, сьогодні повними надії, завтра - охопленими розпачем. Програмована поезія звичайно відбиває погляди сформовані, непрограмована - думки й почуття в формуванні. Саме така звичайно поезія Стуса. З таким розрізненням може бути зв'язане друге. Програмована поезія, бувши наперед сформованою, потребує постійної зміни тем і сюжетів, щоб не стати одноманітною; нерідко вона виходить в епос. Непрограмована поезія може без кінця варіюватися навколо тієї самої теми і нормально лишається ліричною. Своє багатство вона знаходить у мінливості переживань. Маємо тут справу, отже, з протиставленням мистецтва екстенсивного мистецтву інтенсивному. Певна річ, збіг програмовости з екстенсивністю не обов'язковий, як не обов'язковий і збіг непрограмовости з інтенсивністю. Але такі збіги дуже часті. Наведу паралелю з образотворчого мистецтва. Делякруа, а за ним епігони романтизму гасали по світі, шукаючи тем незвичайних і часто екзотичних. У протилежність їм, приміром, у Кльода Моне знайдемо десятки картин, що відтворюють той самий портал руанського собору або, ще далі йдучи до інтенсивного малярства, ту саму копицю сіна. Зовсім незалежно, але до певної міри відповідно, в поезії Стуса повторюється той самий образ колимських сосен, колимської скупої весни, переходячи з одного вірша до другого. Його поезія не прагне екстенсивного поширення. Але тут і велика різниця. Моне, коли він тримався того самого об'єкта, шукав його зміни в зміні освітлення. Для Стуса і освітлення (хоч він може варіяції світла майстерно відтворити) теж річ занадто зовнішня. Його лірика від образу баченого світу йде до поетового почуття, до внутрішнього. Хтось сказав про Брамса, що він усе життя писав одну симфонію (формально він їх написав чотири). В певному сенсі Стус пише в більшості своїх поезій (про винятки - далі) одну, свою, власну симфонію. Не важко визначити коло повторюваних тем і мотивів непрограмованої, інтенсивної поезії Стуса, тих тем і мотивів, що протягають нитку зв'язку між його поезією й зовнішнім світом. Неволя в небагатьох деталях: колючі дроти, грати, калюжа, ліхтар, сосни, ворона, пори року, світ без світла, дві людські тіні, виття суки, бджола на кульбабі, дуже рідко - тюремні наглядачі, майже ніколи - товариші недолі ("горстка нас… лише для молитов і сподівання"). Коротке побачення з дружиною й безконечна розлука. Мрія: кохана, дружина, мати, син, сон про них, глухі натяки на еротику, мрії. Україна за гратами. Навіть одноманітне, потворно регляментоване життя в тюрмі, в засланні напевне могло б запропонувати, насунути куди більше тем і мотивів, як можна побачити хоч би з порівняння з гулагівською прозою різних типів і різними мовами, почавши, скажім, з Солженіцина або Осадчого, Снєгірьова або Шаламова. Але поезія Стуса - нагадаємо ще раз: непрограмована, інтенсивна - не шукає тем і мотивів. Найменшого вистачає для того, що є справжнім об'єктом Стусової творчости. Бо для нього теми й мотиви - тільки виходи в унутрішній світ, у щоденник душі, у невислані листи до інших про власне внутрішнє. І чим бідніший зовнішній світ, тим більше визначатиметься й виокремлюватиметься істотне, духове й душевне, динаміка народження психічних відрухів і рухів, багатство перевтілень думок, настроїв і почувань. Звертаючися до своєї туги, Стус каже, що вона "в німоті гримить". Це стосується й до його поезії. Вона теж, обмежена до мінімуму тематичного матеріялу, спрямована сама в себе, гримить тим дужче в цій своїй німоті. Унутрішній світ людини нікому ще не вдалося схопити в його цілісності, ані в повноті його складників, скласти його інвентар, зрозуміти його саморух, хоч би ми мобілізували цілу армію психологів. Випадок Стуса не випадає з цього твердження. Можемо хіба вирвати поодинокі яскраві моменти й виопуклити їх. Інший критик підніс би, мабуть, інші моменти, на це нема ради. Розуміючи це, все-таки наважуюся хоч згадати те, що, виглядає, особливо впадає в око. Є в поезії Стуса кілька скупих самоокреслень. На них треба зважати, характеризуючи її. "Біда пише мною" - цей вислів веде нас, з одного боку, до біографічних джерел Стусової поезії, з другого, вказує на залежність поета від своєї поезії, на внутрішній примус творити поезії, знаходити в них себе і світ. Іншими його таки словами - Поезіє, красо моя, окрасо, я перед тебе чи до тебе жив? - де не твори виступають як дія творця, а творець самотвориться і як поет, і як людина власною поезією. До загальновідомого "на початку було слово" Стус вносить додаток-поправку: поетичне слово. Та водночас він хоче, щоб поезія, щоб його слово не було просто сповіддю, не просто відбивало "все, що намріялось", або все, що сталося. "Стотривожну душу" треба не тільки висловити, показати, але й "заховати, спеленати". За ідеал береться творче кредо, приписане Бетговенові: "гармонійоване страждання", не просто страждання. В його почварних життьових умовах Стус не завжди стоїть на височині цього ідеалу. Але важливе його усвідомлення і - в кращих поезіях - його дотримання. Поезія не тільки крик душі, але й відповідальність, а тим самим катарсис - себе і читача. Блюзнірство (Стус каже святотатство) ставитися до життя легко, виходити з власного і особистого, коритися своїм стражданням; треба бути "добротоюхорим", треба опанувати високу науку "розтавання росою димною між трав". Усвідомлення неминучої загибелі не обійдеш, не оминеш. "Обтято дорогу", "Богом послана Голгота", "попереду - твій край, твій крах, твій прах", "світ тебе переміг", "вам на лоб
Loading...

 
 

Цікаве