WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчість С.В. Васильченко - Реферат

Життя і творчість С.В. Васильченко - Реферат

вчителя".
Степан Васильович давно мріяв потрапити в робітниче середовище. Він добивається переведення в село Щербинівку на Донбасі, яке було одним з центрів Горлівського збройного виступу робітників і шахтарів у грудні 1905 року. Він підтримує тісні контакти з революційними робітниками Щербинківського рудника, передає на шахти нелегальну політичну літературу. За спогадами старожилів Щербинівки, Панасенко передав шахтарям російський текст пролетарського гімну "Інтернаціонал", який виконувався під час мітингів і демонстрацій.
Але не встигає і придивитися до бурхливого шахтарського життя, як його разом з іншими вчителями за куркульським доносом арештовують і запроторюють до Бахмутської тюрми, де йому довелося просидіти півтора року.
У тюрмі Панасенко познайомився з багатьма політичними в'язнями. Особливо щиро заприятелював з осетином Олексієм Хостнаєвим. Поет у душі, той знав силу-силену казок рідного народу, вечорами розповідав їх. Згодом, на волі, вчитель-українець запише ті осетинські казки, літературно опрацює, надрукує. Довго й терпеливо Степан Панасенко навчав свого побратима грамоти, читав йому "Кобзаря".
Польовий суд виправдав Панасенка. Та в цей час його звалив тиф. Ледве оклигавши, вийшов з лікарні. Куди тепер? Учителювати йому заборонили. Поїхав до матері а Ічню. В старій напіврозваленій хаті вона сама доживала віку, тяжко бідуючи. Батько помер, брати і сестри декотрі поодружувалися, інші подалися в найми, на заробітки.
Панасенко живе з приватних уроків. Скромної платні вистачало, щоб так-сяк перебиватися. Вдень допомагав матері, а вечорами та вночі писав. Працював запоєм, гарячково, до самозабуття. Часто й світанок заглядав у маленькі віконця, а він не міг одірватись від столу.
Раніше Панасенко думав, що, вчителюючи, він дасть своєму скривдженому народові найбільше користі. З любов'ю захоплено віддавався він педагогічній праці. Любив дітей і з усіх сил старався висівати і їхні душі добірні зерна правди і науки.
Тепер йому дорога в школу заказана. Але він жодного дня не сидітиме склавши руки. "Вирішив: так жити не можна, треба боротись. Та як? За зброю для такої боротьби я вирішив узяти слово", - писав пізніше Панасенко.
…Його шлях у літературу почався ще в сільській школі, коли складав свої перші вірші, наслідуючи Шевченка, Пушкіна, Кольцова. Інтернатське життя в семінарії мало сприяло літературним заняттям. Правда, його класні твори, часто писані в художній формі, до сліз зворушували викладача словесності.
У перші роки вчителювання Панасенко веде щоденник - "Записки вчителя", нотуючи туди все пережите й бачене. В ньому подибуємо цікаві епізоди, які згодом письменник розгорнув у новели, повісті.
В Ічні Панасенко по-справжньому взявся до літературної творчості. Життя сільської бідноти, сільських інтелігентів (насамперед учителів), дітей, підлітків - ось що стало об'єктом його письменницьких інтересів. Улюблений жанр письменника - оповідання. Над кожним з них він довго працює, до блиску шліфуючи кожне слово. Одважившись надіслати написане до української газети "Рада", яка виходила в Києві (1906-1914рр.). Там і з'явилися друком перші твори - оповідання "Роман", "Голодному й опеньки - м'ясо" (згодом перейменоване на "Мужицьку арихметику"), "Пацанок", "Вова", "В темряві", "У панів", "На чужину", "З самого початку". У педагогічному журналі "Світло" одночасно друкуються оповідання "Вечеря", "Над Россю". Ці оповідання друкувалися під прибраним іменем - Степан Васильченко.
Всі ці твори одразу привернули увагу читачів соціальною загостреністю, актуальністю тематики і художньої досконалістю.
Праця в газеті "Рада"
Редакція "Ради" запропонувала Васильченкові постійну роботу, і в 1910 року він переїздить до Києва.
Письменник виразно демократичного спрямування, Васильченко не поділяв буржуазно-ліберальних поглядів співробітників та видавців газети. Він часто ловив на собі зневажливі погляди панків-лібералів, які опікали газету. Але ж це була єдина щоденна українська газета, що виходила після революції 1905 року. І Васильченко погодився працювати в "Раді". Адже тут друкувалися такі письменники та діячі української культури, як М.Коцюбинський, А.Тесленко, М.Лисенко…
Виходець з гущі трудового народу, Васильченко завжди прагнув чесно служити йому. Проте дещо він поверхово розумів складність класової боротьби на Україні. Національні проблеми письменник розглядав інколи відірвано від соціальних, класових. Тому поряд з такими творами, як "Мужицька арихметика" , "На чужину", де дається виразний соціальний підтекст, він пише й оповідання ("Під школою", "Інспектор" та інші), статті ("Народна школа і рідна мова на Україні", "В сучасній школі"), у яких йдеться тільки про педагогічну необхідність викладання в народних школах рідною мовою.
У газеті Васильченко веде відділ театральної хроніки. Невисокої платні, яку він одержував, ледве вистачало, щоб якось зводити кінці з кінцями. Мешкав він у дешевий квартирі на Солом'янці, убогій околиці міста, на роботу й з роботи ходив пішки, бо витрачати гроші на візника для нього було б надмірною розкішшю.
Васильченко був завжди невибагливий в побуті. Він дбав про найсвятіше - творчість, любу серцеві літературну працю. Письменник наполегливо працює. У літературу він прийшов з багатим життєвим досвідом. Роки вчителювання по селах Київщини та Полтавщини, революційні вихори 1905 року, поневіряння в тюрмі, зустрічі з безліччю людських доль і характерів - усе це визначило тематичний діапазон письменника.
Та, крім життєвої школи, була ще й літературно-мистецька, в якій формувався небуденний талант Васильченка - майстра слова, художника-реаліста.
За порівняно короткий час ім'я Степана Васильченка стало досить популярним. Найкращі його твори з учительського життя, про селян та їхніх дітей здобули визнання серед широких читацьких кіл.
Окремою збіркою твори Васильченка вперше побачили світ у Києві 1911 року. В маленькій книжечці "Ескізи" було надруковано всього три новели ("Роман", "У панів", "Мужицька арихметика").
У 1913 році в Києві вперше ставили п'єсу Степана Васильченка "На перші гулі", яку він написав у дарунок українській селянській молоді, що після того так нашуміла скрізь по маленьких і великих сценах по Україні. Прекрасно обставлена, п'єска зробила на публіку надзвичайне враження. Молодь була очарована. Казали, що в залі весь час одчувався подих таланту. "Я дивився виставу з гальорки, гадаючи таким чином краще сховатись на цей час од знакомих. Проте мене в кінці вистави студенти викрили і впорядили овацію. Три курсистки піднесли мені букет квітів. Я спершу сховав його на грудях під пальтом. Курсистки почали протестувати, прохати, щоб я ніс його одкритим. "Ми, бідні курсистки, - казали вони, - купили ці квіти на останні свої копійки, а ви так їх зневажаєте". Довелось вийняти. Була сумна доля того букета. Надворі стояла негода, дощ, грязь, а жив я на Солом'янці. Хотів взяти візника - непоїхав. "Ти мені заплатиш полтинник, а шапка в мене стоїть
Loading...

 
 

Цікаве