WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчість С.В. Васильченко - Реферат

Життя і творчість С.В. Васильченко - Реферат

щороку тільки 10-12 місць, а платити за навчання незаможні батьки не могли. Тому-то вчилися в Коростишеві переважно діти багатіїв.
Семінарія не справдила надій Степана Панасенка. "Навчання було в семінарії трохи хаотичне, - писав він пізніше. - Часом вона більше скидалася на музичну або співочу школу. Було чимало гультяйства." Казенно-схоластична програма навчання не могла задовольнити допитливого, жадібного до знань юнака, і він опановував науку самостійно, читаючи художню літературу, науково-педагогічні та історичні книжки. Степан ще раніше під впливом поезії О.Пушкіна, О.Кольцова виявляв нахил до творчості, проте в семінарії його здібності давали себе знати хіба що в обов'язкових класних "сочинениях", які часом набирали белетристичного вигляду. Писати ж щось своє, вимріяне, не дозволяли умови інтернатського побуту та ще надзвичайна скромність юнака.
Твори, позначені впливом соціалістичних ідей, писали Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський. Згадаймо страйкарів з повісті "Борислав сміється", нескореного "вічного революціонера", бентежних каменярів. Згадаймо досвітні вогні, що їх засвітили мужні робітники. Таки твори були дуже популярні в семінарії. Часто збиралися семінаристи, щоб почитати заборонену революційну книжку, антиурядову листівку, погомоніти про волю. В дружньому колі лунала бойова пісня "Шалійте, шалійте, скажені кати", лунали бадьорі та журливі мелодії рідного народу.
В семінарії Степан Панасенко вступає до літературно-художнього гуртка. У роботі цього гуртка майбутній педагог і письменник брав найдіяльнішу участь.
Немало води спливло за три літа. Змужніли хлопці, розуму набралися. Настав час прощання. А далі - в путь. До якого ж берега пристане хиткий човен його, Степанової долі?
По закінченню семінарії Степану Васильовичу було видане свідоцтво, в яке було записане: " Стефану Васильєву Панасенко, сину козака, дев'ятнадцяти лет в том, что он, при отличном поведении, оказал успехи:
В Законе Божем 4
Педагогике 5
Русском языке 5
Церковнославянском языке 4
Математике (арифметике,
Геометрии и землемерии) 4
Истории 4
Географии 4
Естествоведении 4
Пении 3
Чистописании,
Рисовании и черчении 4
Практических занятиях преподования 4
Гимнастике 4
Ремёслам не обучался, но обучался игре на скрипке и может обучать пению…
Он удостаивается звания учителя начального училища и при поступлении на означенную должность имеет пользоваться всеми правами, той должности присвоенными."
Осінь 1898 року. Село Потоки під Каневом. Тут по закінченні семінарії опинився молодий учитель. Школа в старій напівструхлявілій хаті під солом'яною стріхою. З кутків тягне вогкістю й цвіллю. Сиро, непривітно. Майже така сама вчителева квартира. Голі стіни, голий стіл, кривоноге ліжко, три стареньких стільці. Оку нема за що зачепитися. Сумно на душі у Степана, жура серце діймає. Правда, його тепер величатимуть "гоподин учитель". Та дарма! Він зроду-віку не забуде свого мужицького коліна.
Не горнувся Степан у семінарії до поповичів та куркуленків, а тепер і поготів не запобігатиме ласки у панів та підпанків. Нізащо в світі! Перед ним висока місія просвітителя дітей сільської голоти. Ось до кого слатиметься його життєва дорога.
Праця в школах
Сповнений молодечого запалу, учитель Потоцької однокласної школи поринув у роботу. В класі - більше сотні учнів (чотири групи). Єдиних підручників немає. До якої методики вдатися, якого способу добрати, щоб за таких умов навчити дітей хоч по складах читати і без грубих помилок писати? Учитель думав, міркував, зважував. І таки знаходив вихід. Його учні багато й залюбки читали, самостійно розв'язували складні задачі. А особливо захоплювали їх усні розповіді, перекази цікавих історій. Школярі полюбили науку, свого наставника. Бешкетники, й ті принишкли, втяглися в роботу. А як загорялися дитячі оченята, коли вчитель читав їм вірші, казки, оповідання рідною мовою, коли вчив співати задушевних українських пісень.
Для дорослих молодий учитель організував вечірні класи. А згодом утворив аматорський драматичний гурток. П'єси ставили не тільки в Потоках, а й у навколишніх селах. Добра слава про вчителя полинула по всьому повіту.
Літні селяни любили і поважали Степана Васильовича, а молодь мало не на руках носила. "Дихало на мене привітом, теплом могучого рідного народу, і хотілось пірнути в його теплу глибінь, в саму гущу", - згадував письменник.
Бурхлива діяльність учителя не сподобалась місцевим панкам. Піп Діановський спочатку не спускав ока з Степана Васильовича, а далі заходився повчати: мовляв, навіщо мужикові грамота, хай краще молиться богу. Але ні піп, ні пристав, ні урядник - ніхто з місцевого начальства так і не зміг перетягнути на свій бік молодого вчителя.
Одного разу Степан Васильович став свідком обурливої сваволі і знущання писарчуків у канцелярії пристава над безвинним сільським парубком. Він писав про це в газету. Допис, навіть у переробленому, значно пом'якшеному викладі, зчинив переполох серед сільського начальства. На непокірного вчителя посипалися доноси губернаторові.
За розпорядженням інспектора Степана Васильовича перевели до Богуслава. Тут на молодого учителя знову чекала клопітлива праця з непідготовленими учнями. Клас складався з учнів різної підготовки: одногодники, двогодники, тригодники і навіть більше, - це була 1-ша група, кошара із сирим матеріалом, з якої за рік треба було витягнути 30-40 для дальшої групи. Систему цю завів хитрий лис, завідуючий, якому в старші групи доходили кращі й здібніші учні. Звичайно, при такий системі вжити якихось методів не було ніякої можливості. Праця була хаотична, утомна й нецікава. Завідуючий був старий лис, з медом на устах, якого, проте, радили мені стерегтися. З попом, гонористим протоієреєм місцевого собору, при першій прояві з його боку до себе зневаги став "на ножі", примусивши його поводитися чемно. Попечителя школи, лісничого удільних лісів, перед яким вся школа становилась "на задні", знати не хотів і не визнавав ніяких його прав над учителем. Та найстрашніше - провінційне міщанське болото, приниження і моральне спустошення багатьох колег, безбарвна, затуркана місцева інтелігенція. Гидко було дивитися, як деякі вчителі згиналися в покорі перед панами й підпанками. Але були в Богуславі й інші люди - робітники, ремісники, яких налічувалося у містечку кілька тисяч. Серед них жив волелюбний дух, ширилися революційні настрої. Молодий учитель охоче спілкувався з робітниками, приходив до них, брав участь в обговоренні громадських подій.
Молодому вчителеві не було з ким поділитися своїми болями, і він звіряє бентежні роздуми паперові. "Разом із моєю видною для всіх працею у мене одбувалась і друга, нічна, таємна, якої не хотів показувати нікому. Часто після вечірньої праці, коли з школи порозходяться мої гості, я зачинявся в кімнаті, витягував свої зшитки іписав, гортав сторінку за сторінкою, аж
Loading...

 
 

Цікаве