WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Павло Архипович Загребельний - Реферат

Павло Архипович Загребельний - Реферат


Реферат на тему:
П.Загребельний
План
1. Життя і творчість П. Загребельного............................................................ 3
2. Коротко про деякі збірки П.Загребельного................................................ 5
3. Значення творчості П. Загребельного в українській літературі............... 8
ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ П. ЗАГРЕБЕЛЬНОГО
Гарна книга про народ, про людину, збагачуючи розум і виховуючи почуття (згадаймо, як Бєлінський підносив пушкінську поезію саме за її всеосяжну здатність облагороджувати душу), спонукає до роздумів і діянь, до розмови, де може бути злагода й незгода, відкриття соціально-моральних істин і краси буття. Животворний зв'язок між письменником і читачем виникає тоді, коли він, митець, має що сказати людям, а вони, заглиблюючись у безмежжя художнього світу, пристрасно шукають у ньому відповіді на жагучі питання дійсності.
Талановитий український радянський письменник Павло Архипович Загребельний понад чверть віку веде діалог зі своїми сучасниками - діалог повчальний, дотепний і цікавий...
Прикметною рисою нашого митця є невситима жага творення. Хоч ким і хоч де б він не був: рядовим на війні, студентом-філологом Дніпропетровського університету, співробітником журналу "Вітчизна", редактором "Літературної України" - завжди віддавався праці сповна. За два з половиною десятиліття своєї творчості він написав сімнадцять романів, три збірки оповідань, чотири повісті, кілька кіносценаріїв і п'єс, десятки нарисів, критичних статей і оглядів. Два його романи "Смерть у Києві" та "Первоміст" відзначені Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка...
Павло Загребельний належить до тієї когорти радянських письменників, що і його ровесники В. Астаф'єв, Ю. Бондарєв, В. Биков, Ю. Друніна... Обпалені війною, вони до глибини осягли труди і дні фронтового покоління, яке врятувало Вітчизну від фашистського поневолення. В їхній творчості яскраво відбилися такі характерні риси радянської літератури, як безкомпромісність у боротьбі з буржуазною ідеологією, і приватновласниць-кою психологією, возвеличення подвигу радянських людей, утвердження соціалістичного гуманізму і почуття відповідальності за моральне обличчя своїх сучасників.
Критика свого часу звернула увагу на те, що Павла Загребельного приваблюють особливо три сфери людської діяльності: військово-патріотична, державно-історична і виробничо-творча. Це широке узагальнення потребує конкретизації. Суть у тому, що в героїв Павла Загребельного різні види діяльності переплітаються, зливаються. Державною людиною в його романах постає, скажімо, не тільки князь Ярослав Мудрий, але й молодий робітник Дмитро Череда, а теоретик кібернетики академік Карналь такий же творець, як і талановитий митець Київської Русі Сивоок. Саме концепцією народу-творця і зв'язані між собою три романічні цикли Павла Загребельного...
Загалом письменник уміло, природно поєднує у своїх романах відтворення окремої долі з узагальненим зображенням плину життя. Майстер розлогої епіки - історичного "Дива", урбаністичного "Розгону", сільського "Левиного серця", що перегукуються між собою розробкою окре-мих мотивів і засобами характеротворення, - сміливо веде і діалог з історією, й інтимну розмову з людиною, згущаючи факти в образи доби і проникаючи в сокровенні таємниці душі.
У Павла Загребельного сотні дійових осіб. Є серед них і художньо невиразні, одномірні. Та людська пам'ять вибіркова, в ній залишається тільки істинне, довершене і необхідне для пізнання й самопізнання. Більшість людських характерів у творах нашого письменника - життєво правдиві, повнокровні. Чим вони цікаві? Неповторністю прояву повторюваного. Вони наче жадають одного: дива. Хто шукає його і знаходить, хто втрачає його або знищує, а хто - і це найважче - творить його в муках і любові...
Прадавня семантика кореня слова "диво" - світити. У слов'янських мовах "диво" - це те, що вражає: чудо, незвичайне, краса. Герої Павла Загребельного знають, що таке диво волі, диво пізнання, диво творчості, диво кохання й взаєморозуміння, диво народження справжніх людей і диво жіночих чарів.
У стильовому діапазоні письменника чудово поєднуються гостра, цікава фабульність з докладною деталізацією, іронія і сарказм з романтикою, публіцистика з психологізмом, афористичність і уривчастість з довгими фразами-періодами, з енергією дієслівних многочленів. Це проза розлога і водночас навальна, як повінь зі зливою і поривчастим вітром - "трощить, ламає, з землі вириває". Ця розбурхана течія несе з собою все, навіть життєву піну. Але русла ніколи не губить. Русло - це дума про людину, про народ, це концепція соціалістичної особистості, що творить на землі красу і добро.
КОРОТКО ПРО ДЕЯКІ ЗБІРКИ П.ЗАГРЕБЕЛЬНОГО
Це просто чудова риса П. Загребельного, бути ніби несхожим на самого себе в кожному новому творі. Одних він дивує, других захоплює, третіх дратує цією своєю постійною мінливістю й несхожістю, як, мабуть, ніхто з українських прозаїків. Є прозаїки більш "зручні" для розуміння критикою і читачем. У них з попереднього роману часто можна виводити зародок наступного. Буває навіть так, що особливо цікаве знайдене один раз нещадно експлуатується знову й знову, а тому вся так звана творча еволюція може звестися до того, що письменник повільно, але неухильно стає епігоном самого себе, утриманцем і популяризатором того, що він колись дійсно знайшов і на чому, засліплений його незвичністю, назавжди зупинився. Загребельний же володіє дорогоцінним вмінням вичерпати в одному творі все те, що повинно належати тільки йому, тільки саме цим замислом породженому до життя, а далі - з усіх поглядів - тематично, манерою повістування, особливостями літературного артистизму - від того, попе-реднього, твору рішуче відмежуватися і прийти в наступному романі, з лихвою виправдовуючи всі надії критики, знову несподіваним...
В усіх своїх історичних романах письменник звертається до трагедійних ситуацій (йому загалом дуже близька поетика трагічного), перед багатьма моральними альтернативами постають його герої, і нерідко зроблений ними вибір вартий їхнього життя, але, думається, найвищих трагічних нот досягає автор у цих двох романах про дивні й гіркі долі жінок - Євпраксії і Роксолани, долях, скалічених жорстоким часом, суспільством, соціальна природа якого антигуманна, антилюдська.
Характерно, що коли Павло Загребельний тільки починав розробляти історичну тематику, це і для критиків, і для шанувальників його таланту стало цілковитою несподіванкою, оскільки він - після спроб знайти себе в напів-нарисових, пригодницьких і навіть фантастичних творах, з якими він, власне, і прийшов в українську літературу, - нарешті й остаточно сформувався в письменника гостро-сучасної теми, співця індустріального міста, вдумливого дослідника його технічної і творчої інтелігенції. І раптом такий різкий стрибок до часів давно минулих, якого навряд щоб хто міг від нього чекати. Незвичайним також було і те, що трилогія так званих робітничихроманів, об'єднана пізніше однією назвою "З погляду вічності" писалася паралельно з циклом історичних романів про Київську Русь. У творчості письменника так органічно й непорушно переплелися минуле і теперішнє...
Наш час можна з багатьма підставами назвати часом загостреного історичного мислення. Від подій найближчих двадцяти-тридцяти-п'ятдесяти років і до того, що сталось кілька століть назад - усе сьогодні сприймається і обдумується з особливою інтенсивністю, бо так чи інакше допомагає зрозуміти сучасність...
Щоправда, Історичний роман у радянській літературі 60-х років не дав такої високої хвилі, яку бачимо, наприклад, у 20-30-х або 40-50-х роках. Але книг про минуле, особливо в останній час, пишеться немало, і в них, без сумніву, нагромаджуються ознаки нової якості: можливо, не за горами - третя, прикметна своїми неповторними рисами хвиля в розвитку нашої історичної романістики...
До таких книг я відніс би роман П. Загребельного "Диво" (Рад. письменник, 1968)... Отже, перед нами-древлянські землі, Київ, Новгород, Болгарія і Візантія кінця X і перших десятиліть XI віку. Різні долі різних людей, які, зрештою, сходяться й перехрещуються на майдані стольного граду над Дніпром, де споруджується одне з найбільших мистецьких "див" тієї доби - Софія Київська.
На першому плані - митець Сивоок і князь Ярослав. Про Ярослава ми чимало
Loading...

 
 

Цікаве