WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя та творчість Володимира Кириловича Винниченка - Реферат

Життя та творчість Володимира Кириловича Винниченка - Реферат

Самоцвіт уже боїться селян.
Є в оповіданні цікаве пророцтво земського начальника. "Знаю я вже їх (тобто селян. - В. П.), як свої п'ять пальців, - каже він, похвалившись перед тим своїм "порядком", - і скажу я вам, що багато… багато, як ще з 10 год подержиться отак… А там!". Лише на рік-другий помилився Самоцвіт: через 12 років почнеться світова війна, яка ще через кілька літ обернеться для Росії великим громадянським кровопролиттям…
До Самоцвітового пророкування автор повертається і в останніх рядках оповідання - іронія тут зливається із лихим для всяких самоцвітів провіщенням: "Дуринді здається, що "засмикана конячина", яка сумно хитає головою, мовби говорить йому тим похитуванням: "Полетимо, полетимо, аж загодить, молодой человєк!"
Можливо, авторові - молодому українському соціал-демократу - хотілося, щоб його оповідання мали силу безпосереднього заклику; щоб реальні Крутоноженки впізнавали в них себе і знаходили відповіді на свої болючі питання?
Саме тоді, в 1903 р., коли оповідання "Суд" вийшло з друку (у Львові), в українській літературі набували гостроти суперечки про утилітарне і "безтенденційне" мистецтво. Модерністи устами М. Вороного в тому ж 1903 р. кликали літераторів служити вічній КРАСІ, шукати в житті "клаптик блакитного неба", абстрагуючись від "злоби дня"… Намагання заперечити повзучий натуралізм, уникнути зведення літератури до простої пропагандивної функції - зрозуміле, але… Молодий Винниченко, який ще не вникав у тонкощі теоретичних гасел, здається, був зовсім не проти "утилітарності": його ранні оповідання часом видавалися як книжечки-метелики, ба - навіть як партійна РУПівська література!
Але це не були твори-агітки. Соціальна конфліктність часу знаходила в ранній новелістиці В. Винниченка художнє втілення. Колоритні "шматки" життя, соціально-психологічні типи, породжені українською дійсністю початку нового століття, вихоплені з плину буднів характери і сцени змальовувалися письменником так, що читач його оповідань мав услід за автором дійти рішучого висновку: ні, так далі жити не можна. Загалом активне втручання літератури в сферу безпосередньої суспільної дії було знаком доби, недарма ж Іван Франко за кілька років до Винниченкового дебюту констатував: "…ніколи ще література не була в такім живім зв'язку з суспільним розвоєм, з провідними суспільними змаганнями, з кипучою класовою боротьбою, як в нашім віці, ніколи вона не була таким правдивим, свідомим, та живим виразом інтересів, смаку, поглядів і почувань суспільності, не була таким сильним двигачем поступу і розвою, як в нашім віці".
Ці слова могли бути повторені й щодо творчості молодого Винниченка. Її тенденційність не переходила тієї межі, яка відділяє художню прозу від публіцистики. Не дивно, що не тільки "патрон" газети "Рада" Є. Чикаленко, а й прихильники "безтенденційної" літератури з "Української хати" воліли бачити В. Винниченка серед своїх авторів. Можливо, справа ще й у тому, що Винниченко-прозаїк увесь час був у динаміці; сучасники постійно чекали від нього несподіванок. У нових своїх творах він поставав у чомусь нетожним самому собі. Стрімка еволюція, постійна жадоба новизни, яка межувала із творчим зухвальством, молодеча заперечення всіляких "табу", швидке й талановите реагування на динаміку суспільного життя, - все це органічні риси раннього Винниченка.
І якщо в оповіданні "Суд" (про нього йшлося вище) Леся Українка помічала певну трафаретність і грубість штрихів, якими змальовується самодурство земського начальника, то новелістичний триптих "Біля машини", "Контрасти" та "Голота" здобувся на її високу оцінку. "Голоту" ж Леся взагалі вважала кращім твором письменника його перших літературних "трьох літ".
Разючі соціальні контрасти - це прикмета смути початку століття є центральним "нервом" Винниченкових оповідань. Можна було б сказати, що тут теж, як і в пізнішій новелі М. Коцюбинського "Intermezzo", серед дійових осіб присутнє людське горе. Горе народне не раз поставало в нашій літературі в контрастному зіставленні з розкішним світом природи, досконалої й гармонійної. "Серед ясних, золочених просторів я бачу люд без житнього шматка", - це Павло Грабовський, 1894 рік. "Говори, говори… Що говорити? Усім зеленім морі він має тільки краплину", - це Михайло Коцюбинський, 1908 рік. У Грабовського - полеміка зі співцями "чудовної природи", глухими до людського горя; у Коцюбинського - туга за гармонією, проникливе усвідомлення недосконалості людського світу…
Цікаво, що деякі ситуації й деталі з новели "Intermezzo" могли викликати в пам'яті читача 1908 року певні, хай і віддалені аналогії з оповіданням В. Винниченка "Контрасти" (1904р.). Кульмінаційним моментом тут, як і в М. Коцюбинського є сцена зустрічі митця (у Винниченка - скульптора) з людським горем. Молодий скульптор, який щойно захоплювався ефектом контрастів у мистецтві, повертаючись із друзями з веселого пікніка, зустрічає в полі заробітчан, голодних, змучених, звідчаєних. Але якщо герой М. Коцюбинського переживає потрясіння, своєрідний катарсис, то митець у Винниченка - птах зовсім іншого польоту. Для нього все обмежується легким збентеженням, рум'янцем сорому, який швидко сходить з обличчя.
У фіналі "Intermezzo" - провіщення й передчування блискавок та грому, які народяться з горя й гніву. Багатозначні натяки у "Контрастах" - з того ж ряду. Коли розвиток сюжету сягає кульмінації і контраст голодних заробітчан та ситої панської компанії сягає межі, - лунає грім, починається степова буря. Ця буря стає, по суті, учасником драматичного дійства, провіщенням інших, викликаних соціальними контрастами потрясінь…
Що ж, кожна доба має свої символічні "коди"…
5. Психологія натовпу ("Салдатики!", "Студент").
В оповіданні "Голота", писала Леся Українка, Винниченко "аналізував натовп, розклав його на особистості і, таким чином, поглибив і загострив його психологію". Як ключові в цій цитаті варто виділити слова про психологію натовпу. Лесю зацікавили в "Голоті" передусім прикмети неоромантизму. Якщо старі романтики показували натовп як однорідну сіру масу, як тло, на якому діє герой твору, то неоромантиків з їхнім гаслом "визволення особистості" людський гурт цікавить як сума індивідуальностей. Адже, кажучи словами Лесі Українки, "кожна особистість - суверенна". Ось і в "Голоті" В. Винниченка: дванадцять персонажів - і жоден з них не є другорядним. Історія кожного з героїв оповідання однаково важлива для розвитку сюжету. Це, між іншим, нагадує той принцип чеховської драматургії, про який писав режисер МХАТу В. Немирович-Данченко: "Приховані драми й трагедії в кожній постаті п'єси" (лист В. Немировича-Данченка до А. Чехова від 24 квітня 1898 р.).
І все ж серед ранньої прози В. Винниченка є твори, які зовсім не вписуються у сформульований Лесею Українкою новоромантичний принцип. Навіть навпаки: маса у Винниченка далеко не завжди постає як сума індивідуальностей; не зрідка бачимо її як "колективну душу", цілісний організм із притаманними йому законами. Суспільна смута початку століття з її соціальними катаклізмами вивела маси людські на вулиці й площі. Таким чином, маса, натовп потрапили і в центр уваги літератури.
Класичною в українській прозі є та анатомія натовпу, яку здійснив М. Коцюбинський у повісті "Fata morgana", - згадаймо сцени
Loading...

 
 

Цікаве