WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя та творчість Володимира Кириловича Винниченка - Реферат

Життя та творчість Володимира Кириловича Винниченка - Реферат

мелодраматичні шаблони, "ніякий" рівень режисур та гри виконавців… "Він з реготом випиває отрути і, дригаючи ногами, умирає біля Марусі…" - скільки подібних фіналів бачено було глядачами за часів Винниченкової юності!
У своїх памфлетах 1920-х років М. Хвильовий використав ім'я Гаркуна-Задунайського як символ нашого рідного самовдоволеного хуторянства - о яким "неубієнним" виявився цей персонаж раннього оповідання В. Винниченка…
Для повноти картини подамо перелік творів Винниченка, опублікованих у 1902-1907 роках.
1902 р. - "Сила і краса", "Біля машини".
1903 р. - "Антрепреньор Гаркун-Задунайський", "Боротьба", "Народний діяч", "Суд", "Роботи!", "Салдатики!"
1904 р. - "Заручини", "Контрасти"
1905 р. - "Голота", "Мнімий господин"
1906 р. - "Дрібниця (Моє останнє слово)", "На пристані", "Раб краси", "Темна сила", "Хто ворог?", "Честь"
1907 р. - "Дим", "Студент", "Момент", "Рабині справжнього", "Уміркований" та "щирий", "Малорос-європеєць", "Голод", "Ланцюг".
Окрім оповідань, у цю ж пору з'явилися й перші драматичні твори В. Винниченка - "Дисгармонія" (1906 р.), "Великий Молох" та "Шаблі життя" (1907 р.). У 1907 році він був уже автором трьох великих прозових збірок (не беручи до уваги різних книжечок-"метеликів"): "Повісти й оповідання" (Львів, 1903), "Твори, кн. 1 Краса і сила та інші оповідання" (Київ, 1906), "Твори, кн. 2 Дрібні оповідання" (Київ, 1907).
4. Контрасти і метаморфози "смутного" часу ("Суд", "Контрасти").
Володимир Винниченко дебютував у літературі в ту гарячу для Російської імперії пору, коли починалися селянські бунти, підпали й погроми панських маєтків, коли нових форм прибирало політичне життя. Сюжети його ранніх творів буквально вихоплені з живої дійсності: найчастіше вони відбивають спеціальні струси початку нового століття. Молодий Винниченко відкрива такі явища дійсності і таких героїв, які були породженням нових історичних обставин. Збуджене, охоплене жаданням помсти село; молодь із середовища революційних гуртків; разючі соціальні контрасти; дивовижні метаморфози як індивідуальної, так і масової психології…
Метаморфози, що відбуваються з людиною чи з масою, у Винниченка-художника викликали особливий інтерес. Селянські "грабіжники" 1902 року, стихія бунтів і заворушень, зіткнення влади з народом давали йому (як і літературі загалом) надзвичайно цікавий матеріал для психологічних студій. Іван Франко мав підстави говорити про те, що Винниченко "не знає меж своїй обсервації": зі сторінок його ранньої прози і справді поставала ціла панорама українського "низового" життя. Він вів свого читача в солдатську казарму, на сільській тік, у панські будинки, в гурти заробітчан, у товариство перейнятих революційними настроями студентів… Винниченку судилося стати літописцем "смутного" часу. Смута ж завжди супроводжується падінням суспільної моралі, хаосом, настроями розчарування й непевності, зневіри, хисткості; активізацією ірраціональних начал у поведінці людей.
Певно, через те так багато химерних перетворень зустрічаємо ми в ранніх творах В. Винниченка.
Сільський держиморда Самоцвіт на якийсь момент, ошелешений загрозою непокори й бунту, стає застраханим і покірним ("Суд").
Винниченко оповіданні "Салдатики!" з простого й непримітного селянина народжується ватажок.
Сектант-мальованець Кравчук (оповідання "Боротьба"), який ніяк не вписується в жорсткі стандарти солдатського життя, муштри, несамохіть убиває свого кривдника-командира, а ще через якийсь час стає соціалістом.
Кілька дивовижних перетворень відбувається із селянським гуртом у новелі "Студент"…
Подібними метаморфозами Винниченко-художник з його схильністю до парадоксів любив шокувати, інтригувати, вражати читача. Йому не потрібна була часова дистанція - свої оповідання він писав, як правило, по гарячих слідах подій. Реальні життєві колізії моментально ставали сюжетами творів темпераментного молодого автора.
Скажімо, в оповіданні "Суд" (1903 р.) ідеться про наростання селянського невдоволення невдовзі після "грабіжок" на Полтавщині в 1902 р. Про "полтавські бунти" згадує земський начальник Самоцвіт, центральний персонаж твору. Ось-ось може "закипіти" й село, в якому верховодить Самоцвіт. Панує стан непевності, хисткості; автор ще й сам не знає, які продовження обере життя.
Його оповідання сповнене колючої іронії (тобто - прихованого глузування). Іронічним є прізвище земського начальника Самоцвіта. Саме по собі воно викликає поетичні асоціації, а от носій такого розкішного, "благородного" прізвища виявляється брутальним самодуром, українським унтерпришибеєвим.
Іронічною є й назва твору. Ніякого правового дійства в оповіданні немає, навпаки - Самоцвіті "суд" - це тріумф кулака. Селяни для земського начальника всього лиш слухняне бидло. З якою гордістю хвалиться він своєю безвідмовною досі "метою" перед сусідським панком Дуриндою: "Служу я вже 10 год у земських начальниках, три разимене били мужики, два рази палили, сам я за сотню, та де там, тисячу мужицьких морд розбив… Знаю я вже їх, як своїх п'ять пальців…"
Проте й Самоцвітові ясно, що часи змінилися. По селах поширюються прокламації, які заклинають "зрівнять мужика з паном"; селяни хочуть "земельки", бунтують; влада самодержця захиталася…
В. Винниченко показує нам фрагмент цієї російської смути початку століття. Все ще балансує; суспільна атмосфера перенасичена ненавистю, страхом, бажанням помсти. "Ми всі, як на вулкані. Ми самі той вулкан", - пише трохи згодом М. Коцюбинський, маючи на увазі передгрозову атмосферу початку століття. Цікаво, що перша частина його повісті "Fata morgana" писалася водночас із оповіданням В. Винниченка "Суд". Твір М. Коцюбинського має характерний підзаголовок: "Із сільських настроїв". "Все - настрій", - наголошував письменник у робочих начерках повісті.
І справді, соціальне збудження села мало ознаки емоційної стихії, мінливої й вибухової, оскільки заговорили-захвилювалися великі людські маси. Настрій - це емоційне тло, на якому відбувається дія. І в М. Коцюбинського, і у В. Винниченка воно відіграє неабияку роль. Винниченко оповіданні "Суд" постає химерна суміш настроїв, але домінують два почуття: ненависть і страх. Здається, що гору врешті-решт бере Самоцвіт: непокірному Никихвору Крутоноженку зв'язують руки і відвозять у місто, де його чекає вже "настоящий суд".
А що село? Як поводиться сільський гурт, коли земський начальник на його очах розправляється з Крутоноженком, який обурюється панським розбоєм? А ось як: "усім стає страшно, але всі стоять мовчки, мов подубіли". І далі, вже в самому фіналі оповідання: "З обоїх боків дороги стоять селяни й похмуро дивляться їм (Самоцвіту, Дуримді й Крутоноженкам, які їдуть бричкою до міста. - В. П.) вслід".
Класична ситуація - "народ безмолвствует"! Майже як у фіналі пушкінського "Бориса Годунова"… Але в тому то й річ, що мовчання буває різним - то грізним, то покірним. В оповіданні "Суд" "валкою селян" володіє покора - страх, здається, увійшов у плоть і кров людську. Але є й дещо нове в настроях селян. Уже сказано слово наперекір земському начальнику, вже побачили селяни в очах Самоцвіта переляк, уже відчули перший проблиск віри у власну силу. А поки що - все балансує, коливається, завмирає у непевності. Люди ще бояться Самоцвіта;
Loading...

 
 

Цікаве