WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Школа київських неокласиків - Реферат

Школа київських неокласиків - Реферат

вводить образ, термін, реалії (міфологічні й історичні) в канву "сучасного" твору.
У тривожний 1919 рік Зеров пише вірш "Ріг Вернигори". Мусій Вернигора - легендарна постать з українських народних переказів - стає для автора символом відродження національного духу. Його ріг "гонить розпач 1 тривоги, 1 міцніє людський дух, І зростають людські сили, А з забутої могили Вирина життя 1 рух".
Загальновизнаним стало положення про орієнтацію неокласиків на античність. Хірон, Орфвй, Феб, Тесей, Аріадна, Навсікая, Пегас, Муза, Ікар, Поліфем, Ахілл, Ерот, Псіхея, аргонавти - це далеко не повний перелік персонажів античної міфології, які використовує у своїй поезії Зеров. Назва збірки "Камена" теж узята з античної міфології: каменами римляни називали богинь - покровительої поезії, мистецтв і наук.
Серед численних образів давньогрецької міфології в поезії Зерова важливими, на нашу думку, є образи Хірона та Навсікаї. Кентавр Хірон для Зерова - це символ мудрості і врівноваженості. Таке ж значення мав цей образ і в Данте: у його першій частині "Божественної Комедії" серед кентаврів, що стережуть вхід до сьомого кола пекла, саме Хірон вирізняється своїм мудрим спокоєм. У Зерова до того ж, як і в Гомера, Хірон - митець, спів якого "побожна п'ють Орфвй і Лін". "Він перемів звірячу хіть кентавра", тому уособлює перемогу гармонії над хаосом, цивілізації над варварством ("Хірон"). Можна припустити, що цей образ у Зерова втілює його власний погляд на життєву позицію митця і разом із тим є поетичним баченням суті самої античності. У багатьох творах поета, і в названому зокрема, вбачаємо прямий перегук з концепцією античності І.Вінкельмана, сформульованої в статті "Думки про наслідування грецьких зразків" (1755). Суттєвою рисою античності він вважав відчуття "шляхетної простоти і спокійної величі" світовідчуття.
Втіленням гармонії краси для Зерова є також Навсікая. Двічі цей образ виринає у рядках його поезій - у сонетах "Навсікая" та "Саломея". Якщо у першому випадку автор подає цей образ, йдучи за Гомером, у сцені зустрічі феацької царівни з Одіссеєм, то в другому Навсікая - символ перемоги духовного над тілесним - протиставляється біблійній героїні Саломеї. В обох сонетах характеристика Навсікаї підсилюється зоровими образами - "струнка, мов промінь, чиста Навсікая" ("Саломея") і "як промінь сонця на піску морськім", "ясна, зцілюща, мов жива роса" ("Навсікая").
Поширене у Зерова й метафоричне вживання міфологічних імен. Так, вислів Фебовий лавр означає славу, визнання ("Хірон"), Аїдові дороги - безсмертя, Ітака - батьківщина ("Rapnos tes patridos"), меценат - покровитель мистецтва ("Брама Заборовського" II), гермокопіди - варвари, руйнівники ("Київ навесні ввечері"), сміх Арістофана - висміяння і Сократів бич - розум ("Оі triakonta") та інші. Кожен із вжитих Зеровим "вічних образів" є своєрідним символом, засобом відтворення не тільки думки, а й почуття, емоційного стану, якісної суті ліричного героя.
Порівняно менше в його поезії персонажів біблійних переказів і міфології (Саломея, Ной, Хам, Сим, Гефсимаиський сад). Вони, як уже зазначалося, найчастіше виступають тематичною антитезою образам античної міфології. Світ біблійних переказів, на думку Зерова, жорстокий, кривавий, позбавлений гармонії. Так, у сонеті "Саломея" головна героїня уособлює руйнівне начало й перемогу плоті над душею: " Там диким цвітом процвіла любов, і все в крові - шоломи і тіари".
Антагоністи, за біблійними переказами, син Ноя Хам і Сим у поезії Зерова знов "поєдналися без розмов і сварки", щоб розпочати нове панування. Створений ними світ поет влучно називає "вертепищем" ("Nature-morte").
Передчуття неминучої біди навіюють рядки сонета "Чистий Четвер". За допомогою біблійних атрибутів поет передає духовну ситуацію кінця громадянської війни: "Лунає спів туги і безнадії, Навколо нас - кати і кустодії. Синедріон, 1 кесар, і претор". У цьому сонеті автор дає своєрідне визначення ролі біблійних образів у своїй ліриці: "І темний ряд євангельських історій Звучить як низка тонких алегорій Про наші підлі І скупі часи". Така інтерпретація біблійних персонажів є художнім втіленням позиції Зерова критика щодо співвідношення християнської і античної традицій і їхнє значення для розвитку української літератури і культури взагалі. Це питання, що особливо гостро постало у літературній дискусії 1925 - 1928 років, розв'язувалося Зеровим, як і М.Хвильовим, на користь античності.
Важливим для з'ясування розуміння поетом світо-порядку є образ лотоса, "нетипового" для заданих структур неокласиків (сонет "Коsmos"). Цей образ, взятий Зеровим в поезії французького парнасця Ж.Лагора, своїм корінням сягає єгипетської міфології.
У давньому Єгипті з лотосом пов'язаний космогонічний міф про сонячне дитя, що "освітило землю, яка перебувала в темряві". А в Індії образ лотоса, що втілює жіноче начало, богиню-матір, конструюється в поняття космічного лотоса як особливого, універсального принципу, що керує світом і розвиває в ньому життя. Водночас у міфопоетичній традиції Давньої Індії образ лотоса виступає і в ролі символу творчої сили. Священною рослиною вважався лотос і в Китаї. Цікавим є функціональне навантаження цього образу в буддійській концепції західного неба, на якому розташоване лотосове озеро. Кожний лотос, що росте на цьому озері, співвідноситься з душею померлої людини. Залежно від міри добродійності земного життя людини квіти лотоса розцвітають або в'януть.
Зеров подає широке тлумачення цього міфоепічного символу, поєднуючи основні його значення, зафіксовані у міфах різних народів. У лотосі втілений погляд на людське життя і світ одночасно: народжений з темряви, він за порівняно короткий час покликаний виконати своє призначення як частини гармонійно-неохопного всесвіту. У Зерова: "зринає він, дзвінкий і розмаїтий. На шістдесят земних коротких літ 3 грузького дна - латаття ніжний цвіт, Щоб нам жагу безмежну напоїти...". До речі, і "батько" любовної елегії давньогрецький поет Мімнерм визначав 60 років як оптимальний термін свідомого і повноцінного життя.
У сонеті "Коsmos" світопорядок визначають пари антагоністичних понять: "дно - небо", "темний - світлий", "білий - чорний", "зринає - вертають (на дно)". Це підпорядковано темі пошуку співмірності між вічним і швидкоплинним, яка пронизує не тільки аналізований твір, а й становить поетичний стрижень усієї творчості Зерова. "Козтоз" Зерова ідейно перегукується з творами М.Драй-Хмари "Victoria" і П.Филиповича "Єдина воля володіє світом", що підтверджує цілісність світобачення і світовідчуття неокласиків. Так П.Филипович "виводить" у своїй поезії "єдиний закон" розвитку людського буття і Всесвіту. За цим універсальним законом "єдиною волею", що володіє світом, є людяність: "Віки летять, а в неозорім морі Єдине сонце для землі горить, 1 всі колись з'єднаються в просторі - людина, звір, і квітка, і блакить".
Образ латаття стрічається також усонеті "Данте". Зеров доповнює його; чисті квіти, "далекі від тривог і від земної сварки", символізують
Loading...

 
 

Цікаве