WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Школа київських неокласиків - Реферат

Школа київських неокласиків - Реферат


РЕФЕРАТ
Школа київських неокласиків
Дитинство видатного поета і літературознавця М. Зерова минуло в Зінькові на Полтавщині, де він народився 26 квітня 1890 р. в сім'ї вчителя, згодом директора місцевої двокласної школи.
Закінчивши Зіньківську школу (цікаво, що його однокласником був Павло Губенко, майбутній Остап Вишня), М. Зеров навчався у Охтирській гімназії, а з переїздом батьків до Переяслава 1903 р. перейшов до Першої Київської гімназії, де пробув до 1908 р. Вчився М. Зеров блискуче, але медалі не дістав саме через опозиційні до урядової політики настрої.
1908 р. М. Зеров вступає на історико-філологічний факультет Київського університету. Там він мав намір спеціалізуватися з історії та літератури Давнього Риму, але відповідних фахівців на факультеті не виявилося. Він зацікавився українською історіографією й написав курсову роботу "Літопис Грабянки як історичне джерело і літературна пам'ятка". Це була перша ґрунтовна наукова робота М. Зерова.
До того часу це вже був сформований, як на студентський вік, дослідник. Від 1912 р. він друкується в українському педагогічному журналі для сім'ї і школи "Світло", а з наступного року досить регулярно виступає з рецензіями в газеті "Рада". В ці ж роки стає активним членом української студентської громади, виступає з доповідями, бере участь в обговоренні літературних і політичних проблем. А на похованні Б. Грінченка 9 травня 1910 р. М. Зеров виголошує палке, національно свідоме прощальне слово від студентства.
М. Зеров їде вчителювати до Златопільської гімназії. Це була глуха провінція, з якої йому вдається вирватися лише 1917 р., беручи участь у Першому й Другому Всеукраїнських учительських з'їздах. З вересня 1917 р. М. Зеров очолює секретаріат педагогічної ради Київської 2-ї української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства, а також викладає тут латинь. У цей же час як постійний рецензент він починає активно виступати в журналі "Книгар", пише вірші, не маючи серйозного наміру їх публікувати.
Дослідники вважають, що М. Зеров не зазнав впливу якихось літературних течій, а відразу постав "неокласиком". Це не так. Приміром, його поезії "Про схід сонця...", "То була тиха ніч чарівниця" позначені символістськими впливами з їх неодмінною атрибутикою. Ймовірно, саме тому М. Зеров ніколи їх не друкував, проте щедро презентував своїм друзям акуратно вимережені саморобні збірки поезій. До сьогодні їх дійшло понад десяток, і найсоліднішими є подаровані університетському товаришеві В. Романовському три томи "Почти полного собрания сочинений" (1910 - 1919), що зберігається в Центральному державному архіві-музеї літератури й мистецтва України.
У 1919 - 1920 рр. М. Зеров уже редагує "Книгар", а з 1919 р., не полишаючи роботи у гімназії і журналі, починає викладати в Київському архітектурному інституті історію української культури.
Високі патріотичні почуття проявляються не тільки в літературно-критичній діяльності М. Зерова, а й у його тогочасній поезії. Як зразок можна назвати вірш "Ріг Вернигори" (1919), в якому надії автора на відродження свого народу, мабуть, звучать найвиразніше:
Зникнуть, злії агарянс... Вся потуга їх розтане, як весною тане сніг. А над нашим краєм рідним задзвенить ключем побідним Вернигорин дивний ріг.
З весни 1918 р. М. Зеров сходиться з українськими митцями та вченими, що гуртувалися навколо ректора Української Академії мистецтв Георгія Нарбута (саме в цьому елітному колі інтелектуалів народився гумористично-пародійний образ Лупи Юдича Грабуздова, "неслужащого дворянина", з маломаєтних поміщиків пирятинських. Ідея полягала в тому, щоб показати як розкладалося малоросійське дворянство, як зрікалося своєї культури й мови. В пресі друкувалися фейлетони "З газетної практики Л. Ю. Грабуздова").
У 1920 р. М. Зеров одружується з Софією Лободою, серйозно думає про наукову працю. Того ж року виходять друком підготовлені ним книжки "Антологія римської поезії", "Нова українська поезія", що стали примітним явищем у тогочасному літературному житті.
З голодного Києва М. Зерова запрошують на роботу у Баришівську соціально-економічну школу. Тут він працює близько трьох років, не пориваючи творчих зв'язків з Києвом (про це докладно написав свого часу Ю. Клен у "Спогадах про неокласиків").
Це були плитні щодо творчості роки - всі поезії, вміщені в зеровській збірці "Камена" (1924), написані тут. А ще - низка сонетів та сатир-пародій, численні переклади і навіть кілька невеликих оповідань, які збереглися в архівах.
Але провінція знову, як і в Златополі, пригнічувала. Нарешті у вересні 1923 р. М. Зеров дістає посаду професора української літератури Київського інституту народної освіти (так тоді називали університет). З 1 жовтня того ж року він розпочинає читати свої лекції, про які згодом поширюватимуть легенди. Одночасно викладає українську літературу в багатьох інших вузах Києва.
Рік 1923 був схожий на трамплін, із якого "неокласики" рушили в літературний процес. Саме тоді вони всі з'їхалися до Києва й познайомилися, спершу об'єднавшись у рамках АСПИСу. Того ж року в грудні відбулася перша зустріч М. Зорова з М. Хвильовим, коли той у складі харківської письменницької делегації "Гарту" приїхав до Києва. Листи цього палкого прихильника "азіатського ренесансу" засвідчують, наскільки плідним було їхнє спілкування. Саме цієї пам'ятної осені "неокласики" влаштовують серію літературних вечорів, із яких особливого розголосу набрали зібрання, проведені 25 вересня і в середині грудня. Із спогадів їх учасників знаємо, що основні зусилля цих заходів були націлені на згуртування мистецьких сил, на прямування їх у річище конструктивної праці.
Все це відбилося в дискусії на початку 1924 р., де позитивна оцінка М. Зеровим ідейно-естетичного плюралізму як свідчення "літературного оживлення" була рішуче засуджена Д. Загулом, котрий фактично обстоював необхідність уніфікації, суворої регламентації як вибору ідей, так і художніх засобів.
1924 р. виходить у світ вимріяна "Камена". Дивно, але слава про М. Зерова-поета випереджала його публікації - часто оперта на чутки та упередженість. Сам же М. Зеров скептично ставився до своїх віршів, називаючи їх "сухарями" на розкішному бенкеті поетичної фантазії. Але вже багато хто з його сучасників відчув могутню силу цього карбованого поетичного слова і дух класичної простоти, по-парнаськи піднесене почуття, глибоке проникнення у філософську сутність буття, вишукана мова, висока версифікаторська майстерність. Правда, багато хто вважав, що це поет несучасний, байдужий до проблем актуальних. До докорів, що їх рясно діставав за своє життя М. Зеров, на початку 1925 р. додаються й такі, що, мовляв, він майже не виступає як літературний критик. Проте саме цей рік можна вважати вершиною літературно-критичної діяльності М. Зерова. Тільки журнал "Життя й революція" вмістив 17 його матеріалів різних жанрів.
А ще ж були інші часописи, усні виступи, лекції перед студентами -почалася відома літературна дискусія1925-1928 рр. Загальноприйнято її відлік
Loading...

 
 

Цікаве