WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Юрій Яновський - Реферат

Юрій Яновський - Реферат

головного редактора кінофабрики. Через його редакторськийпортфель пройшли фільми "Тарас Шевченко" і "Тарас Трясило" П. Чардиніна, "Борислав сміється" Й. Рони, "Вася-реформатор", "Сумка дипкур'єра" О. Довженка і багато інших. Власне, Ю. Яновський був художнім керівником Одеського "Голлівуду". Він переймався проблемами нового для української культури мистецтва - недарма його назвуть "добрим генієм українського кіно". Така творча яскрава особистість. як він, вирізнялася на тлі загальної маси. Це стало однією з причин звільнення його з посади в серпні 1927 р.
Юрій Іванович їде до Харкова. Журнал "Вапліте" видруковує повість "Байгород" (1927 р.). У 1928 р. з'являється книжка поезій "Прекрасна УТ" (Україна трудова), роман "Майстер корабля", який наробив чимало галасу серед критики, особливо офіційної, партійної. Цей твір, а також цикл нарисів "Голлівуд на березі Чорного моря" (1930) створено на основі досвіду роботи редактором кінофабрики.
Тоді ввійшла в його життя Тамара Жевченко, актриса театру "Березіль" Леся Курбаса. Через нелегкі випробування долі пронесли вони чистоту і ніжність перших зустрічей, оберігаючи їх від сторонніх очей під зовнішньою стриманістю і трохи дивним звертанням на "Ви". І хто знає, наскільки раніше зупинилося б серце Юрія Яновського, якби поряд не було Тамари Юр'ївни...
У 20-х рр. Ю. Яновський належав до тієї харківської молоді, що групувалася довкола Миколи Хвильового, підтримувала його сміливі заклики орієнтуватися на "психологічну Європу", прокладати самостійний шлях новій пролетарській літературі, плекати в собі творців, над усе цінувати мистецькі якості. Він стає членом ВАПЛІТЕ, а після її ліквідації - Пролітфронту. Тим часом журнали друкують його новели-поступово до нього "приклеюється" тавро "попутника", "націоналіста", "хвильовіста". До ВУСПП його не приймають, на перший з'їзд він потрапить лише з гостьовим квитком.
Безперечно, все це болісно сприймалося та було підґрунтям для придушення в собі власного "Я". Особливо пригнічувала різка, засудлива критика роману "Чотири шаблі" (1930). "Вчуся писати "під Кириленка", то наука дуже тяжка. До нудоти. Спробуйте писати примітивно, швидко, не турбуючись глибиною психологічних і духовних мотивацій вчинків героїв, і побачите, як то тяжко. Звичайно, коли ви писали колись інакше...",-признається він Г. Костюкові про свій тодішній душевний стан. Ще говорив про "безстилля часу", панування агітки, втрату істинних вартостей...
Ю. Яновський працює над новим романом-майбутніми "Вершниками". А в Україні тим часом лютує голод. У червні-липні 1933 р. подорожує на навчальному вітрильнику "Товарищ" по Чорному морю. Але невесела та подорож, його супроводжують "біль неминучості і творча тоска", мучать спогади про самогубство М. Хвильового - рана ще свіжа.
1935 рік. Роман "Вершники" завершено, але його ігнорують в Україні, бач, він же написаний "попутником", "націоналістом", Яновським, дарма що вже були спроби самореабілітації -до 15-річчя Жовтневої революції видано п'єсу "Завойовники".
"Вершники" друкуються уривками в перекладі П. Зенкевича російською мовою в Москві, а вже потім і в Україні. У столиці СРСР влаштовується спеціальний вечір для обговорення роману. Письменника визнають нарешті "своїм".
Невдовзі Ю. Яновський створює п'єсу "Дума про Британку", теж приурочену до "видатного ювілею"-20-річчя Жовтневої революції. Вона навіть із успіхом іде на сценах московських, ленінградських, харківських та інших театрів. Він багато подорожує по Україні - внаслідок спостережень передвоєнного села, але в межах дозволеного ідеологічного контексту з'являється збірка новел "Короткі історії" (1940).
У 1939 р. Юрій Яновський переїздить до Києва, оселяється в письменницькому будинку, одержує орден Трудового Червоного Прапора. Офіційно визнаному письменнику довіряють посаду головного редактора журналу "Українська література" (з 1946 р. "Вітчизна"), який під час війни видавався в Уфі. Залучає до співпраці найкращу творчу інтелігенцію, друкує нові твори П. Тичини, М. Рильського, О. Довженка, І. Кочерги і свої. В 1947 р. ЦК КП(б)У ухвалює постанову "Про журнал "Вітчизна"". Яновського увільнено з посади за "націоналізм, міщансько-обивательські погляди, аполітичність, друк помилкових і порочних творів". Не догодив. Перед цим, 1946 р. як кореспондент "Правди України" він брав участь у Нюрнберзькому судовому процесі - тоді його ще підтримувала "добра рука" тодішнього "хазяїна" на Україні першого секретаря М. Хрущова, але то було востаннє...
Відгриміли бої. На спустошену українську землю прийшов довгожданний мир. Прості наші люди тяжкою працею відроджують життя, на їхню долю випадає аж надто багато труднощів і випробувань, але надія на краще додавала їм сил. Такою була тема нового роману Ю. Яновського "Жива вода". В ньому світла віра письменника-романтика в перемогу життя над смертю пронизала правдиві реалістичні картини складної повоєнної дійсності. Здавалось би, все складається якнайкраще. У 1947 р. часопис "Дніпро" друкує роман, повний текст передається по радіо. Але невдовзі партійні рецензенти знаходять у ньому чимало хиб і вад. Збирається пленум Спілки письменників. У засіданні береучасть перший секретар ЦК Л. Каганович. На пленумі, як писав Яновський у щоденнику, "поховали "Живу воду" метрів на десять під землю" -твір засуджено як "ідейно хиб-ний", націоналістичний, наклепницький.
Зробив "за порадами товаришів" до 200 виправлень - і від роману нічого не залишилося. Тільки після смерті автора його надруковано під назвою "Мир". А поки що Яновський зазнає морального та матеріального тиску (позбавлений усяких засобів до існування, змушений продавати речі, книжки, щоб не голодувати).
Після всього цього знаходить у собі сили, пише цикл "Київські оповідання", які знову, як колись "Вершники", спочатку друкуються в Москві. В них оспівано героїзм радянських людей під час війни, що його вселяла в них комуністична партія на чолі з Й. Сталіним... За "Київські оповідання" Яновському 1948 р. дали Державну премію СРСР. "Після премії я повинен боротися за право писати, я повинен виправдати довір'я і премію",-занотує він у щоденнику. Ці слова були щирими-художник давно став невільником системи, правлячої ідеології, ним керували за принципом "батога і пряника". Так безкінечно тривати не могло...
16 лютого 1954 р. на сцені Київської російської драми ім. Лесі Українки відбувається прем'єра (п'єси Ю. Яновського "Дочка прокурора". Нестандартне трактування проблеми виховання, морально-етичні колізії, майстерно виписані характери - це забезпечило успіх на сценах багатьох театрів.
Скоро після прем'єри, бенкетів та поздоровлень ішли вони вдвох із Тамарою Юр'ївною на гостину до Романова, головного режисера театру. Дорогою йому зробилося погано. Кілька днів лікарі боролися за його життя. Помер Ю. Яновський 25 лютого 1954 р.
ТВОРЧІСТЬ
За типом світобачення він був романтиком. Світ бачив безмежним, загадковим
Loading...

 
 

Цікаве