WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життєвий і творчий шлях Олеся Гончара - Реферат

Життєвий і творчий шлях Олеся Гончара - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ
Олеся Гончара
Видатних митців, що досягли вершин творчості, зробили великий внесок в історію, культуру рідного народу або й усього людства, часом називають за їхніми найвідомішими творами чи образами, в яких найяскравіше втілені їхні ідеали, найглибше розкрита їх людська й мистецька сутність: Тараса Шевченка-Кобзарем, Івана Франка-Каменярем, Максима Горького - Буревісником, Андрія Малишка-Сурмачем. Олеся Гончара можна по праву назвати Прапороносцем. Адже він завжди- на правому фланзі , в гущі подій. Чи то навчаючись в університеті, чи боронячи Вітчизну в лавах добровольців-студбатівців, чи створюючи свої талоновиті книги…
Олесь Гончар-видатний письменник, великий майстер слова, чиї твори вже сьогодні заслужено вважаються радянською класикою. Як і всьому "поколінню Брянських" - тим, кому на початок війни було десь 2О-25 років. Гончару судилося в житті пройти важкими фронтовими шляхами, зазнати й гіркоти відступу та поразок, і біль втрат, і радість Перемоги. Трудом і зусиллями цього покоління підвелася Батьківщина з руїн, утвердила мир на землі, скорила атом, послала своїх синів у Космос. Шлях Олеся Гончара - типовий для цього покоління. (НАРОДИВСЯ ОЛЕКСАНДР ТЕРЕНТІЙОВИЧ ГОНЧАР), 3 квітня 1918 року, за свідченням старшої сестри, в робітничому селищі Ломівці в Дніпропетровську, хоч офіційно місцем народження вважається слобода Суха Кобеляцького району на Полтавщині. Коли йому було два роки, померла мати. Виховувала Сашка бабуся, доброта й сердечність якої зігріли дитинство майбутнього письменника, навчили любити людей. "В її лагідній людинолюбній натурі" в її образі ніби втілювалося для мене все краще, що с нашого народу: працьовитість, чесність, правдивість, безмежна доброта, обдарованість. Ця вічна трудівниця, ця темна, неписьменна, але винятково чуйна до чужого горя жінка своєю широкою людяністю стоїть для мене поряд з тими, чиї творіння нас захоплюють і кого ми називаємо за їхню діяльність справжніми гуманістами", - так високо підносить Олесь Гончар цю неписьменну жінку, яка стільки значила у його житті.
Мабуть, тут треба шукати коріння, зачатки того гуманізму, людинолюбства, вміння побачити в найзвичайнісінькій, простій, на перший погляд, людині незмірну глибину думки та почуття, красу душі, світлість розуму -втілення справжньої народності характеру, які притаманні творам Олеся Гончара. Більше того, саме звідси, мабуть, і ота надзвичайна чутливість, яка дозволяє йому побачити, відчути те, що більшість людей просто не помічає, і багатство уяви, й образність мислення. "Я пригадую, як захоплювали дитячу уяву її пристрасні розповіді - поетичні видіння набожної жінки, - ділиться спогадами про бабусю Олесь Гончар. - Без неї, певно, я не став би письменником".
У сім'ї був Шевченків "КОБЗАР", над яким "бабуся й тітки проливали сльози", коли малий Сашко читав його вечорами. А невдовзі в життя хлопця прийшли й інші митці слова - Панас Мирний, Іван Франко, Леся Українка, Степан Васильченко, радянські письменники - Андрій Головко, Григорій Косинка.
Дитячі й підліткові роки Олеся припали на кінець двадцятих - початок тридцятих років, позначених героїкою перших п'ятирічок, індустріалізацією країни, колективізацією села, яке жило тоді бурхливим життям, шукаючи нових шляхів, часом помиляючись, але невтримно простуючи вперед.
Олесь Гончар навчається в Бреусівській семирічці, стає комсомольцем, бере активну участь у суспільному житті: "Ми відчули всю радість високих обов'язків, ми починали жити на високих температурах невщухаючого бою і безмежно пишалися тим, що ми с помічниками великої більшовицькох партії", - згадує О. Гончар.
Писати Олесь починає ще з дитинства. Насамперед, очевидно, через природне мистецьке обдарування, а також під впливом славних своїх попередників. Велику роль відіграв і улюблений учитель мови й літератури, який зумів прищепити "палку любов до рідного слова, красного письменства". До речі, саме він і назвав Гончара Олесем, якого до того називали Сашком.
Тоді ж з'являються й перші друковані виступи майбутнього письменника: кореспонденції в районній газеті "Розгорнутим фронтом", вірші та коротенькі оповідання в республіканській піонерській газеті "НА ЗМІНУ" (тепер "ЗІРКА") та в журнале "ПІОНЕРІЯ".
Після закінчення семирічки в 1933 році О.Гончар працює в Козельщинській районній газеті.Безперечний літературний хист хлопця було помічено, і в 1934 року він за комсомольською рекомендацією вступає до Харківського комуністичного технікуму журналістики.Роки навчання в технікуму, літературне та культурне життя великого міста багато дали здібному, допитливому юнакові. Утвердили його в правильності виробу шляху.
По закінченні в 1937 році навчання в технікумі О.Гончар дістає призначення в Харківську обласну комсомольську газету "ЛЕНІНСЬКА ЗМІНА", багато працює, пише оповідіння та вірші й друкує їх на сторінках журналів.
"МОЛОДИЙ БІЛЬШОВИК"(тепер "ДНІПРО"), "РАДЯНСЬКА ЛІТЕРАТУРА", "ПІОНЕРІЯ", а також газета "КОМСОМОЛЕЦЬ УКРАЇНИ", "СОЦІАЛІСТИЧНА ХАРКІВЩИНА". Перші ж надруковані оповідання Гончара "МАЙСТЕР ЩИТА", "ЧЕРЕШНІ ЦВІТУТЬ", "НЕХАЙ ЖИВЕ ЖИТТЯ" привернули увагу читача важливістю проблематики, гарною мовою, виразно виписаними характерами.
Успіх не запаморочив голови молодому письменникові. Навпаки, він гостро відчув потребу в дальшому збагаченні своїх знань, підвищенні освітнього рівня. І в 1938 році Гончар вступає на філологічний факультет Харківського університету. Про свою альма-матер письменник згадує з теплотою та любов`ю:
"Університет на цілих три роки став рідною домівкою, обдарував щастям дружби, в його аудиторіях, у тиші бібліотек пізнавали ми радість прилучення до скарбниці людських знань, тут переживали насолоду й захват творчої праці". До речі, одночасно з Гончарем тут навчався талановитий письменник, автор незакінченого, на жаль, роману "ВИР" - Григорій Тютюнник.
Олесь Гончар з усім запалом душі поринає в кипуче студентське життя: оволодіває всіма багатствами рідної та світової літератури, вивчає мови, пише цікаву наукову працю про художню майстерність М. Коцюбинського, досліджує поему І.Франка "МОЙСЕЙ". Водночас він збирає матеріали для роману про видатного українського філософа й письменника Г.Сковороду, пише нові оповідання, одне з яких, "ОРЛЯ", було відзначено премією на обласному конкурсі, а також повість "СТОКОЗЕВЕ ПОЛЕ", надруковану в квітневому номері журналу "Молодий більшовик" за1941 рік. Воістину наполеглива праця студента Гончара може служити яскравим прикладом працьовитості, відданості улюбленій справі.
У бібліотечному читальному залі й застала молодого письменника звістка про війну. "Одним ударом були строщені всі наші студентськє, по-юнацькому світлі мрії, сподівання. Невимовне тяжко було на душі. Мороком окутувалося майбутнє.
Наступного дня ми були в райкомі комсомолу. Тут зібралися сотні таких, як і ми, студентів, котрі прагнули якомога швидше потрапити на фронт.
Після двотижневого навчання вчугуївських таборах під Харковом наш студентський батальйон направили на Дніпро в район Білої Церкви, де в цей час точилися жорстокі бої", - згадує в "ПИСЬМЕННИЦЬКИХ РОЗДУМАХ" Олесь Гончар.
Жорстокі бої на берегах Росі, оспіваної І.Нечуєм-Левицьким. Бої за Київ… Скільки там полягло вірних друзів-студбатівців! Мужньо й правдиво розповість про це Гончар у романі "ЛЮДИНА І ЗБРОЯ". Покаже, як билися й гинули майбутні поети, вчителі, вчені. Молодь. Цвіт народу нашого.
І покаже головне: навіть там, у кривавих боях, захлинаючись від ненависті до ворога, йдучи на смерть, вони залишалися гуманістами, людьми, що високо тримали прапор комуністичних ідеалів.
Солдатом, старшим сержантом - командиром обслуги
Loading...

 
 

Цікаве