WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Любовна лірика Ліни Костенко - Реферат

Любовна лірика Ліни Костенко - Реферат

Повної відповіді на це питання в тексті не знаходиться. Але вона нам і непотрібна, бо знаємо головне - ця небажана любов загрожує "зламаним життям", довгонепроминущими наслідками ("за нею будуть бігти видноколи ") , втратою спокою...А ще її мучить інтуїтивне передчуття якоїсь (психологічної) несумісності з Ним ("чи біля тебе душу відморожу чи біля тебе полум'ям згорю " ).
Внутрішній конфлікт твору - це боротьба ліричної героїні з собою, зі своєю пристрастю. У цій боротьбі вона мобілізує усі сили, всю здатність чинити опір невгамовному любовному потягу. Поки що Вона тримається. Але Вона - жінка. Вона - слабка. Він мовчить , не чує її благань. Від нього нема допомоги. І Воналамається, здається на волю долі. Момент зламу чітко зафіксовано : " ще поки можу але вже не можу".
Перед нами - психологічна драма, показана на мініатюрній, як для драми, текстовій площі в 12 рядків.
"Це тихе сяйво над моєю долею..."
А ось інша драма. А може й не драма, а просто історія кохання, кульмінаційні моменти:
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли міражі.
І як ми будем, як тепер ми будем? !
Такі вже рідні , і такі чужі.
Це дуже цілісна історія кохання. В ній є початок , розвиток і завершення. Вона закодована у 8 - рядковий текст. Сприйняти поезію - це "розгустити", декодувати спресовану в ньому художню інформацію. Що й спробуємо зробити.
Спочатку дізнаємося про силу кохання. Вона, лірична героїня, "тяжко відболіла ним." Кохання принесло багато болю і страждання. Емоційна напруга була такою високою, що зараз, коли вона вже певною мірою пригасла, все ж залишилася у пам'яті " як марення, як сон". Психологічно точно відтворено зародження любові - вона з'явилася не зразу, а поступово і не контролювалася розумом.
Кохання уже перейшло свій апогей. Але воно ще живе "тлінно" ("Любові усміх квітне раз, ще й тлінно" , - П. Тичина). Воно пригасає, навіть зникає у буднях. Проте щомиті здатне спалахнути. То звична форма його жевріння у часі. Поезія чудово відтворює цей стан. Лірична героїня готова до розлуки. В якийсь дуже буденний момент ("Будень") їй здається, що прощання відбудеться легко, без болю. Проте це не так, бо саме в момент прощання ледь жевріюче, пригашене буднями почуття знову спалахне з певною силою, і тоді відкриється біль утрати, біль одинокого існування без любові, без Нього.
І як ми будем , як тепер ми будем?
Такі вже рідні і такі чужі.
Звертає на себе увагу виняткова вражальність фрази "І як ми будем, як тепер ми будем ? " у якій розпачливість інтонації абсолютно згармонізована з розпачливістю змісту. Фраза " такі вже рідні і такі чужі" навдивовижу точно і ємко виражає почуттєвий стан двох людей, які переживають кохання у його "тлінній", згасаючій стадії: вони "вже рідні", бо любов зріднила їх, але в той же час , зі згасанням почуття, вони все більше відчувають у своїх почуттях холод відчуженості. І справді - дивовижна вона майстер слова, Ліна Костенко.!
Але якби поезія і завершилася цими двома рядками, то ми мали б ще одну, блискуче зроблену ліричну мініатюру на банальну тему " любов - прощання" Банальність ця муляла б, їй не можливо було б приховатися навіть за філігранною майстерністю Ліни Костенко.
Третя строфа вносить в цю тему нетрадиційний мотив , який знімає відчуття банальності теми:
Ця казка днів - вона була недовгою.
Цей світлий сон пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! -
воно лишилось на усе життя.
Поетична розповідь про згасання почуття перетворилася у світлий гімн любові. Любов, хай навіть така, що приносить біль (а чи можливе справжнє кохання, яке б не супроводжувалося душевним стражданням?!) - це все одно "казка днів"," світлий сон" у житті ліричної героїні. Вона облагороджує існування людини в цьому світі, стоячи "тихим сяйвом" над її долею.
Якщо ж тексти окремих поезій Ліни Костенко не можна розгорнути в цілісній історії, то вони вирізняються іншою, не менш привабливою якістю, а саме: навіюють певний настроєвий смисл, який легко входить у свідомість, як, буває, входить, і залишається, і починає звучати в тобі прекрасна музична мелодія. Ось одна з таких ліричних мініатюр, що наділена сильною сугестивною здатністю:
Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити .
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.
Ти прийдеш знов. Ми будемо на "ви".
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.
Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю, о як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.
Мініатюра досить складна за своєю поетичною технікою. Елементи пейзажу навіюють "осінній " настрій, надають творові відповідної емоційної тональності. Поезії оповита серпанком таємничості ,якоїсь недомовленості. Все це притягує до себе, зачаровує, збуджує увагу та почуття. Прекрасною мелодією звучать такі одверті , такі інтонаційно виразні слова:" Я Вас люблю, о як я Вас люблю!"
Любов для Ліни Костенко - почуття світле. Недарма поезія, у якій йдеться про закоханість сiмнадцятирiчної дiвчини, названа "Свiтлим сонетом". Дівчина сумна, бо на її кохання хлопець не відповідає взаємністю. Так, вiрш "Свiтлий сонет" присвячений першому в життi сiмнадцятирiчної дiвчини коханню. Правда, кохання це нещасливе. Але це не страшно, бо:
Це ще не сльози - це квiтуча вишенька,
що на свiтанку струшує росу.
Дiвчина лише вчиться печалi i вiрностi, любовним спогадам в справжньому коханню. Це не трагедiя, вона лише "зiткнулась з неприємнiстю..."
Анiтрохи не сумно, що дiвчина печальна, бо ця печаль - вісник нового, справжнього, глибоко кохання. Це велике щастя. Неперевершено Лiна Костенко оспiвує безсмертне почуття - Любов.
"Світлий сонет" починаємо аналізувати з назви : сонет - бо витонченість його форми відповідає поважній темі; світлий - бо він про юність , найщасливішу, найсвітлішу для кожного пору життя. У чому ж щастя сімнадцятирічної юнки, яка сумує - ридає над нерозділеним коханням ? Щастя і печаль водночас . Чи не
Loading...

 
 

Цікаве