WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Михайло Бойчук - Реферат

Михайло Бойчук - Реферат

монументальне - це не просто велике чи площинне. Монументалізм у його розумінні - це гранична сконденсованість усіх художніх засобів, уникнення усього зайвого, випадкового. Він вважав, що слід не сліпо використовувати стиль давньоукраїнського живопису, а творчо інтерпретувати його принципи в умовах нових завдань, підпорядковувати їх виявленню глибокого внутрішнього змісту твору. Естетичні принципи Бойчука та його школи у 1930-х роках радянська влада визнала ідейно шкідливими і націоналістично обмеженими. Ще 1925 року в Київському художньому інституті було ліквідовано індивідуальні майстерні й запроваджено загальне викладання, що зменшувало "шкідливий" вплив професора Бойчука на творчу молодь. З початком 1930-х років, коли було створено єдині творчі спілки й ліквідовано літературно-мистецькі організації, угруповання та школи й більшовики почали силоміць насаджувати єдиний для всіх метод "соціалістичного реалізму", Михайло Бойчук та його послідовники були репресовані, твори їхні у переважній більшості були знищені. Самого Михайла Бойчука після тривалих допитів у катівнях НКВД в Києві змусили "визнати" свою належність до "націоналістичної фашистської терористичної організації", яка ставила своїм завданням вихід України з СРСР, і розстріляли як ворога народу 13 червня 1937 року.
Аби краще усвідомити значення школи Бойчука, слід згадати, що в історії української культури відомі три хвилі "великого стилю" (тобто такої мистецької форми, яка б охоплювала всі сфери життя певного соціуму і являла б собою квінтесенцію епохи). Першу велику стильову форму дала Давньоруська доба. Запозичені із Візантії принципи храмобудування і сакрального мистецтва були органічно переосмисленні на грунті автохтонної традиції і самобутньо витлумаченi в категоріях слов'янського часопростору. Розбудовуються міста, органічно вписуючись у вже існуючий культурний ландшафт. Київ, а за ним - Чернігів, Володимир, Галич, Переяслав вбирали в себе творчу енергію навколишніх земель і племен. У цьому історичному горнилі постало таке епохальне явище як Софія Київська. В архітектоніці цього собору закладена модель гуртування слов'янських земель навколо Києва. З цієї культурної ойкумени і постане згодом українська нація. Наступним періодом, що на тривалий час визначив обличчя України, була епоха барокко. Українське, або "козацьке" барокко - то є певний світогляд, образ ідеального суспільства, партитура взаємодії і співпраці різних його верств. Зрештою барокко - це і новий образ людини, постання нової, гуманістичної особистості.
Третя хвиля великого стилю, розгортається вже як пошук, власне, національного українського стилю в річищі формування модерної нації й українського відродження початку ХХ ст. Це була генерація, яка надихалася надіями революції національної і духовної, але до кінця не могла передбачити наслідків інфернального вибуху революції соціальної.
Тоталітаризм поглинув практично всі монументальні творіння Михайла Бойчука. Остання в часі робота Бойчука і його школи - розписи Червонозаводського театру в Харкові 1933 - 1935 рр. (вже позначені, до речі, певним компромісом із компартійним режимом) нищились із застосуванням "найпрогресивніших" технічних засобів щойно після страти самого Михайла Львовича Бойчука.
Є якась, знову ж таки, інфернальна логіка тієї "залізної епохи", у тому, що від Бойчука, цього найбільшого українського монументаліста ХХ ст., до нас дійшли лише окремі ескізні або камерні за звучанням речі. За кожним збереженим Бойчуковим твором - чиясь особиста мужність. Завдячуючи львівській художниці Ярославі Музиці ми маємо значну і дорогоцінну (не так за обсягом, як за унікальністю) частку доробку Майстра. "Ця збірка - хвилююче одкровення тайни з'яви нового достеменно українського мистецтва. Твори скупі, майже аскетичні в своїх засобах виразності, та за їх уявною скромністю постає бездонна глибина змісту і велика внутрішня сила. В шляхетних лініях обрисів проступають традиції Сходу, Візантії, іконопису. В бездоганності ритмів, вишуканості образів є відгомін художнього середовища Парижа, в якому творили особливо близькі Бойчукові А. Дерен і А. Модільяні. Та якими б видимими і відчутними не були витоки й аналогії, він створив такий органічний самоцінний сплав, що стане в подальшому його самобутньою творчою манерою, відкриє можливості нового шляху відродження українського мистецтва, що полягав у синтетизмі, у створенні величних монументальних ансамблів". Так оцінюють набуток Михайла Бойчука Людмила Ковальська і Неллі Присталенко.
3.
Михайло Львович Бойчук був видатною людиною свого часу. Він був одним з найосвічених та, мабуть найдосвідченішим фахівцем у багатьох галузях. Дуже цікавою та по-справжньому сучасною була його концепція гармонійного розвитку художника, без акцентованого розвитку якоїсь однієї вузької спеціальності. Й насправді витвори образотворчого мистецтва сприймаються у контексті оточуючої архітектурного, побутового середовища, тому митцеві просто необхідно мати розвинуте почуття композиційної гармонії, просторове уявлення. Все це, як викладач київської академії мистецтв, Михайло Бойчук намагався привити своїм вихованцям, з яких, згодом, створив багатонаправлений творчий колектив.
У долі художника цікавить те, що він, здається, був учасником усіх подій свого часу. Його "творче Я" народжувалось у епіцентрі історико-культурних подій: він був присутній у Кракові - центрі становлення нового національного мистецтва Польші, у Парижі - центрі загальноєвропейських пошуків нового напрямку розвитку, у Києві під час вибуху нового мистецтва та мрій про революцію у мистецтві...
Від сучасників Михайла Бойчука відрізняло те, що у пошуках нового напрямку у мистецтві, напрямку для розвитку Українського стилю XX сторіччя він не вдався до "новаторства задля новаторства", а звернувся до глибинного коріння, до витоків. Це дивувало та викликало повагу в розуміючих людей.
Душею Бойчук був реформатором, навіть революціонером, але бачив перед собою чітко окреслену мету: реформування українського мистецтва. Новий український стиль мав ї стати безпрецендентно національним за духом та глибоко увійти у повсякденний побут людини на всіх можливих рівнях. Він розумів масштаби задуманого і "тяжко позіхав", що не побачить результатів своєй праці, і що його мрія то є праця не одного покоління.
На жаль ми й досі не маємо якогось одного НОВОГО НАЦІОАЛЬНОГО СТИЛЮ, який мав би об'єднувати народ саме зараз, в умовах загальноукраїнського підйому. Натомість мистецтво здається роз'єднаним як ще ніколи досі, а перед нами стоять тіж самі задачі, що й перед молодим Михалом Львовичем Бойчуком на початку ХХ сторіччя.
4.
Перелік використанної літератури:
1. http://memorial.org.ua/education/
2. http://www.day.ua/74205/ Стаття "Вирубаний сад 30 жовтня - 120 років з дня народження художника Михайла БОЙЧУКА"
3. http://mincult.gov.ua/
4. Соколюк Л.Д Бойчукізм і проблема стилю в українському мистецтві першої третини ХХ століття: Препринт. - К.: НМК ВО, 1993. - 48 стр.
5. Рубан В.В. УКРАЇНСЬКИЙ РАДЯНСЬКИЙ ПОРТРЕТНИЙ ЖИВОПИС, Київ "Мистецтво", 1977 - 143 стр.
Loading...

 
 

Цікаве