WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Михайло Бойчук - Реферат

Михайло Бойчук - Реферат

приміщення, де вони були реставровані 1991 р., тому ні про первісний колорит, ні про відмінні стильові ознаки не можемо нічого сказати. На стелі вівтарного приміщення між двома підпружними арками нави відтворено ікону "Пресвятої Трійці". Під час реставрації церкви стінописи зазнали великої руйнації, реставраторами було змінено традиційне канонічне зображення Пресв. Трійці. У п'яти парусинах вівтаря бачимо херувимів, що тримають знаряддя терпінь і страстей Христових: терновий вінець, предмети для розп'яття, плащаницю, хрест, рипіду. Присутність таких відзнак могла означати "Розп'яття", "Вознесіння", "Зішестя Св. Духа". Композиційно кожний образ замкнений у трикутник. По кутах парусинів відтворена орнаментальна інтерпретація гілки, що в християнстві є символом слави і перемоги. Над карнизами у підпружних арках нави зображено чотири постаті ангелів, які вражають своєю монументальністю. Вони мають струнку поставу, одягнені в довге вбрання, яке спадає великими важкими складками. Уникаючи багатої сюжетної оповіді релігійних канонічних сюжетів, спрощуючи до примітивності рисунок, художник досягає монументального мистецького декоративного ефекту. Композиції у вівтарі, виконані М.Бойчуком, створені шляхом узагальнення колірних плям, що надає образам символічного звучання. Лаконізм кольору і лінії робить малюнок чисто декоративним. Вивчення художніх засобів, якими користувався мистець, показали шлях пошуку відповідного балансу між площиною стіни і простором. Важко визначити авторство розписаних склепінь бічних крилосів, де в майстерному декоративному трактуванні зображені херувими. За рисунком і колористикою декоративні стінописи можна віднести до виконання майстром-інтерпретатором візантійських та барокових орнаментів Павлом Ковжуном.
Вивчаючи церкву Преображення Господнього у м.Ярославі, свідомі того, що час нам залишив пам'ятку, в якій крізь релігійні символи пробиваються думки і почуття, ідеї та переконання художників початку та першої половини XX ст. В далекому майбутньому дослідження монументально-живописних досягнень маловідомих українських мистців повинно увійти в окреме мистецьке видання. Адже глибоке вивчення розвитку художніх процесів у Галичині цього часу вивільнить історію українського мистецтва від перекручень творчої спадщини багатьох визначних українських майстрів, які зазнали гонінь за ідеї національного відродження.
З іменем Михайла Бойчука пов'язане виникнення творчого об'єднання художників-монументалістів, відомих як "бойчукісти". Саме завдяки бойчукістам Україна у 20-30-х роках вийшла на широкий обшир світової культури, про що свідчать численні виставки, у яких брали участь послідовники й учні Михайла Бойчука, велика кількість публікацій, присвячена бойчукізму як мистецькому явищу. Після поразки національно-визвольного руху в Україні й входження її до Радянського Союзу в українській культурі ще певний час тривало піднесення, яке дехто називає періодом культурного відродження. Намагаючись привернути до себе неросійські народи й продемонструвати добровільність цього союзу, більшовицька партія на перших порах надавала республікам певну самостійність у вирішенні економічних та культурних питань. Політика українізації, розвиток національної освіти давали українській культурі широке підгрунтя для розвитку. В мистецтво, літературу прийшло багато нових талантів. Деякі митці були далекі від будь-якої політики, але значна частина належала до різних політичних угруповань, насамперед до боротьбистів та українських комуністів. Зайнята насамперед збереженням своєї гегемонії, комуністична партія ще не підпорядкувала собі культурну діяльність в Україні, відтак дозволяла спершу утворення численних мистецьких об'єднань, які шукали шляхи створення нової української культури. Коли не збулися їхні сподівання на самостійну державу, то багато хто з письменників, художників, артистів почав убачати в розвиткові культури своєрідний спосіб вираження національної ідентичності. Перед митцями поставали проблеми пошуку нових шляхів розвитку української культури, пошуки взірців та орієнтирів, на яких вони мали будувати як свою творчість, так і всю українську культуру. В образотворчому мистецтві, насамперед у живописі, нові пошуки пов'язувалися головним чином з монументальним мистецтвом, яке бурхливо розвивалося у зв'язку з великим промисловим і житловим будівництвом, що почалося після років розрухи та громадянської війни. Художники мріяли про світлі нові будівлі, прикрашені грандіозними фресками та мозаїками, творами декоративно-ужиткового мистецтва. Вони вбачали в спорудах нового часу органічний синтез мистецтва з архітектурними формами, який творив би естетичне середовище життя трудівника нової України.
Творча програма Михайла Бойчука полягала у послідовному вивченні й використанні візантійського та давньоукраїнського церковного монументального малярства, мистецтва італійського Проторенесансу, української книжкової гравюри та народної картини. Пройшовши тернистий шлях науки у Віденській, Краківській академіях, тривалий час перебуваючи в Парижі серед розмаїття течій, напрямів та стилів, що вирували в столиці європейського культурного життя початку ХХ століття, Михайло Бойчук прагнув витворити новий монументальний стиль, в якому б органічно поєднувалися ці засади. У своїх лекціях студентам Київського художнього інституту 1922 року Бойчук так висловив свою орієнтацію й мистецьке кредо: "Хоча померли старі майстри, але живе їхнє вічно молоде мистецтво, і помиляється той художник, котрий розглядає творчість минулого як археологію. Довершений твір мистецтва не археологія, а вічно жива правда". Таким чином концепція Михайла Бойчука йшла врозріз з утверджуваною тоді офіційною "пролеткультівщиною", яка заперечувала досягнення старих майстрів у будівництві так званої "пролетарської культури". Михайло Бойчук як професор і відомий вже у той час художник європейського рівня, який виставлявся в Парижі, утверджував необхідність для молодих художників вивчати усталені закони пластичного мистецтва, втілені у старовинних зразках, і непохитно дотримуватися їх у творчості, водночас наповнюючи свої твори новим змістом.
До найвизначніших робіт українського монументального мистецтва 1920 - початку 1930-х років належать: розписи Луцьких казарм у Києві (1919), у Червонозаводському театрі в Харкові (М.Бойчук, В.Седляр, О.Павленко, І.Падалка, 1934-1935).
М.Бойчук виробив концепцію монументального стилю, в якому органічно сплавлено орнаментальну площинність, притаманну фресковому візантійському живопису, із строгою й врівноваженою ритмічною і колірною гармонією народного іконопису та української народної картини. Йому було чужим сучасне індустріалізоване пролеткультівське малярство, яке насаджувалося в Київському художньому інституті. Він намагався творити сучасне в істинно життєвих формах і колориті давніхпрофе-сіональних та народних майстрів. Простота рисунка, вишукане тло, граційна ритмічність композицій, досконале розуміння площини й кольору, раціональне розташування мас і ліній у творі - саме цього домагався Бойчук як у власній творчості, так і в творчості своїх учнів і послідовників. Він учив, що
Loading...

 
 

Цікаве