WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Михайло Бойчук - Реферат

Михайло Бойчук - Реферат


Контрольна робота
"Михайло Бойчук"
ПЛАН:
1. Основні етапи життя Михайла Бойчука
2. Основні ідеї творчості Бойчука
3. Висновок
4. Перелік використанної літератури
1.
"Хоча померли старі майстри, але живе їхнє вічно молоде мистецтво, і помиляється той художник, котрий розглядає творчість минулого як археологію. Довершений твір мистецтва не археологія, а вічно жива правда"
Михайло Бойчук
Михайло Львович Бойчук народився у селі Романівці на Тернопільщині. Ще у своєму селі почав займатися малюванням. Романівський учитель, помітивши здібності юнака, дав об'яву про нього в газеті, на яку відгукнувся художник Юліан Панькевич і допоміг Михайлові переїхати до Львова, де він знайомиться з церковним мистецтвом - іконописом та книжковою мініатюрою. Вже тоді Бойчук виявив зацікавлення візантійськими витоками українського християнського мистецтва. У Львові Бойчук починає самостійно працювати, отримує допомогу від Наукового товариства ім. Шевченка і Товариства для розвою руської штуки й 1899 року навчається у Віденській Академії мистецтв. Згодом за наполяганням І.Труша переходить до Краківської академії. У 1906-1907 роках удосконалюється у Мюнхенській Академії мистецтв. Велику роль у його житті відіграв митрополит Андрей Шептицький, який фінансував його поїздку до Парижа, відвідав його паризьку майстерню й підтримав матеріально. Від Андрея Шептицького Бойчук перейняв захоплення й розуміння українського церковного малярства. 1907 року молодий художник їде на кошти Шептицького до Італії. Перебуваючи у Парижі, Бойчук мріє про заснування української школи церковного монументального малярства, яка, відштовхнувшись від візантійського мистецтва, творчо переосмислила б національні традиції іконопису й утворила б свій стиль монументального живопису в оздобленні храмів. Наприкінці 1910-х років М.Бойчук очолює групу молодих художників, які склали школу "Renovation Byzantine", що мала на меті відродження візантійського мистецтва на українському грунті. 1910 року в паризькому Салоні незалежних відбулася виставка митців цієї школи, що мала гучний успіх. У вересні 1910 року Бойчук повертається до Львова, починає працювати у заснованому 1905 року Андреєм Шептицьким Національному музеї, директором якого був Іларіон Свєнціцький. У музеї Бойчук реставрує старі ікони, удосконалює свою майстерність живописця, створює школу ідейних послідовників, яка проіснувала до 1914 року, розписує каплицю Дяківської бурси у Львові, церкву монастиря отців Василіян села Словіта, створює композицію "Тайна вечеря", ікону "Покрова Богородиці", в якій зобразив свого покровителя митрополита Андрея Шептицького та автопортрет. У 1912-1914 роках Бойчук відвідав Новгород, Ярослав (нині територія Польщі) та село Лемеші на Чернігівщині, де працював як реставратор. 1917 року бере участь у заснуванні Української Академії мистецтв, стає професором майстерні монументального живопису. З 1924 року Бойчук - професор Київського художнього інституту. Заклав основи українського монументального мистецтва, майстри якого об'єдналися в Асоціацію революційних митців України. Серед його послідовників - брат Тимофій Бойчук, К.Гвоздик, А.Іванова, С.Колос, О.Мизін, О.Павленко, О.Бізюков, М.Рокицький, І.Падалка, В.Седляр. 1919 року бойчукісти виконали розписи Луцьких казарм у Києві, санаторію ВУЦВК в Одесі (1928), Червонозаводського театру в Харкові (1933-1935) та ін. 26 листопада 1936 року М.Бойчук був заарештований НКВД і звинувачений радянською владою у контрреволюційній фашистській діяльності. Після тривалих допитів "трійка" присудила Бойчука без суду до розстрілу. Вирок було виконано в Києві 13 липня 1937 року. Разом з ним загинули його послідовники - художники В.Седляр, І.Падалка, його дружина, художниця Софія Налепинська-Бойчук.
2.
М.Бойчук повертається з Парижа до Львова у вересні 1910 р. Сповнений "невичерпної енергії" та віри у власні творчі сили, створює в Галичині (1910-1913 рр.) дві пам'ятки - розписи у каплиці так званої "Дяківської бурси" (колишня вул. Скарги, 4, тепер вул. Озаркевича) та у церкві колишнього монастиря оо.Василіян с.Словіта.
У статті, присвяченій розписам Дяківської бурси, І.Свєнціцький писав:
"...Бойчук взяв за основу до розписів фігурні композиції візантійсько-романського примітиву".
Таке трактування розписів не зовсім схвально було прийнято галицькою інтелігенцією, яка захоплювалась панівним стилем "сецесії".
Під час перебування у Львові М.Бойчук часто їздив до родини в м.Ярослав (Східна Польща). Із спогадів родича по материнській лінії В.А. Вербинця довідуємось, що він мав якусь роботу в перемиського владики (1912-1913?). В Ярославщині Бойчукові довелося працювати у двох церквах. В.А. Вербинець згадує:
"...за рік чи два перед війною (першою світовою) ми відмалювали Преображенську церкву в Ярославі та селі біля Криниці, я йому трохи асистував, бо замолоду захоплювався живописом".
Про розмалювання мурованої церкви XVII ст. маємо відомості з листів художника до академіка М.Грушевського та з листа С.Налепінської до М.Бойчука. Про пам'ятку поблизу с.Криниці більше відомостей поки що знайти не вдалося, тому є потреба провести науково-дослідницьку експедицію.
Чим привернула увагу художника-монументаліста Михайла Бойчука церква Преображення Господнього (XVII ст.) в м.Ярославі? Будівництво самої церкви тісно пов'язане з історією розвитку українських земель та нашого народу. Споруджена вона на високому мальовничому пагорбі, на кошти купців Іллі та Пелагеї Вапинських.
Залишена напризволяще наприкінці XIX ст., будівля була приречена на поступову руйнацію. Завдяки передачі польським урядом храму ярославській українській громаді вдалося врятувати твори мистецтва: іконостас XIX ст. (зараз на реконструкції), храмову ікону "Милосердя Двері", стінописи поч. XIX ст., стінописи Л.Вінтеровського (1912 р.), М.Бойчука (1912-?), І.Богданського (1937 р.), орнаменти П.Ковжуна і М.Осінчука (1938-?).
У польській літературі лише згадано, що церква перебудована в 1910-1912 рр. за проектом архітектора М.Добрянського в характері візантійському; у тих же роках львівський художник Вінтеровський розмалював вівтар. Але немає жодних спогадів про малюнки М.Бойчука. Не знайдено при реставрації святилища сигнативи художника. Однак фахівці-реставратори стверджують: "Малюнки Л.Вінтеровського - це композиції страстей Христових у нижній частині святилища. А у верхній частині стіни апсиди вміщені композиції М.Бойчука". Такі висновки зробили реставратори, аналізуючи техніку розписів.
У каталозі О.Ріпко читаємо: "...ця робота не приносить йому (М.Бойчукові. - Г.Б.) задоволення, і справедливо: його розписи новозбудованих нав церкви не гармоніюють з попередніми...". Слід згадати, що художник в той час був під враженнями відгуків львівської інтелігенції про розписи каплиці та створених у ті часи ікон, як писав М.Голубець: "...інтелігенція ламала в одчаю руки, до яких богомазів докотився цей многонадійний митець...".
Отже,розглянемо, як М.Бойчук намагався розв'язати складну проблему синтезу архітектури з внутрішнім середовищем храму. Стінописи мистця займають частину вівтарного
Loading...

 
 

Цікаве