WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Тарас Шевченко на Нікопольщині - Реферат

Тарас Шевченко на Нікопольщині - Реферат

Шевченко пише:
І як степи запорозькі Німоті ділила Та бахурям і байстрюкам Люд закрепостила...
Даючи негативну оцінку діям Катерини II та історичній долі України, Шевченко вважав, що знищення Запорозької Січі допомогло цариці закріпачити українське селянство. У 1783 році юри-дично оформилось кріпосне право в Україні. Поет приходить до висновку, що не тільки царизм, але й українська козацька старшина теж була зацікавлена в закріпаченні українського селянства і козаків. Ця думка стала важливою складовою частиною революційно-демократичної канцелярії в історії України. Шевченко розвивав її в творах"Невільник", "Великий льох", "І мертвим, і живим..." та в інших. Шевченко не пройшов повз й таке явище В умовах подальшого зростання товарно-грошових відносин цар Микола І у 1843 році наказав поміщикам і заводчикам більше вирощувати картоплі, обіцяючи при цьому медалі. Селян примушували розводити картоплю, навіть роздавали її "с обязанностью непременно посадить онную". Безумовно, на поміщицьких або орендних землях.
Поміщики, німецькі колоністи посилено стали розводити картоплю, будувати паточні, крохмальні, спиртові заводи, де застосовували дешеву працю наймитів. Посилення товарно-грошових відносин збільшило експлуатацію кріпаків, панщину, натуральний та грошовий оброк. У поетичному революційному посланні поета "І мертвим, і живим..." є такі рядки:
І на Січі мудрий німець Картопельку садить, А ви її купуєте, їсте на здоров'я Та славите Запорожжя. А чиєю кров'ю Ота земля напоєна, Що картопля родить,- Вам байдуже. Аби добра Була для городу!..
У часи перебування Шевченка в Покровському тут відбувалися ярмарки, де торгували хлібом і тваринами, й більшості своїй великою рогатою худобою. Письменник та етнограф О. С. Афанасьєв-Чужбинсь'кий, товариш Т. Г. Шевченка в період 1843- 1847 рр., котрий згодом розійшовся в дружбі з соціальних мотивів, відвідавши село Покровське у 1856 році, писав у своїй книзі "Поездка в южную Россию. Очерки Днепра": "А что за славньїй народ покровский! Какие великие люди! Какое сложение! Й что за щегольство в костюме!.. Мне бьіло приятно прожить в Покров-ском между честньши, добрьіми й трудолюбивьіми жителями". Разом з тим письменник та етнограф описує сцени, де плачуть молоді селяни, яких вперше виганяють на панщину.
Треба віддати належне Афаяасьєву-Чужбшському, що він вірно підкреслював красу пркровців, як пізніше відзначали І. Ю. Рєпін, Д. І. Яворницький, О. П. Довженко, інші видатні діячі історії, літератури, мистецтва, їхні спогади - свідчення цьому.
У тій же книзі "Поездка в южную Россию. " Афанасьєв-Чужбинський при описанні становища села Борисоглібовки, що поблизу Нікополя, занотував: "За Черньїшевой лежит Борисоглебовская помещика Нечаева, отлича-ющаяся от прочих тем, что жители ее живут в бедности, й цельїе толпи детей, окружая проезжего, про-сят милостиню. Довольно бросить один взгляд на крестьянские жилища, на бедньїе лица зтих детей, одетьіх в рубище, чтобн убе-диться в необходимости просить милостьшю.
Це так і в Шевченка:
Єдиного сина, єдину дитину,
Єдину надію! в військо оддають!
Бо його, бач, трохи! а онде під тином
Опухла дитина, голоднеє мре,
А мати пшеницю на панщині жне.
("Сон", 1844).
Безумовно, Шевченкові, як молодому поету, художнику, історику, було, приємно перебувати у селі Покровському з-поміж запорожців. Адже там ще були живі січовики, їх сини. Великий Кобзар, як свідчать спогади його сучасників, цікавився історією довколишніх осель, особливо тих, що знаходилися в понизов'ї Дніпра.
Розповідають, що Шевченко волів дізнатися дещо про Кам'янку- старовинне запорозьке городище Херсонської губернії. Розташоване воно було на рукаві Дніпра, що називався річкою Козацькою в мальовничому місці за дванадцять кілометрів на південний захід від міста Берислава. Городище це збудоване запорожцями у 1740 році як прикордонний пост торговельним ринком. Пост мав назву - "Кам'яний базар". Тут бував полковник зі своїм старшиною та командою запорозьких козаків. На Кам'яному базарі провадилася значна обмінна торгівля з кримськими та ногайськими татарами. Запорожці називали це місце так: "Кам'янка, де стара Січ була". Тобто Січ 1710-1711 років.
У 1760 році тут була збудована церква. Городище помітне й до цього часу по слідах валу, по уламках та по двох хрестах над могилами запорожців, похованих у 1730 та 1731 роках.
Що являє собою ця місцевість? Зараз на цих землях розташований радгосп-завод "Кам'янський", котрий спеціалізується на виноградарстві та садівництві. У цьому господарстві близько чотирьох тисяч гектарів землі. Збудовано два села - Отрадна-Ка-м'янка та Миколаївка. В Отрадно-Кам'янці -центр радгоспу - велика середня школа, Палац культури, аптека, дитячий садок, краєзнавчий музей, виноробний завод із знаменитими підземними штольнями, в котрих відстоюється вино п'яти сортів. Є тут і дегустаційний зал, і добре обладнана лабораторія.
Ось як зворушливо пише про цей благодатний край директор радгоспного музею Валентина Воіроніна: "О земле наша! Неозора наддніпрянська сторона! Твої безкраї поля гнучким золотим колоссям стеляться понад древніми берегами сивого Дніпра-Славутича, а з його щедрих Джерел - ручаї розливають життєдайні води по твоїх сонячних таврійських рівнинах, цілющим ніжним соком наливаються духмяні яблуневі сади, янтарні грона винограду. І нащадки твоїх древніх скіфів, гордих слав'ян обережно кладуть вінки, переплетені пшеничним колоссям і травами степового ковилу, на прозорі студені води Дніпра, як данину пам'яті тобі, наша Земле!"
Та повернемось у Покровське шевченківських років. Місцеві жителі показували поету руїни колишньої Січі, внутрішній і зовнішній кош, запорозьку пристань - уступ, запорозькі курені і хати, речі побуту, одяг, зброю. Згадували події із запорозької історії, військові походи запорожців, битви, війни, татарський і турецький полон. У тих спогадах називались імена останнього кошового отамана Петра Івановича Калнишевського, розумного писаря Івана Яковича Голубу, судді Павла Фроловича Головатого, козака Антона Головатого. Співали пісні і думи про славних запорожців, їх звитяги:
Ой полети ти, чорно галко, Та на Дон риби їсти. Та принеси, та принеси Ти, чорна галко, От Калниша нам вісті!
Співали улюблену пісню про кошового отамана Івана Сірка:
Ой не вітер в полі грає, Не орел літає, Старий Сірко з товариством На Січі гуляє..
На запорозькому кладовищі оглядали кам'яні хрести над могилами Стефана Гладкого, курінного отамана Івана Капйса, козаків Данила Борисенка, Максима Кулька. У старих запорозьких куренях і хатах Шевченко малював різні запорозькі сволоки. На одному з них був напис: "Благословенням отца й поспешеством енна й совещанием святого духа создался сей курень васюринского войска васюринским обществом за атамана Антона Головко 1710 году мая 24 дня".
Край хати
Loading...

 
 

Цікаве