WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Тарас Шевченко на Нікопольщині - Реферат

Тарас Шевченко на Нікопольщині - Реферат

боротьбу запорозького козацтва. Взимку 1708 року сюди
прибув Кіндрат Булавін. Запорозька голота прийшла на допомогу донським козакам, і вони разом мужньо билися з царськими військами.
Острів, де знаходилась Чортомлицька Січ, був досить живописний. Природа наділила його своєю чарівливою красою. Відомий український письменник і кінорежисер Олександр Довженко, котрий збирав матеріали для сценарію кінофільму "Поема про море", побував у Капулівці 12 жовтня 1952 року. У своємузаписнику він занотував: "Я на острові. Передо мною Запорозька Січ проти Капулівки. Проти могили Сірка - верби, тополі, грушки. Річка Підпільна і бистрий Павлюк береги миє. Шелестить пожовкле листя, човен пливе до мене. Тут була колись гребля, якою їздили козаки. Сушаться великі неводи. Багато гадюк та вужів. На місці Січі хтось трохи копав... Але до чого ж прекрасно в Капулівці! Які річки Підпільна, Павлюк і Скарбна! Які ліричні привілля! Мимоволі тут пригадуються старі часи дореволюційні. Ні одному негіднику з так званого панства, ні одному з потемків старшини чи поміщику, нікому в голову дурну та убогу не прийшло поставити десь пам'ятник у старих місцях на спогад потомкам, матеріалізувавши свою думку в камені чи бронзі. Куди будрі Не було ні думок, ні спогадів високих, ні прагнень. Такі були й останні передреволюційні і "революційні" кооператори. Десь під копицями кашу варили та, випивши, співали п'яними голосами старокозацьких пісень, сентиментально хлипаючи, зітхаючи "славних прадідів великих правнуки погані, бодай вас земля не прийняла...".
Перебуваючи у Капулівці, Довженко згадував Тараса Шевченка, котрий теж відвідав цей край. До речі, Олександр Довженко мав намір створити фільм про кошового отамана Івана Сірка та запорожців. "Л з різних причин задум так і не вдалося здійснити.
Завершуючи розповідь про Сірка, додамо, що у 1956 році у Капулівці встановлено чавунний бюст кошового отамана роботи дніпропетровських скульпторів Ситника, Білика, Духовенка. Образ Сірка вони взяли з відомої картини Репіна "Запорожці". Втім хвилі Каховського водоймища стали підмивати берег і загрожувати могилі кошового отамана. А тому в листопаді 1967 року його останки перенесені і поховані на Сторожовій Бабиній могилі, за п'ять кілометрів від старої могили отамана.'Перенесли сюди і надмогильну плиту з тим же, що й був написом: "На цій місцевості знаходилась Запорозька Чортомлицька Січ, яка була центром запорозького козацтва і відігравала прогресивну роль в історії українського народу".
Щоб відтворити справжні риси Івана Сірка, череп його було передано в лабораторію пластичної антропологічної реконструкції інституту імені Міклухо-Маклая Академії- наук колишнього СРСР. Учениця професора М. М. Герасимова, кандидат біологічних наук Г. В. Лебединська відтворила образ Сірка по черепу. Науковці Дніпропетровського медичного інституту встановили, що Іван Сірко прожив 70-75 років. У 1980 році на могилі кошового отамана, тепер вже на новому місці, біля склепу поставили нове чавунне погруддя Івана Сірка, відлитому по відтвореному Г. В. Лебединською портрету по черепу. Тепер могила кошового отамана Івана Дмитровича Сірка - пам'ятник республіканського значення.
Далі подорож Шевченка по Нікопольщині пролягла до села Покровського, відстань до якого від Капулівки сягала десь п'ять-шість кілометрів. З Капулівки Шевченко, можливо, добирався через гору Панські кручі, з котрих відкривався неозорий простір на Великий Луг - дніпровські плавні. Звідси міг піти пішки, або ж проїхати на возі, та, певна річ, й на човні річкою Підпільною. В усякому разі, Шевченко прибув у Покровське, про що свідчать і спогади поколінь, і малюнки, що занотовував тут поет.
На території цього села й знаходилась остання так звана Запорозька Нова Січ (1734-1775). У ту пору в цій Січі та на її околицях проживало близько 15 тисяч чоловік. Після ліквідації Запорозької Січі на її місці й виникло село Покровське. Його історія далебі неоднозначна, досить насичена різними адміністративними переплетіннями. А полягають вони ось у чому.
У 1777 році за розпорядженням Новоросійського губернатора М. В. Муромцева ця місцевість була оголошена містом Покровським. У нього знаходилась провінційна канцелярія з Словенським духовним правлінням. Бо місто Словенськ (пізніше Славянськ, а ще пізніше Нікополь) з 1775 року по 1780 рік ще не. було забудоване. У 1778 році прим-майор Синельников дістав наказ перевести провінційну Слав'янську канцелярію з Покровського до Микитиного Рогу (Нікополя). Було наказано місту Покровському дати назву містечко Покровське. А з 1784 року Покровське стає слободою.
Перебуваючи у цій місцевості, Шевченко, напевне, дізнався й про те, що після роздачі запорозьких земель дворянам царицею Катериною II села Покровське, Капулівка, Грушівка, Олександрівка дістались генерал-прокурору князю Вяземському. Йому належали тут майже 46 тисяч десятин землі та 1 430 кріпаків. Це було у самому центрі колишнього Запорожжя, через вісімнадцять років після ліквідації Запорозької Січі. Граф Чернишов одержав старі запорозькі селища, в тому числі села Городище і Красне, а в додаток майже 25 тисяч десятин землі та понад 500 кріпаків. Генерал-майору Неклюєву поблизу Нікополя дісталась Сулицько-Лиманська Слобода з 24 тисячами десятин землі та сотнями кріпаків. А всього по Катеринославському повіту у 1793 році було 5 195 кріпаків та понад 245 тисяч десятин поміщицьких земель. (Из описання к "Екатеринославскому атласу", часть І. Екатери-нослав, 1793).
У 1802 році вдова князя Вяземського Олена Микитівна продала ці землі багатому єврею, придворному банкіру Штігліцу який розбагатів на продажу кримської солі. Йому належали села,, розташовані на берегах Дніпра,- Карайдубина, Ушкалка, Бабино,. Рогачик, Рибаче та інші. А в 1861 році цей лихвар продав землю, що біля села Покровського і в Тавріі, великому князю М. М. Романову. Невипадково, мабуть, поет Василь Капніст у листі до поета Гаврила Романовича Державіна від 18 липня ^1812 року називає його "жидом".
Шевченка надто вразило те, що на колишніх вільних запорозьких землях сидить багатій г титулом барона Штігліц. У вірші "Розрита могила", першому відверто революційному творі, не розрахованому на дозвіл цензури і написаному через місяць після відвідання Нікопольщини та знаменитої Скіфської Чортомлицької могили, поет пише:
...Степи мої запродані Жидові, німоті, Сини мої на чужині, На чужій роботі...
Тут Шевченко називає конкретного кріпосника і лихваря барона Штігліца. У ту пору і на острові Хортиця, і в Нікополі, і на Нікопольщині було чимало іноземних колоністів. У Нікополі, наприклад, хазяйнували багатії мукомели Зіменс, Шоф і їм подібнь У верхній течії річки Чортомлик, біля Скіфської Чортомлицької могили, знаходилися володіння багатія Зейферта.
У поемі "Сліпий", засуджуючи колоніальну політику І кріпосницький гніт за часів Катерини II,
Loading...

 
 

Цікаве