WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Тарас Шевченко на Нікопольщині - Реферат

Тарас Шевченко на Нікопольщині - Реферат

Січ. Саме тут Богдан Хмельницький концентрував повстанські козацько-селянські сили, прибувши сюди у грудні 1647 року.
Як на нашу думку, Шевченко з острова Хортиця до Нікополя їхав на поштових, їхав через Томаківку, де знаходиласьпоштова станція. Як засвідчують перекази, у травні 1787 року цариця Катерина II з острова Хортиця через підстанцію Томаківку за три-чотири години дісталася каретою до Нікополя.
Детальне вивчення історії Подніпров'я дає підстави вважати, що у Нікополі з кінця XVIII століття існувала поштова станція, а з 1836 року - поштова контора. Саме через ці населені пункти (Томаківка, Нікополь) проходив поштовий шлях з Катеринослава до Херсона. А Микитинська чумацька транзитна дорога, котра прокладена у 1805 році, вела від Микитинської переправи, що в районі Нікополя, до Кременчука. У ту пору вже була добре наїжджена дорога диліжанського сполучення з Катеринославом.
...І ось, нарешті, Нікополь. У тодішньому містечку, на Мики-тинському Розі Тарас Григорович міг оглянути рештки Микитинської Січі, на котрій у квітні 1648 року було обрано "геніального бунтівника" Богдана Хмельницького гетьманом України. Саме на цій переправі у ту далеку минувшину будувалися, за висловом з тих часів, морехідні нікопольські човни. А споруджували їх рольні матроси прямо на березі. Споруджували без креслення, про котре, очевидно, й поняття не мали. Та зате будували добротно. Історичними фактами це підтверджено. Додамо до цього і той факт, що у Нікополі в ті часи доживали ще багато старих запорожців, з котрими, як на мою думку, розмовляв Тарас Шевченко. На час відвідання поетом цього краю тут розкинулись маленькими острівцями запорозькі курені і будиночки. Факти ці зафіксовані у різних історичних працях.
Т. Г. Шевченко у вересні 1843 року на Микитиному Розі слухав спогади рибалок. Цю подію відобразив П. Богуш.
У Нікопольському Свято-Покровському соборі зберігалось багато різноманітного запорозького начиння - посуд, зброя, прапори, історична і церковна література, картини, ікони, портрети козаків Шиянів, котрі мешкали у цьому краї, чарки кошового отамана Івана Сірка. У 1838 році тут працював видатний історик міста Іван Іларіонович Карелін - людина прогресивних поглядів, дійсний член Катеринославського статистичного комітету. Він друкував свої статті в "Катеринославських губернських відомостях" та в "Записях Одесского общества истории й древностей". Шевченко міг зустрічатися з Кареліним.
Можна вважати, що багато цікавого дізнався Шевченко, побувавши у цьому південному місті. У ті часи колишні запорозькі землі довкола Буцько-Томаківського острова і старого запорозького зимовиська Червоногригорівки були роздані поміщикам. Товариш Шевченка, етнограф і письменник О. С. Афанарьєв-Чуж-бинський у своїй книзі "Поездка в южную Россию", що відбулася у 1856 році, описує жахливе становище кріпаків села Бориси-Глібовки, що належало поміщику Нечаєву, та села Чернишовки, що було власністю графа Чернишова.
На території сучасного Нікополя, на Микитиному Розі, де існувала стародавня переправа через Дніпро, тимчасово знаходилася Запорозька Микитинська Січ з 1637 по 1652 рік. З нею пов'язана діяльність ватажків селянсько-козацьких повстань проти польських феодалів Івана Сулими, Павла Бута (Г.Тавлюк), Яцька Острянина, Дмитра Гуні. У своїх творах про них згадує Шевченко.
Микитинська Січ знаменита ще й тим, що тут 19 квітня 1648 року гетьманом України обрано Богдана Хмельницького. Звідси, з Микитиного Рогу, він почав визвольну війну українського народу проти польської шляхти (1648-1654 рр.). Образом Богдана Хмельницького, видатного державного діяча і полководця, Шевченко захоплювався все своє свідоме життя, називав його "славним", "благородним", "геніальним бунтівником". З нагоди такої події на площі, що носить ім'я гетьмана, встановлена на повний зріст скульптура Богдана Хмельницького у гетьманському вбранні.
Перша згадка про Микитин Ріг та про Микитинську переправу припадає на кінець XVI століття. Повертаючись з Чортомлицькоі Січі, посол австрійського імператора Рудольфа II Еріх Лясота зі Стеблева у своєму щоденнику від 2 липня 1594 року занотував: "Звідси до Микитиного Рогу, що на лівій або руській стороні, близько... Недалеко звідси заночували на острові. Дня З липня до Лисої Гори на лівому або руському боці..."
Яка ж подальша доля Микитиного Рогу? За особистим розпорядженням цариці Катерини II від 9 вересня 1775 року Микитино названо Славенськ. Князь Потьомкін мав намір збудувати тут фортецю. Назва Славенськ трималася якихось п'ять років А ЗО березня 1780 року з'явилася вперше назва - Нікополь. Того ж року ця назва зустрічається в документі "План вновь проектируемого укрепления Никополь, что прежде назьшался Никитин Перевоз, для содержания команди одного батальона".
Перебуваючи у Нікополі, Шевченко, безперечно, мав змогу оглянути рештки Запорозької Микитинської Січі. Тут височіла стара запорозька капличка-церква на честь Покрови. Порч знаходилось кладовище.
Навесні 1845, коли Дніпро розбурхала одна з найкрутіших повеней, вода змила, вщент зруйнувала рештки Микитинської Січі й утворила нове русло. Між старим і новим руслом Дніпра згодом з'явився острів Орлов, що стало, напевне, результатом тої повені. А названий острів так тому, оскільки на великій груші звив собі гніздо звичайний орел.
У Нікополі Шевченко міг оглянути побудовану в 1796 році Свято-Покровську церкву, в котрій було чимало залишків запорозької старовини - ікони, картини, портрети козаків, запорозька
історична і церковна література, в тому числі й двопудове Єван-теліє, зразки українського прикладного мистецтва XVII-XVIII ст. На Микитинському Перевозі Шевченко міг бачити будівництво нікопольських морехідних човнів, зустрічатися з чумаками, котрі везли сіль до Кременчука та Києва. Міг цікавитись, якими водними шляхами можна дібратися далі у глибінь цього південного краю. У ті часи до Капулівки та Покровського діставалися водними шляхами, котрі голубими стрічками мережили степові широти. Човнами пливли по таких красивих річках і дніпровських притоках, як Лапинка, Бистрик, Чортомлик, Скарбна, Павлюк, Підпільна, їх береги були заквітчані багатолітніми вербами, осокорами, тополями.
З Нікополя шлях поета пролягав у село Покровське. Між ними знаходилось старе українське село Капулівка. Саме тут на острові з 1594 по 1709 рік знаходилась стара Чортомлицька Січ. Є всі підстави вважати, що у Капулівці Шевченко відвідав могилу кошового отамана Івана Сірка, побував на Січі. Оглянув запорозьку корчму, запорозькі курені, старе кладовище. Слухав розповіді про руйнування Чортомлицької Січі у 1709 році, що сталося за наказом царя Петра 1, про перенесення її на землі кримського хана в Олешки, де запорозькі козаки зазнали багато утисків
Шевченко в поемі "Іржавець" влучно назвав Олешківську Січ... Горе
Loading...

 
 

Цікаве