WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Тарас Шевченко на Нікопольщині - Реферат

Тарас Шевченко на Нікопольщині - Реферат

близько 9800 жителів, з яких дві тисячі - дворяни та чиновники, купці, представники духовенства. Решта були міщани і дворові люди,котрі мешкали у глинобитних та дерев'яних хатинах.
Престижним вважався "тюремний замок" - найбільший будинок у місті. У ньому в свій час був в'язнем Устим Кармелюк. Катеринослав не мав жодного вищого учбового закладу. Зате трохи не на кожному кроці - молитвені та питні заклади. У місті налічувалося 10 церков, дві синагоги, понад 50 винних погребів та питних домів. Гнітюче враження справили робітники суконно-шовкової фабрики. Працювали в жахливих умовах, пухлі від голоду. Потьомкінський палац та міський парк були вкрай занедбані.
З губернського міста відпочаткувалися численні поштові дороги. У сорокових роках XIX століття на головних шляхах, відгалужених від міста, курсували казенні і приватні поштові екіпажі, рухалися вони вдень і вночі. Зупинялися лише на поштових станціях на 10--15 хвилин. І знову - в дорогу.
Подорожував Шевченко по Катеринославщині на поштових. Є припущення, що у цьому місті він зустрічався зі своїм знайомим художником І. І. Городницьким, з котрим звела доля по навчанню в Академії художеств.
З Катеринослава шевченківська подорож пролягла далі на південь. Шлях вів через Старі Кодаки, хутір Волоський, поштову станцію Концерополь, колонію Ейнлаге. А згодом прибув на острів Хортицю.
У Старих Кодаках поет міг оглянути історичні місця, зокрема
рештки польської фортеці, котру неодноразово здобували повстанські козацько-селянські загони і війська Богдана Хмельницького. Згадується ця місцевість у шевченківській п'єсі "Назар Сто-доля". Герой твору Назар говорить: "Знаєш, як приїдемо ми у Кодак... Се запорозький город. От як приїдемо, мерщій у церкву, повінчаємось. Тоді і сам гетьман нас не розлучить". Принагідно скажемо, що значно пізніше, у 1880 році, І. Ю. Рєпін, подорожуючи по Дніпру, зробив тут два малюнки "Старі Кодаки" та "Церква в Старих Кодаках".
Своєю стихійною розбурханістю зачарували поета дніпровські пороги. Вони займали смугу близько ста кілометрів. Це були скелясті кам'яні брили висотою від чотирьох до семи метрів, що перетинали Дніпро з одного берега до другого. А всього дніпровських порогів налічувалося дванадцять - Кодацький, Сурський, Лоханський, Стрільчий, Звонецький, Княжин, Ненаситець, Вовнизький або Внук, Будилівський, Таволжанський, Літній та Вольний.
Найбільш небезпечним вважався Ненаситецький поріг, або, як його називали, Дід-поріг. Він складався з семи брил та дванадцяти гряд. Вода біля правого берега з гуркотом падала з висоти чотири з половиною метри, кипіла та вирувала, як у велетенському казані. Це місце називали пеклом.
Багато українських поетів, художників, композиторів оспівували грізні дніпровські пороги. Бентежили вони й Шевченкову уяву, котрий присвятив їм немало поетичних рядків, віддзеркаливши могуть цього природного явища. Згадаймо хоча б такі рядки з добре відомих творів поета.
...а пороги
Між очеретами
Ревуть, стогнуть, розсердились,
Щось страшне співають...
Тільки і остались,
Що пороги серед степу
Ревуть-завивають.
("Гайдамаки").
...Б'ють пороги, місяць сходить, Як і перше сходив... Нема Січі, пропав і той, Хто всім верховодив!..
("До Г. Квітки-Основ'яненка").
У пору подорожування по Придніпров'ю поет жадібно вслухався до народних переказів, вникав у глибінь їх змісту, робив замальовки як художник і поетичні начерки як поет. Ось що розповів у 1911 році сторічний дід Влас Сербиченко, пам'ять котрого ще зберігала події того давнього 1849 року, свідком котрих "йому довелося бути:
"Жаркого липневого дня йшов молодий рибалка, йшов з села Вовнижіи в село Микольське. Біля Ненаситського порога його наздогнав якийсь чоловік, невисокий на зріст, з торбою через плече,. з невеликою ношею в руці.
Це був Шевченко, стомлений далекою дорогою. Розговорилися. Я дізнався, що поет ішов до Діда - так називався поріг
Ненаситець.
У селі Микольському Шевченко ночував. Увечері на прохання селян, котрі зібралися, він читав свою "Катерину" та інші твори. Наступного дня господар хати, де поет ночував, відвів його-до Кічкаса. Тут Тарас Григорович переправився через Дніпро на Вознесенку, звідти доставився на острів Хортицю..."
("Великий Кобзар на Запоріжжі". "Запорізька правда", 10 січня 1964 року. Автар - Е. Макаров, учений секретар Запорізького відділу географічного товариства при Академії наук України)
Перебуваючи на острові Хортиця, поет цікавився його історією. Цей легендарний острів у ту пору належав тридцяти німецьким сім'ям-колоністам, котрі отримали від Катерини II великі пільги. Вони жорстоко експлуатували у своїх господарствах українських селян - нащадків запорожців. Проживши понад півстоліття у цих краях, ніхто з колоністів так і не навчився говорити російською
чи українською мовою.
їх не цікавили пам'ятки старовини. Колоністи розорювали окопи, руйнували укріплення козаків і теж розорювали Спилювали столітні дуби на клепки для пивних бочок. На це звертав увагу і художник Рєпін, коли у червні 1880 року зі своїм учнем Валентином Сєровим відвідав острів Хортицю.
З метою збільшення своїх прибутків німецькі колоністи, російські та українські поміщики у сорокових та п'ятдесятих роках XIX століття у зв'язку з розширенням товарно-грошових відносин почали посилено вирощувати картоплю, цукрові буряки, будувати спиртові заводи. Відповідно до цього збільшили панщину та грошовий оброк.
Такий стан закріпачення простих людей боляче торкнувся й поетового серця. У своєму революційному посланні "І мертвим, і живим, і ненародженим..." він писав:
І на Січі мудрий німець Картопельку садить, А ви її купуєте, їсте на здоров'я Та славите Запорожжя.
А чиєю кров'ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить,-
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!..
На острові Хортиця Шевченко залюбки слухав спогади старожилів, зокрема рибалок про Запорозьку Січ. Гнівно обурювався зухвальством загарбників-колоністів
Тоді ж відвідав місто Олександрівськ (нині Запоріжжя). Сьогодні це - велике індустріальне місто. Грізні дніпровські пороги лежать глибоко на дні Дніпра-Славутича. Дніпрогес, що величаво підвівся тут,- славнозвісний пам'ятник Шевченківським заповітам.
Від Олександрівська до Нікополя розпросторилися чарівливі дніпровські краєвиди, заквітчані багатьма пам'ятниками запорозького козацтва. По цьому шляху й тривала подорож поета. Шевченко міг сісти на якийсь дуб, що належав нікопольському матросові, і попливти до тодішньої столиці вільних матросів - Нікополя. Міг він й сухопутним шляхом заїхати в Голу Грушівку (Іллінку), де першого серпня 1680 року помер кошовий отаман Іван Дмитрович Сірко. По дорозі до Голої Грушівки міг побачити знаменитий Буцько-Томаківський острів. Саме тут знаходилася перша Запорозька
Loading...

 
 

Цікаве