WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Тарас Шевченко на Нікопольщині - Реферат

Тарас Шевченко на Нікопольщині - Реферат

завжди, в усі часи, відтоді, як воно з'явилося на світ. Гнівною сторінкою української історії стала наруга і поглум над , Шевченком та його творчістю у роки Великої Вітчизняної війни. Історія зберегла одну з невигаданих новел, що стосується1 знаменитого Канева.
"Київ, 1944 рік. Місяць лютий. Микита Хрущов - Голова Ради Міністрів України. З партизанів щойно повернувся фотокореспондент газети "Радянська Україна" Яків Давидзон. А незабаром дзвінок до редакції газети - його викликають у Раду Міністрів..
Розмова, як кажуть, з порога:
- Товаришу Давидзон, нам стало відомо, що гітлерівці знищили музей Тараса Григоровича Шеаченка в Каневі, поглумилися-над ім'ям поета, осквернили Пам'ять всього українського народу. Вам завдання: завтра негайно вилетіти - і зафотографувати все документально.
- Микито Сергійовичу, але ж там йде ще війна.
- Ви були в партизанах, на фронті - і вам не звикати. Вмієте і зможете виконати завдання уряду.
На завтра літаком У-2 (кукурузник) фотокор вилетів до Ка1-нева. Сісти внизу на маленькому майданчику не можна було -точився жорстокий бій. І літак приземлився на самому вершечку Чернечої гори, неподалік від пам'ятника Кобзареві. Тут було справді затишніше, хоч сліди залишеної руїни до болю вражали і гнітили кожного. Коли ж Яків Давидзон зайшов до Музею - то жахнувся. Все розбито, розгромлено, понищено, пограбовано, сплюндровано, спалено, споганено".
(Микола Сингаївський Застереження. Газета "Демократична Україна" 040393).
У Харкові біля пам'ятника Шевченка гітлерівці розстрілювали та вішали мирних жителів міста.
І все ж таки у ту чорну пору всенародного лиха український народ не поривав славні традиції - відзначення пам'яті поета у березневі дні чи то на фронті, чи в тилу. В окупованому Нікопо-
"п
.зті збирали кошти на спорудження пам'ятника Шевченку. Навіть
було закладену постамент. Втім з різних причин далі справи не пішли. Та внещадній битві із загарбниками повсюдно лунав
орлиний клекіт Тараса: "І вражою, злою кров'ю волю окропіте". Кобзареве слово кликало на битву за волю і незалежність. Досить символічний той факт, що коли 6 листопада 1943 року війська Першого Українського фронту визволили столицю України - Київ, у той же день перший мітинг відбувся біля пам'ятника Шевченкові. Цей факт ще раз стверджує: Тарас Шевченко-Це мир і правда! Тарас Шевченко - це воля!
Про те, наскільки популярний Шевченко з-поміж нікопольців віддавна, можна прослідкувати й по тому, як читаються його твори у нашому краї. Прикладів для цього-безліч. Зробимо набіжний
"oогляд з минувшини.
17 грудня 1906 року в Нікополі передова демократична молодь добилась через місцеву та губернську владу відкриття у місті платної громадської бібліотеки, назву їй дали таку: "Нікополь-oская общественная библиотека". На день її відкриття книжковий фонд бібліотеки становив декілька десятків томів книг і 150 брошур. А вже на кінець 1907 року в цій бібліотеці налічувалось 2180 томів книг і 200 нових журналів і понад півтисячі брошур. Поповнення бібліотеки відбувалося за рахунок пожертвування нікопольськими громадянами та установами грішми і книгами.
З-поміж бібліотечного фонду немало було шевченківського "Кобзаря" (принагідно аауважимо, що на той час він видавався не масовим тиражем) та багатьох інших письменників. Надсилали у Нікополь книжки письменники, різні редакції, видавництва, бібліотеки з усіх кінців Росії та України. Разом з тим надходили
o -брошури, журнали, статури, каталоги, звіти. З-поміж письменників, котрі подарували свої книги з дарчими написами нікопольській бібліотеці,- Іван Бунін, Олександр Блок, багато інших майстрів красного письменства. По одній своїй книжці віддали в дарунок нікопольцям народоволець М. О. Морозов та археолог Форма-oковський.
14 квітня 1909 року Нікополь відвідав М. О. Морозов. У місцевій громадській бібліотеці він прочитав лекцію "В поисках oфилософского камня"(, котру супроводжував дослідами. Половину грошей, одержаних від продажу білетів, він подарував бібліотеці. Варто нагадати й такий факт. У 1908 році з нагоди 80-річчя від дня народження Л. М. Толстого славетний письменник був обраний почесним членом Нікопольської громадської бібліотеки. Тут провадилися літературні вечори, диспути, лотереї. До послуг відвідувачів - читальний зал та палітурна майстерня.
Як свідчить "Систематический каталог Никопольской общест-яенной библиотеки", у тодішньому книжковому фонді її знаходилось немало творів Шевченка, котрі не залежувались на бібліо-
61
течиих полицях. Це були, головним чином, такі книги поета, котрі вийшли у різні роки і в різних видавництвах: "Кобзар" (3 портретом автора, видавництво "Киевская старина", Киев, 1899), сбор-ник "Кобзарские думи", "Кобзар" (Санкт-Петербург, 1884), "Кобзар" (издательство К. М. Гамалия, Киев, 1894), Тарас Шевченко "Дещо з Кобзаря", "Новое слово". (Товаїрищеский сборник. Москва, 1907), Шевченко Т. "Еретш?" (Йван Гус). Твори поета видавались як по абонементу, так і в читальному залі.
Встановлені пам'ятні знаки у місцях, де побував Великий Кобзар у ту далеку вересневу пору. У селі Покровському, наприклад,, на стіні Будинку культури колгоспу,імені Горького пломеніє меморіальна дошка на честь перебування поета в цьому селі. А поряд, у розкішному колгоспному сквері, височить на постаменті погруддя Тараса Шевченка.
Всі письменники, історики, етнографи завжди відзначали у ' жителів села Покровського, нащадків запорожців свій особливий дух величі, незалежності, гордовитості.
Видатний український письменник і кінорежисер Олександр, Петрович Довженко, працюючи над сценарієм фільму "Поема про-море", кілька разів бував у Покровському, 12 жовтня 1952 року він у щоденнику зробив такий запис про Покровське: "Село прекрасне. Одне з кращих сіл, які я бачив на Вкраїні взагалі... І довго, прислухаючись до його танкового ідущого з далеких давнин-звуку, я збагнув - це ж дзвонять до церкви. Ще й досі. Тільки дзвін зменшився відповідно до зменшення потреби в "Храмі божому". Тут правили ще службу колись запорожці в своїй січовій церкві, самі співаючи в хорі басами і виводячи верхні ноти не гірше Івана Козловського. Думається вже на що, а на війну, горілку й співи таланту їм позичати не доводилось".
Олександр Довженко був присутнім на засіданні правління' колгоспу імені М. Горького. Він занотовує у щоденнику, висловлюючи думку про членів правління: "Ділові, спокійні, дисципліновані, серйозні люди. Це збори колективу людей державного будівництва. Все надзвичайне, все робиться з почуттям повної відповідальності перед державою за кожний вчинок. Дивлюсь на колгоспників. Розумні, добрі люди. Дисципліновані трудяки. Але важко їм, я бачу. Обов'язок долає над усім. Видно ще, що вони багато працюють... Який тонкий і чуйний народ до роботи! Все було абсолютно інтересним. Я збагативсь сьогодні, із-за
Loading...

 
 

Цікаве