WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Тарас Шевченко на Нікопольщині - Реферат

Тарас Шевченко на Нікопольщині - Реферат

класи Академії мистецтв. Учителем був один з його рятівників Карл Брюллов.
НАЩАДКИ ПАМ'ЯТЬ БЕРЕЖУТЬ
Шевченко в пам'яті народній. Цей крилатий вислів став символом для України. У тому числі й для всіх поколінь Нікополь-щини - минулих, сьогоднішніх і прийдешніх. Нікопольські нащадки пам'ять про поета свято бережуть. Він поміж нас живе не тільки в назвах вулиць, майданів, населених пунктів, не тільки у бронзі... Він живе у любові вічній, що ніколи не згасне. Ця пам'ять і любов може згаснути тільки в єдиному випадку - разом з сонцем. Ось ті далеко неповні фрагменти з тої пам'яті про найдорожчого серцю поета, я б сказав, лише мізерна часточка їх. Бо коли б про все розповідати, що зберігає пам'ять вдячних ніко,-польців про Тараса Григоровича, то склалися б, напевне, цілі томи спогадів і фактів.
У 1989 році в одному з приміщень Нікопольської середньої школи, котра носить ім'я поета, встановлена меморіальна дошка з барельєфом Тараса Григоровича. Дошка супроводжена написом: "Т. Г. Шевченко (1814-1861). Встановлено на честь І75-річчя від дня народження Великого Кобзаря та в зв'язку з його перебуванням на Нікопольщині у вересні 1843- року". Подія ця відзначена змістовним торжеством, присвяченим пам'яті геніального сина українського народу.
10 серпня 1990 року на честь перебування у Нікополі поета В. А. Жуковського, який брав активну участь у викупі з кріпацтва Шевченка, а також з нагоди 150-річчя виходу "Кобзаря" на площі Богдана Хмельницького встановлена меморіальна дошка. У верхній частині її . Перебування Кобзаря на Нікопольщині у 1843 році знайшло своє відображення у творах багатьох місцевих авторів, діячів літератури і мистецтва,зокрема письменника' Степана Чорнобривця, самодіяльних поетів Володимира Доброштана, Григорія Бульби, Наталки Маслової, Аліси Кисіль, Василя Козлова, в картинах художників Володимира Кодинця, Тетяни Цви-гун, Івана Гузя, Івана Піткевича, в піснях бандуриста Миколи Топчія.
Від того пам'ятного дев'ятнадцятого року у березневі дні Шевченківські свята стали традиційними. Історія нам залишила пам'ятки про відзначення днів поета у 1930 році, в перший весняний місяць. Згадаймо хоча б такий факт. З родинного архіву педагога О. А. Матюшенка, котрий довгі роки вчителював у трудовій школі, якій присвоєно ім'я Шевченка, ми маємо документ, друкований на машинці. Це "План проведення свята Шевченка у Нікополі у березневі дні 1930 року.
У тому плані чітко розподілені обов'язки для тих, хто здійснюватиме подібні заходи. А це яскраве свідчення того, що до таких свят готувались не стихійно, абияк, я" сьогодні говорять - "для галочки", а добре продумано, з урахуванням всіх наявних можливостей. Тому і свято проводилось, як демонстрація любові, тому і розквітла прихильність до Кобзаревого слова. Що ж передбачалося тим планом, що зберігався в архіві ветерана освітянської ниви?
У кожній школі провести дитячі ранки. Проголосити доповідь і показати художню частину виключно українською мовою. 10 березня провести тематичний ранок у народному будинку. При кожній школі організувати бригади книгоношів для розповсюдження серед населення української літератури. Провести передплату на газети, журнали та інші українські видання. Кожна семирічна школа повинна розповсюдити літератури на двадцять п'ять карбованців. Розповсюдження літератури, що проходитиме під особисту відповідальність завідуючих школами, триватиме з 10 березня по 20 березня 1930 року. А 15 березня перевірити діяльність бригад книголюбів. Визначена програма тематичного ранку, а саме: доповідь про Шевченка, виступ хору, івсценіровка, виступ струнного оркестру, фізкультурні і спортивні вправи, літературна вікторина з преміями. За виконання цих заходів призначений від-/ повідальний з кожної школи. Закінчується цей план такими рядками: "До свята Шевченка нацисати гасла у першій школі і вивісити їх у народному будинку, де проводиться ранок". Весь план скріплений підписом. "Голова комісії Мельникова. 6 березня 1930 року".
Таке вшанування поета практикувалось і в наступні роки 6 березня 1931 року, наприклад, вчитель першої Нікопольське
50
трудової школи імені Т. Г. Шевченка, досвідчений лектор одержав записку такого змісту: "Тов. Митюченко О. А.! Прохаю вас зробити нам в театрі "Артема" 11 березня на літературному вечорі доповідь про життя і творчість Т. Г. Шевченка. Будь ласка, не підмовте. З вітанням. Бочарова". За свідченням старожилів, доповідь ту О. А. Митюченко прочитав блискуче, натхненно
Досить широко та урочисто відзначили в нашій країні і зокрема на Нікопольщині 125-річчя від дня народження Шевченка, що спливло у 1939 році. Всю підготовчу роботу та проведення ювілею на Дніпропетровщині очолив обласний Шевченківський , ювілейний комітет, котрий випустив до цієї вікопомної дати істо-р"ко-літературний збірник "Пам'яті Шевченка (1814-1939)" тиражем 8000 примірників. У ньому опубліковано чимало статей, нарисів, нових документів. З-поміж них привертає увагу, зокрема, дослідницька праця академіка Дмитра Яворницького "Шевченко і Рєпін". Цим збірником нагороджували учнів нікопольських шкіл, котрі відзначились активною участю у шевченківському ювілеї. На титульному листі одного із збірників читаємо: "Усову Борі в день 125-річчя від народження Т. Г. Шевченка за кращу підготовку до ювілейного вечора. Від дирекції Довгалівської школи". І печатка школи (Борис Усов - учасник Великої Вітчизняної війни. У повоєнні роки весь час працював вчителем. Тепер на'пенсії).
Палке і закличне Шевченківське слово стало близьким усім мешканцям Нікопольщини, в тому числі й старовинного села То-маківки. У творах поета віддзеркалено їхнє злиденне життя, їхні думи і прагнення. І не тільки про те, щоб дітки убогих селян були нагодовані і зодягнені, а й щоб вчилися, щоб були грамоті. У Шевченковому вірші "Сова" ніби про давніх томаківців мовилось, котрі прагнули не тільки землі та волі, але й освіти У цьому тв.орі змальовано вдову, котра залишилась з сином, піт Іа через злидні у наймички. Віддавала сили до останку, працюючи від юрі до зорі, збирала гроші, щоб одягти сина.
Щоб і воно, удовине, До школи ходило.
Як свідчать історики, наприкінці XIX сіо.ііпн у Томаківці вміли читати і писати лише 23,2 процента чоловіків, а з-поміж жінок грамотних було лише 1,9 дроцента. У школах навчалося лише 478 дітей. А решта 1180 хлопчиків і дівчаток не мали такої змоги. А які школи були жалюгідні! Томаківська школа № 11, приміром, споруджена глинобитною. Стеля в ній прогнута і підперта стовпами. Підлога земляна, помережана ямами. Вікна маленькі. (Ці дані взяті із звіту тодішнього санітарного лікаря).
У першій половині сімнадцятого року Томаківська земська
51
школа ткацтва, котра була заснована в 1905 році, реорганізована в земську гімназію. Селяни Томаківки звернулися з
Loading...

 
 

Цікаве