WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → поема Т.Г.Шевченка «Великий Льох» - Реферат

поема Т.Г.Шевченка «Великий Льох» - Реферат

полягає в тому, що у "Великому льосі" маємо справу не просто з драматичним твором чи діалогізованою формою; це - містерія, щодо якої проблема автора постає не так у суто літературному, як у метафізичному аспекті, в ірреальному вимірі. Ґрунтована на подіях зі Святого Письма, містерія як така не має "автора" у традиційному сенсі цього поняття;доречно говорити радше про "посередника", який наважується донести до нас - по змозі й у приступних нам формах - створене Тим, Хто є справжнім Автором. Звідси, звичайно, не випливає, ніби застосування літературних критеріїв, у тому числі й таких категорій, як авторство, авторський голос, авторська позиція тощо, назагал, за визначенням не є можливим і коректним навіть тоді, коли мовиться не про містерію у первісному сенсі, а про містеріальні за своєю природою явища красного письменства; але мати на оці певну умовність таких критеріїв і враховувати цю обставину в процесі сприйняття поеми та її інтерпретації необхідно, щоб не втрачати з поля зору межу поміж сакральним первнем і профанною літературною оболонкою, поміж трансцендентним і земним, Найвищим і "людським, занадто людським". Під цим поглядом знаходять своє пояснення такі структурні особливості "Великого льоху", як очевидне превалювання (принаймні у більшій частині поеми, до фіналу) діалогу над монологом, опосередкованих засобів виявлення автором своєї позиці над прямим її декларуванням, мінімізація, "залаштунковість" лірично-оповідного начала при практично повній відсутності характерного для деяких поезій Шевченка (див, поему-"комедію" "Сон") самоіронічного, умисно простацького елементу. Інтонаційний образ автора поеми позначений переважно рисами задумливої серйозності, забарвленої у сумовиті, часом драматичні тони розважливості, яка зрідка переривається емоційною, втім, доволі стриманою, інтонацією (про "душі": "Схопилися, білесенькі...") або сатиринним коментарем (згадуване вище порівняння ворон із замшілими старими дівками), і тільки в епілозі авторове "я", відкрито ідентифіковане тут з поетовим, рішуче виходить на авансцену, панівною стає інтонація виразно особистісна, що під кінець трансформується у пророчо-патетичну.
Віршова Шевченкова інтонація як один з важливих чинників структурної організації вірша, його ритмомелодики, сенсової та емоційної виразності виступає інгредієнтом поетової системи віршування (різні її аспекти досліджували П.Волинський, Ф.Колесса, М.Коцюбинська, Б.Навроцький, Г.Сидоренко, Н.Чамата) і в ширшому плані - всього мовленнєво-стильового комплексу. Щодо поеми "Великий льох", то слід наголосити на ознаках, закорінених у питомих рисах Шевченкової поетики, -з одного боку, це багатство і розмаїття інтонаційної (як і віршової в цілому) палітри, що кардинально суперечить думці про її нібито "одноманітність", і, з другого боку, це подиву гідна, лише генієві приступна розкутість, свобода від канонічних норм, невимушеність у володінні найрізноманітнішими інтонаційними й іншими засобами в рамках загальної для Шевченка еволюції від народнопісенної стихії до говірної 3 певною мірою умовності "Великий льох" можна назвати якщо не моделлю. то поетичним корелятом цієї еволюції, своєрідним компендіумом типових Шевченкових інтонаційних форм:традиційні оповідно-наспівні мотиви у монолозі Першої душі (рядки 34-37) і розмовна, "зигзагоподібна" інтонація у розмовах ворон і лірників, знижено-бурлескний елемент (так само, рядки 175-185) і піднесено-ораторська своїм звучанням коду (рядки 543-547). Щодо віршового розміру, то превалює в поемі 14-складник у різних його говірних модифікаціях, з різними видами перерозподілу сили ритмових пауз, зокрема завдяки графічному поділу рядка та перенесенням (типу: "Ану:заспіваєм! / проби ради... / Та цур йому! Лучше полягаєм / Та виспимось. День великий", рядки 432-436);разом з тим зустрічаються і чотиристопний ямб (1-13, рядки 184-194, 440-443), і 8-складовий (4+4) вірш у строфовому поєднанні (як це буває в шумках та козачках) з 7-складовим (4+3) віршем, з дуже відчутною хореїзацією (273-292) та ін. Поему написано нерівними, нетотожними строфами. Строфічний склад її різноманітний, знаходимо тут традиційний катрен (як цілісний, так і розбитий на дворядкові частини), розгорнуті утворення строфоідного типу, строфічні п'яти-, трьох- і дворядкові конструкції та ін. Оскільки панівним розміром поеми є 14-складник, переважає у творі, зрозуміло, жіноча рима й перехресне римування парних рядків, непарні рядки всередині графічно не виділених чотиривіршів лишаються незаримованими. При тому, що автор "Великого льоху" не уникає традиційних точних співзвуч, характерним усе ж, як назагал для Шевченкового римування, виступає пов'язане з народнопісенними джерелами тяжіння поета до рим неточних ("носить -гості", "засвітить - діти", "злякалось - заридала"). На внутрішньому римуванні алітераційного типу побудовано першу строфу розділу "Три ворони": "Крав! крав! крав! / Крав Богдан крам" і далі (рядки 175-179).
У широкому діапазоні мовленнєво-стильових засобів і форм тропіки у "Великому льосі" вирізнімо, крім уже окреслених, два моменти. Один - сенсотворна функція "чужого слова". Для Шевченкової творчості, передовсім для його поезій історіософського, політичного спрямування, позначених високим ступенем полемічної зарядженості ("Гайдамаки", "Сон", "Кавказ", "І мертвим, і живим..." та ін.), прийом "чужого слова" є одним з найпоширеніших. "Великий льох" належить до цього ряду. Поет з абсолютним мовним слухом і чуттям, Шевченко виявляє непересічну, сказати б, гнучкість при використанні "чужого слова" у різних семантичних і стильових контекстах. Найпростішим з таких способів, якщо кинути оком, видається безпосереднє надання слова Третій, російській вороні, хоча насправді при цьому на перетині двох мов (польська ворона висловлюється українською) виникає доволі складний стилістичний контрапункт. Російськомовні слова і вирази, переважно брутального, лайливого шару, щедро вкраплено в опис розкопок у третьому розділі, де ісправник "По-московській лає / Увесь народ", а його "начальство" (з усього видно, із "земляків" з "циновими гудзиками") послуговується малоросійським суржиком: "Треба... / Своди розламати, / Вєрнєй дєло...". Обігруються офіціозна лексика та історіографічна "аргументація": спочатку в українізованій версії Першої ворони ("Ото указ надрюкують: / "По милості Божій, / І ви наші, і все наше..."), потім, у фіналі, в авторовому викладі: "Кажуть, бачиш, що все-то те / Таки й було наше..." Маленьким шедевром нетривіального використання автором "чужої мови" для опосередкованого висловлення власних думок є згадуваний уже монолог Першої ворони, у якому вона стверджує свою першість перед приятельками ("А дзусь, недоріки!"), а в сенсовому підтексті - Шевченкову переконаність в історичній старшості української державності порівняно з російською і польською: "Ви ще й не родились...", "В колодочки ще не вбились.." Другий момент стосується метафори. В різноманітній і розгалуженій системі тропів, що їх вживає Шевченко у "Великому льосі", метафорі належить, поза перебільшенням, осібне місце. Суть цієї осібності полягає, з одного боку, в її (метафори) всепроникному для тексту характері, з другого, в характері акцентовано символічному. Це означає, що метафоричність як форма поетичного світосприйняття і спосіб світовідтворення переймає усі структурно-семантичні рівні твору, всі його художні компоненти. Метафорою "похиленого хреста" суботівської церкви поема починається, метафорою тієї ж
Loading...

 
 

Цікаве