WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → поема Т.Г.Шевченка «Великий Льох» - Реферат

поема Т.Г.Шевченка «Великий Льох» - Реферат

застерегти, що свою історичну оцінку Хмельницького та його діяльності ми, річ ясна, формуємо не лише під впливом поетичної, неуникно суб'єктивної Шевченкової концепції; але й поза нею, без її врахування наші уявлення про велику і трагічну постать української історії не будуть повними й адекватними.
Це стосується й історії в ширшому розумінні, зокрема заторкнутої вище проблеми міфології та (або?) історії, якою ця проблема постає у поемі "Великий льох" (утім, і в Шевченковій творчості в цілому). Розв'язання цієї, певною мірою, треба визнати, штучної проблеми/дилеми бачиться у рішучому відкиненні розділового сполучника "або", у відмові від абсолютизації одного з компонентів й ігнорування другого, у кожному разі не менш сутнісно важливого; перед нами не антимонія, а дихотомія, не протиставлення, а органічне сполучення на засновках взаємозв'язку і взаємодоповнюваності. У підгрунті притчових компонентів поеми є, поза сумнівом, міфологічний субстрат, але секрет (якщо завгодно, у певному сенсі й парадокс) у тому, що, структурно аломорфні щодо історичних компонентів, вони ізоморфні їм семантичне. Події, зосібна постпереяславські, розгортаються у сакральному, "відворотньому", міфологічному часі, однак паралельно і взаємопроникно існує і вимір часу профанного, "невідворотнього", у площині якого абсолютно пізнавані й граничне актуалізовані реалії історії - події, дати, імена, топоніміка - "перетікають" у сучасність, аж до поточної злоби дня (недавнє польське повстання, Радзівіл і Потоцький у Парижі, будівництво Ніколаєвської залізниці, барон фон Корф, булгарінська "Северная пчела"). Зрозуміла річ, і про це вже йшлося, "Великий льох" не є працею історіографа, найбільш адекватним для означення природи історичної складової поеми видається поняття історіософії, В історіософії, на відміну від історіографії, суб'єктивне осягнення й перетворення історичного матеріалу рішуче превалює над безстороннім, пласким позитивізмом, вибірковість у доборі фактів - над їх накопиченням, нелінеарні уявлення про розвиток як стрибкоподібний, часом химерно "ламаний" процес - над уявленнями спрощено тяглими, історіософія зорієнтована не на опис фактів історії, а на її філософію, і то філософію передовсім особистісну, на емоційне, незрідка інтуїтивне, бо навіть містичне сприйняття й естетичне переживання трагізму історичного буття людини. При цьому Шевченків "історіософський антропоцентризм" (формула Д.Чижевського) повною мірою виявлений і втілений у "Великому льосі", поза сумнівом, корелює з міфологічною складовою, але корелює тією мірою, якою сам міф є, за О.Лосевим, "у словах даною... особистісною історією".
Стрижнем історіософської концепції "Великого льоху" є націонософський первень. Відтворені у поемі зламні етапи історичного розвою України за двісті років - від Переяславської ради, через кривавий "час Потрухи" і псевдопросвітницький катерининський тоталітаризм аж до сучасної поетової доби, - це ланки ескалації єдиного процесу національного "занапащення"; Шевченко осмислює і подає їх саме в такому ракурсі, ставлячи національне питання як центральне і найболючіше, по суті фатальне для України. Він розуміє (і віддає своє розуміння у символічних образах-знаках), що гостроту цього питання великою мірою детерміновано зовнішніми, об'єктивними чинниками: межовим геополітичним становищем України поміж різними державними утвореннями, поміж різними культурними світами й етноментальними, конфесійними системами, ще й зазіханнями сусідів, не вельми розбірливих у засобах реалізації своїх месіанських амбіцій, - Друга, польська, і Третя, російська, ворони. Але Шевченко, і цей аспект надає його на-ціонософській концепції особливої глибини й, сказати б, "стереоскопічності", здає собі справу і в тому, як трагічно багато важать в історичній долі України обставини інтернаціональні, чинники людські, суб'єктивні, соціо-психолопчні-егоцентризм і марнославство еліт, політична короткозорість й елементарні прорахунки окремих провідників, міжбратні свари, постійний двобій у національній свідомості добра зі злом, вірності зі зрадою, крові "живої козацької" зі "сукроватою". Темні, деструктивні сили всередині української нації персоніфіковані у макабрично-гротесковому образі політичного й морального покруча - Першої ворони, яка протягом століть допомагала катам-чужинцям шматувати тіло України, "шинкувала", "кров проливала", братів "запродавала". Усвідомлення Шевченком цієї гіркої правди про свою націю, його безкомпромісна національна самокритика - лейтмотив таких творів, як "Розрита могила", "І мертвим, і живим.,.", "Бували войни й військовії свари..", у "Великому льосі" набуває рис історіософського синтетизму, кульмінацією якого у рамках поеми є притча-пророцтво про двох братів-близнят. Народженню близнят передують таємничі знамення /"над Києвом /Мітла простяглася", а "над Дніпром і Тясмином / Земля затряслася") - комета і землетрус, які з давніх-давен сприймаються колективним позасвітовим як провісники лиха. Немає більших антагоністів, аніж ці близнята, одному суджено роль національного Месії, йому належить, подібно до Гонти, "Катів катувати", розпустити "правду й волю / По всій Україні", другого приречено на те, щоб стати Антимесією, він "буде... / Катам помагати"; недаремно Перша ворона так радіє його появі на світ: "...оце вже наш!", тоді як народження першого брата викликає в неї панічну реакцію: "Все наше пропало! / Усе добре ("добре" за її, воронячою, шкалою цінностей. - Ю.Б.) поплюндрує...". Шевченкознавство в УРСР, коментуючи цю опозицію, акцентувало увагу виключно на соціально-класовому її аспекті (І.Айзеншток:
"два Івани - два класи", Є.Кирилюк: "соціальнадиференціація", Ю.Івакін: "антагонізм між гнобителями і пригнобленими"), намагалося відшукати у притчі заклик до "народної революції". Об'єктивність вимагає визнати, що подібні твердження, дарма що в них надто відчутний вплив марксистського соціо- та ідеологізаторства, все ж не були геть безпідставними, у тексті притчі, зокрема через знакову постать Гонти, справді-таки прочитується інваріантний для Шевченкової поезії мотив ненависті до "панства", провіщення часу помсти, коли "повіє огонь новий / 3 Холодного Яру". Помилкою було не відзначення цього мотиву, помилкою була його абсолютизація, звуження до нього цілого змісту притчі, ігнорування (втім, з причин, достоту зрозумілих) іншого, глибиннішого її семантичного шару, а у висліді - й сенсу в цілому. Поза увагою совєтських і, що найдивніше, навіть пост-совєтських, тобто більшою мірою налаштованих не на пропаганду, а на неупереджене, наукове дослідження, авторів, - залишався промовистий, зрештою вирішальний, сенсотворний факт: обох братів, до того ж близнят, названо одним іменем - Іванами. Навряд чи це можна витлумачити інакше, ніж знак трагічного розщеплення єдиного національного організму, симптом хронічної хвороби "української людини" (М.Шлемкевич), усієї нації- хвороби роздвоєння, що приховує у собі величезну руйнівну силу. Тому й "регочеться" божевільним сміхом "навісна мати" близнят - майбутніх ворогів, тому й "Сміється і ридає / Уся Україна", бо їх гнітить передчуття того, що очікуваний шлях до "правди й волі", яким поведе націю Іван-Месія, шлях до національного Воскресіння, проляже через Голготу, через криваві випробування й потрясіння, і то зумовлені не тільки діями зовнішніх ворожих сил, а-не меншою мірою - трагедією внутрішньої ворожнечі поміж братами. Розбрат у поемі ще не оприявнився, не набув чітких ознак і конкретних форм,
Loading...

 
 

Цікаве